Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 24, 2017

У лютому 1919-го тривали перемовини між представниками України та французьким командуванням

Автор:

|

Лютий 28, 2013

|

Рубрика:

У лютому 1919-го тривали перемовини між представниками України та французьким командуванням

Зазнавши поразки в Першій світовій війні, німці на межі 1918–1919-х років швидко залишали окуповані землі колишньої Російської імперії. Натомість більшовики, анулювавши умови Брестського миру з Німеччиною та її союзниками, просувалися на захід та на південь. Союз західних держав — Антанта, що тільки-но переміг Німеччину, висадив військовий десант в Одесі. Мета — зупинити просування ”червоних” та спробувати навести лад в регіоні. Вагалися лише, з ким мати справу: із урядами нових держав, що виникли на уламках імперії, чи з білогвардійцями генерала Денікіна, що воювали ”за единую и неделимую Россию”.

З урочистим настроєм
Командувач французьких військ на Сході Європи генерал Бартелемі взагалі вважав білогвардійців надто реакційними й зазначав, що ”було би добре, аби в місцевому уряді була робітнича блуза”. Тож французи, окрім ”білих”, вели переговори і з урядами новостворених держав — Української Народної Республіки, Білоруської Народної Республіки, Кубанської Народної Республіки та Всевеликого Війська Донського.
Делегації цих країн у лютому прибули до Одеси і звернулися до представників Антанти зі спільним меморандумом. ”Настрій в усіх був у момент підписання урочистий, — згадував один з членів української делегації Арнольд Марголін. — Вірилося, що знайдено спільну мову. Пам’ятаю, як поважний генерал Черячукін із донської дипмісії навіть перехрестився перш ніж поставити підпис”.
У меморандумі зазначалося, що нові країни є прихильниками облаштування колишньої імперії на федеративних засадах. Проте після більшовицького перевороту виникли перешкоди для створення ”федерації згори”. Мовляв, країни зі зразковим федеративним ладом — США та Швейцарія — прийшли до федералізму саме знизу — шляхом добровільного об’єднання штатів чи кантонів. Відтак представники України, Білорусі, Дону та Кубані констатували необхідність подальшого утвердження власних держав і просили в Антанти допомоги. Щойно після приборкання більшовизму й анархії населення кожної держави вирішуватиме — чи варто знову об’єднуватися на федеративних засадах.

Під французьким протекторатом?
Однак заходи дипломатії України, Білорусі, Кубані та Дону не могли змінити позиції союзників стосовно питань національного самовизначення. Підтвердження цього — слова командувача французького десанту в Одесі полковника Г. Фрайденберга, сказані під час українсько-французьких перемовин: “Наше завдання — боротьба з більшовизмом. Справа самостійності України вирішується в Парижі”. Уповноважене на “місцеві акції” французьке командування, проте, продовжувало активні дії.
Від УНР французи вимагали змін у складі Директорії й уряду: вивести з них лівацьки налаштованих осіб, натомість залучити представників правого Союзу хліборобів і росіян. Також вимагали передачі під контроль французької адміністрації українських залізниць і фінансів. Щодо аграрної реформи: попередні власники великих маєтків мали дістати компенсацію. На час війни армія УНР отримувала французьких інструкторів. Фактично йшлося про французький протекторат над Україною.
Переговори затягувалися. Росіяни дорікали, що єврей Арнольд Марголін з української делегації має вплив на французів завдяки зв’язкам з євреєм Фрайденберґом із експедиційного корпусу Антанти. Мовляв, ціла єврейська змова проти Росії.

Зустрічні умови
Своєрідним каталізатором переговорного процесу стало швидке просування більшовицьких військ в Україну. Провівши відповідні консультації з політичними партіями, Директорія вирішила продовжувати переговори, наступний раунд яких відбувся на станції Бірзула під Одесою й був для української сторони досить важким.
Українці висунули зустрічні умови: негайне визнання державами Антанти незалежності України в її етнічних кордонах; невтручання у внутрішні справи України; забезпечення вільного проведення соціальних реформ; участь української делегації в Паризькій мирній конференції; забезпечення українських колоній у Сибіру та на Далекому Сході; визнання автономності української армії з правом представництва у верховному союзному командуванні та недопущення до складу української армії російських офіцерів. Водночас Директорія зробила крок назустріч Франції, розпочавши формування проантантівського уряду на чолі з С. Остапенком, сподіваючись у такий спосіб заручитися підтримкою французів.
Консультації між двома сторонами завершилися таємною декларацією Директорії, адресованою французькому командуванню, у якій український уряд висловив задоволення “що благородна Франція в купі з іншими державами згідна підтримати нас і вступити в рішучу боротьбу з більшовиками”.

Проект договору
Отже, відбулося зближення позицій обох сторін, яке, за всіма ознаками, було приречене на успіх. Це вкотре підтверджував проект договору, надісланий у березні представником французького командування генералом д’Ансельмом Директорії. В проекті висловлювалося французьке бачення українсько-французького союзу, що свідчило про досягнення певного успіху в українсько-французьких перемовинах.
Насамперед французьке командування в особі генерала д’Ансельма “з метою укладання угоди, що регулює питання спільної боротьби проти більшовиків, визнає суверенність режиму Директорії УНР, заснованої 1 листопада 1918 р. Українською Національною Радою”. Командування залишало за собою право контролювати Міністерство фінансів для “оздоровлення і зміцнення фінансів УНР, підтримування обмінного курсу “гривні” на закордонних ринках (пункт 4), а також у сфері управління транспортом і залізницями у військових цілях (пункт 3)”. Франція зобов’язувалась не лише гарантувати проведення аграрної реформи та сприяти скликанню на основі рівного, загального, таємного та пропорційного голосування установчих зборів, а й не чинити перешкод економічним, соціальним реформам та стояти на перешкоді формування одноосібної влади узурпацією (пункти 7, 10). У проекті договору за Директорією закріплювались досить широкі права у військовій сфері. “Українська армія — було записано у пункті 8 проекту, — формується як повністю незалежний у своїй внутрішній організації підрозділ. У випадку браку офіцерів та у випадку їх залучення, росіянам і полякам не може бути дозволено служити в українській армії. Українська армія матиме представника при Верховному командуванні армій Антанти”. Парадоксально, але до проекту було додано пункт такого змісту: “Франція не чинитиме перешкод щодо розв’язання питань українських колоній у Сибіру та Центральній Азії, а також захищатиме законні права України в питаннях єдиного Чорноморського Флоту колишньої Російської імперії (пункт 5)”. Окрім цього, командування заявило про готовність сприяти прийняттю української делегації на Паризькій мирній конференції (пункт 6). Важливим для уряду Директорії було декларування Францією “заборони частинам Добровольчої армії Денікіна перебування й участі у військових операціях в українській зоні, обмеженій Одесою, Миколаєвом, Херсоном з навколишніми районами. Йдучи на такі поступки, французьке командування залишило за собою право на погодження в разі зміни персонального складу уряду (пункти 2, 11, 12)”.

Відмова від діалогу
Отже, проект став значним досягненням для обох сторін. Українському уряду він давав змогу отримувати допомогу для розбудови держави, а французькому командуванню — знайти ще одну опору для Антанти на сході Європи для подальшої боротьби з більшовиками. Незважаючи на домінування думки про проросійську налаштованість, французьке командування зуміло піднятися над вузькопартійними інтересами й стати на шлях конфронтації з керівництвом Добровольчої армії у питаннях українсько-французького союзу. Відомо, що через “українську” політику французьке командування повністю втратило зв’язки з Добровольчою армією Денікіна. Про це свідчив і той факт, що евакуація французьких військ із Одеси стала повною несподіванкою, оскільки контакти між денікінцями та французьким командуванням припинилися внаслідок діяльності Франції у справі укладання франко-українського союзу.
Наприкінці березня Г. Фрайденберг поінформував А. Марголіна про те, що отримав указівку з Парижа не підписувати угоду з Директорією, і, з огляду на це, повідомив про припинення перемовин. Так раптово завершилися переговори, які мали би бути результативними як для України, так і для Антанти. Ці перемовини внесли сум’яття в лави проросійських реконструктивних сил і виявили державотворчі потуги українського народу. Антанта на півдорозі до успіху відмовилася від подальшого діалогу.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...