Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 22, 2017

Цікаві факти про запорізьких козаків

Автор:

|

Серпень 18, 2016

|

Рубрика:

Цікаві факти про запорізьких козаків

Запорізькі козаки

Мабуть, ніхто не сперечатиметься, що козаки — досить цікаве «явище» в українській (і навіть світовій) історії. Скільки є різноманітних згадок про них, і не тільки українських. Однак поряд із їхньою мужністю, силою, хитрістю та розумом частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто вояками. То може й справді запорожці були не такими вже й звичайними? Ось кілька цікавих фактів про українських лицарів.
Крім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну значну перевагу — кмітливість і хитрість. Практично завжди їм вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька. Звісно, це додавало шансів здобути перемогу.
Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово підіймалося на поверхню. Певна річ, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитися з морських глибин. Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки — славнозвісні човни козаків, які не боялися ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.
Запорізьку Січ справедливо називають першим демократичним об’єднанням світі. Якщо взяти до уваги, що багато людей прийшли сюди через соціальну несправедливість, то це й не дивно. Всі питання стосовно життя та діяльності козаків вирішувалися голосуванням на радах.
Вважається, що у мирний час головною розвагою козаків була пиятика. Природно, не обходилось і без цього. Але запорожці також полюбляли і культурний відпочинок: грали на музичних інструментах, співали пісень, танцювали та влаштовували показові бої на втіху собі й іншим. Також було у них багато справ по господарству, адже на Січі жінок не було, то ж доводилося поратися самотужки.
А от у походах пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалося до зради і могло каратися смертю.
Звісно, сімейне життя козака було складним, якщо воно взагалі було. Але лицарі знаходили побратимів на Січі, за котрих усе ладні були віддати. Подейкують, що був у них навіть особливий ритуал, під час якого воїни обмінювалися власними натільними хрестами. Це означало вірність один одному.
Закони на Січі були досить жорстокими. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом із небіжчиком, або бити киями, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, зате дисципліна була відмінна.
Були серед козаків особливі хлопці, котрих звали характерниками. Вважалося, що походять вони від стародавніх язичницьких волхвів, котрі володіли таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє. Декотрі історики дотримуються теорії, що після прийняття на Русі християнства їх переслідували князі та греки. Тому волхви-язичники створювали невеликі об’єднання далеко від великих міст — січі. Там вони навчали майбутніх воїнів бойовим мистецтвам, обрядам і звичаям. Про характерників казали, що їх ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали і що вони могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити та вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників — на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств.
Козаки користувалися не тільки власними знаннями, а й запозичували бойові прийоми в інших народів. Подейкують, що на Січі жили не лише українці, а й представники близько 20 різних національностей: росіяни, поляки, молдавани, білоруси. Крім цього самі козаки та гетьмани часто подорожували світом, знайомились із культурою та звичаями інших країн.
Запорізьку Січ можна вважати першим політичним формуванням на території України, позаяк у неї були всі ознаки республіки, вона була незалежною й усі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини.
Одного прапора для козаків не існувало, однак зі XVII ст. зайшла мова про головний стяг запорізької держави. На ньому було зображено Архангела Михаїла на червоному тлі з одного боку, і білий хрест, золоте сонце, півмісяць і зорі — на іншому. А своєрідним гербом став козак із мушкетом.
Цікаво, що на прапорах козаків часто зображали шестикутну зірку. Однак юдеїв це ніяк не стосувалося. В давнину це був символ магії або емблема окремих родів. Тоді це був досить популярний знак, який означав гармонію.
Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову й обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так із часом дійшла і до козаків. Історики кажуть, що у давніх слов’ян немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а отже такий образ вважався здавна божественним. Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватися над ними і витягнути за чуба.
Загалом, така легенда, як і зачіска, була притаманна не тільки козакам. В старі часи оселедця вистригали єгипетським фараонам, індіанцям із деяких племен, татарам, індусам, персам, японським самураям. Чи згадайте бодай турецького Джина. Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця». Різниця між ними та козаками полягала лиш у тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, у той час як інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину — мене янгол понесе в небо за чуприну».
Існував у запорожців цікавий звичай. Їхні курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило: з куреня нічого не виносити, а інакше — покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Якщо за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.
Розповідають, що на Хортиці досі росте величезний дуб, оспіваний у козацьких піснях і легендах. У деяких із них розповідається, що запоріжці проводили під ним свої обряди, йдучи на бій. Подейкують, що цьому дереву уже 700 років.
Щодо походження слова «козак» також існує багато теорій. Декотрі польські дослідники вважали, що воно пішло від ім’я відомого ватажка, котрого звали Козак і котрий майстерно боровся з татарами. Або що наймення походить від слова «коза», бо козаки були дуже хитрими і могли пролізти будь-куди. Турецькою «козак» означало «волоцюга» чи «розбійник». Логічно, що турки дали козакам саме таке прізвисько. Вочевидь, воно прижилось на Україні і з часом зовсім втратило негативне забарвлення.
Подейкують, що козаки дістались і до Америки. Розповідають, що Джон Сміт, один зі засновників першого британського поселення на американському континенті, трохи раніше брав участь у католицькій боротьбі проти татарів і турків. Під час одного з боїв він потрапив у полон, де пробув аж доки козаки його не врятували. Згодом він гостював на Січі, а звідти повернувся до Англії, куди запросив і запорожців. Якраз у цей час британці вирішили заснувати першу колонію в Америці. Кажуть, Джон Сміт вирушив у мандрівку, прихопивши зі собою кількох козаків, котрі виявили бажання. Ось такі от хлопці жили на Запоріжжі.

Євгенія Гунчевська, UA Modna

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...