Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

Територіальна амнезія Путіна

Автор:

|

Вересень 03, 2020

|

Рубрика:

Територіальна амнезія Путіна
Республіка Зелений Клин

Антиурядові протести в Хабаровську Російської Федерації (РФ), які тривали кілька тижнів, привернули увагу світу. «Путін! Нам потрібна гідна зарплата і пенсія, а не війна з Україною» — читаємо на їхніх плакатах. Які висновки можна зробити з цього? Хто ті мешканці, котрі опротестовують Путінські рішення? Звідки взявся їхній вільнолюбний дух?
Ці протести дали привід писати про новий тип мешканців, котрі виросли на територіях, силою прилучених совєтами в 1920-х рр., — Воронежчина, Стародубщина, а також Кубанська Україна, яка 1917-го хотіла приєднатися до української держави, але її захопили більшовики. Їхня доля така, як і територій захоплених москалями на Далекому Сході — тотальна русифікація. Про це не каже Путін, але така ж доля чекає Крим і Донбас, якщо ми, склавши руки придивлятимемось, як рік за роком москалі їх русифікують. Відповідним прикладом є доля Української Далекосхідної Республіки, яку вважали державною колонією України. Як дійшло до існування цієї республіки?
Москалі загарбували території різних народів дипломатичною хитрістю та грубою силою. Це також стосується і території китайців на Далекому Сход,які в ХІХ ст. стали місцем нових поселень російської царської імперії і куди еміґрувало багато українців. З Одеси відправляли пароплави, які везли українців на здобуті росіянами території.
«Коли ж була збудована Транссибірська залізниця, яка сполучила центральні губернії Росії з Владивостоком, ця міґрація лише посилилася. Із кінця ХІХ ст. по 1916 рік на Далекий Схід виїхали 276 тис. українців, що становило біля 56 % від загальної кількости переселенців у цей край. В основному, це були вихідці з колишньої козацької Гетьманщини — Чернігівської та Полтавської губерній. Про це свідчать українські назви в тих місцевостях — Чернігівка, Покровка, Ромни, Іванківці тощо», — запевняє Петро Кралюк, професор Острозької академії.
Ці землі одержали назву Зеленого Клину й українці допомогли їх освоювати, як і землі Приморського краю. Хоч обмежені російською владою в національно-культурних правах Емським указом, культурне життя розвивалося проти волі державної влади. В першому десятилітті ХХ ст., після японсько-російської війни, яку Росія програла 1905-го, з новим подихом лібералізації, почали з’являтися перші українські організації у Харбіні та Владивостоці. 1910 року в Нікольсько-Уссурійському краї заснували товариство «Просвіта».
Революційні події 1917-го змусили українців Далекого Сходу визначатися. Вони створили Українську Далекосхідну Республіку, яка обіймала 400 895 кв. км й налічувала 250 тис. населення. Ця територія вважалася за державну колонію України, як і північна частина острова Сахалін — 37,988 км кв. із 19 тис. населення, а також територія Приморщини 690,198 км кв. з понад 600 тис. населення. Національний прапор Зеленого Клину був синьо-жовтим зі зеленим трикутником, що символізував тайгу.
Із 1918-го центральні органи цієї республіки перебували у Владивостоці. Ця українська республіка мала свою Українську Далеко-Східню Крайову Раду, яка була законодавчим органом, тобто парламентом республіки і мала свій державний секретаріат, що відповідав за виконавчу владу. Її здійснювали десять окружних рад. Популярною серед мешканців цієї республіки була ідея об’єднання з Українською Народною Республікою у Велику Україну.
Тут почали видавати українські часописи «Українець на Зеленому Клині», «Щире слово», «Громадська думка», «Ранок», «Нова Україна», «Хвилі України» і «Засів». Їх поширювали в Харбіні, Хабаровську та Владивостоці.
1920 року на цих територія постала Далекосхідна Республіка як буферна зона між Японією та Росією і владу там перебрали більшовики. Звісно, вони інкорпорували ці землі силою 1922-го і перетворили її на звичайнісіньку російську область.
Результатом ліквідації української далекосхідної республіка стали масові арешти. Заарештували Юрія Глушка. Заборонили українські організації. Судовий процес над українськими патріотами відбувся у Читі 1924 року. Результатом розгрому українських інституцій стала насильна російська русифікація. Незначний період культурних полегшень із боку більшовиків, який почався щойно 1931-го, протривав не довше двох років. 14 грудня 1932 року всі українські інституції на теренах Російської Федерації (РФ) ліквідували.
Згідно зі статистичними даними в 1920-1930-х рр. на Далекому Сході нараховували понад 300 тис. осіб. А на початку 1990-х — понад пів мільйона. Це тільки часткова картина, адже багато українців русифікувалися.
Опитування 1989 року виявило, що 40 % українців зберегли свою рідну українську мову!
Після розпаду СРСР у РФ утвердилися імперська ідеологія, в результаті чого відбулася інтенсивна русифікація українського населення краю. Перепис українського населення 2002-го виявив, що на Далекому Сході проживає 250 тис. українців, а вже 2011 року їх було лише 50 тис. Куди ж поділися 200 тис. Звісно, їх приховують за назвою «росіяни».
Однак протести в Хабаровську засвідчують, що вільнолюбний дух місцевого населення не зламали. Чи не пригадати більшості з них, чиї вони діти, хто відібрав їхню територію, чому їх русифікують? Може, тоді й зрозуміють страх Москви перед Україною, її мовою й їхньої мрією далекосхідної Зеленої України?
У Харбіні з 1937 року існувала Організація українських націоналістів (ОУН). Місто зайняли японці, створивши на окупованій Маньчжурії Державу Манчуко. 1938-го, тобто в 20-ту річницю проголошення української держави в Києві, ОУН звернулася до молоді Далекого Сходу зі зверненням: «Українська молоде Далекого Сходу! Хоч Україна сьогодні розшматована чотирма окупантами: червоною Москвою, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною, а наша далекосхідна колонія Зелений Клин — під большевиками, боротьба за проголошені і таки раз здійснені ідеали української нації 20 років тому не тільки не припинилися, але посилюються з кожним днем. Цю героїчну боротьбу за здійснення повищих ідеалів веде український націоналістичний рух і його перший пробоєвик — Організація українських націоналістів під проводом вождя Евгена Коновальця. На цьому величному святі мусимо заманіфестувати перед цілим світом, що й ми тут на Далекому Сході є проти окупації українських земель, проти комунізму, мусимо за маніфестувати, що ми за Самостійну Соборну Українську Державу та за освободження нашої другої батьківщини — Зеленої України Далекого Сходу».
1942 року у Харбіні вийшла націоналістична газета «Сурма» як офіційний орган ОУН на Далекому Сході. У таборі біженців із СРСР, за 20 км від Харбіну, націоналісти працювали з біженцями, отримавши чудові результати. На жаль, 19 серпня 1945-го Харбін зайняли совєтські війська. Націоналістів за їхню любов до України не милували, їх розстрілювали.
Частина націоналістів ще 1945 року налагодила зв’язок із Миколою Лебедем, секретарем закордонних справ УГВР під проводом Тараса Чупринки, і виїхала з Харбіну до Шанхаю, а звідти у дальший світ. Пізніше, в 1950-х рр. на Далекому Сході створили «ОУН-Північ» під проводом Михайла Сороки. Нехай ці факти поможуть нам пригадати боротьбу українців за власну державу на Далекому Сході — за Далекосхідну Зелену Україну.

Осип Рожка

P. S. Підготовлено на основі статті професора Петра Кралюка з Національного університету «Острозька академія» та за матеріалами історії ОУН.

About Author

Meest-Online