Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

Синя птаха щастя

Автор:

|

Листопад 22, 2012

|

Рубрика:

Синя птаха щастя

У 1980-х, коли Україна ще була однією зі «щасливих республік-сестер Радянського Союзу», серед простого люду ширився такий анекдот. Тьотя Соня з Одеси пише листа сестрі в Ізраїлю: “Дорога Саро, живемо ми тут погано, на базарі курча коштує 5 карбованців…” Лист, звісно, потрапив до компетентних органів, тьотю Соню викликали, зробили відповідне напучування. Тьотя Соня пише інший лист: “Мила Саро, живемо ми тут добре, на базарі слон коштує 3 крб, а сім’я в нас маленька. Нащо нам стільки м’яса. Походиш, подивишся й подумаєш: додам-но я ще 2 крб й куплю собі курча.”

У ті, радянські часи, курка на столі була мало не делікатесом. Щоби приготувати якусь страву з курятини, доводилося неабияк потрудитися. Приміром, у провінції вільно купити курку в крамниці було фактично неможливо. Щойно в магазин завозили курок, моментально вишиковувалася велика черга. Тому мудрі господині брали відразу кілька штук. Та й завезення були ж не кожного дня! Бувало, що запроваджувалися навіть обмеження при купівлі по дві або чотири штуки в одні руки. Це – щоб усім бажаючим вистачило.
«За чим черга?» – запитували покупці, поспіхом залітаючи в крамницю. «Курей викинули», – відповідали із черги. «А чому курочку викинули?» – спитала якось одна дитина в мами. Мама добряче помучилася, доки зуміла пояснити маляті значення не зрозумілого йому – поки що! – вислову.
Вистоявши чергу, господиня приносила додому курей. Іноді це були гарні великі курки-бройлери, а іноді вони були якісь маленькі, щуплі й синюваті. А продавалися тоді кури тільки тушками, причому абияк общипані. Із головою, дзьобом, гребінцем і ногами. Іноді голова й ноги були відрубані. До приготування дієтичного м’яса було ще далеко.
Спочатку курку потрібно було обсмалити. Над увімкненим газом господиня обпалювала тушку, щоби не залишилося жодної пір’їни. Ну, і запах ширився на все помешкання від смаленої шкіри! Потім уже треба було братися за подальшу обробку. Іноді курки бували навіть не випотрошені. Їх потрібно було випатрати й видалити всі непотрібні та неїстівні частини. Процедура для господинь – не дуже приємна. Після попередньої обробки курку розділяли на шматочки. Зазвичай кісточки призначалися на суп, а філе, якого було зовсім трішечки, – на другу страву. Синюшні худющі курки йшли тільки на суп.
Не варто, мабуть, і казати, що будь-яке, із такими труднощами здобута й приготована страву з курки здавалася надзвичайно смачною. Навіть просто варене м’ясо курки було улюбленою стравою. Із задоволенням з’їдалося не те що шию та крильця, а й шкіру.
До слова, про курячу синюшність. Виявляється, “синіли” кури через існуючу на той час технологію промислового забою й подальшої обробки птиці. Курей забивали ударом струму й одразу, не зливаючи крові, відправляли в спеціальну машину, таку собі теребилку з гумовими “пальцями”, для видалення пір’я. Ось кров зі зруйнованих ударами тієї машини судин і капілярів приливала до шкіри нещасних пташок, надаючи їй такого незвичайного відтінку.

Ореста Ріпка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...