Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Скажені пси Станіславова

Автор:

|

Серпень 07, 2019

|

Рубрика:

Скажені пси Станіславова
Вулиця Липова у Станіславові

На початку ХХ ст. у Станіславові (тепер — Івано-Франківськ) не було спасу від скажених собак. Влада запроваджувала у місті суворі обмеження для собак, із якими дозволено було гуляти лише на повідку та в намордниках. Упійманих бездомних собак і навіть псів, які були очевидно домашніми, але опинилися на вулиці без господаря, гицлі виловлювали і негайно знищували. Власникам собак, у яких виявили сказ, загрожувало покарання у вигляді величезного штрафу, а якщо хтось укушений скаженим псом помирав, то навіть в’язниця.
«Сказ у собак у Станіславові не вщухає. Це відбувається через спротив власників собак, котрі приховують підозрілі випадки укусів і тільки тоді оголошують про них владі, коли їхній пес сказиться і покусає людей чи інших псів. Минулого тижня пес пана Б. покусав парубка Степана Пашинського, котрий одразу ж поїхав до лікаря Буйвіда до Кракова. У Княгининій колонії пес Антона Диніщука покусав його чотирирічного сина Генрика. Розтин показав, що обидва пси були скаженими», — повідомляла у серпні 1900 року газета «Кур’єр Станіславівський», зауваживши, що на тій таки колонії люди постраждали не лише через собак, ще й скажений кабан недавно покусав там двох дітей.
Тогочасні газетярі нарікали, що громадськість міста легковажить випадками, коли пси кусають один одного, власники тоді не приводять свого покусаного чотирилапого друга на огляд, який міг би виявити сказ. Багато власників собак також не дотримуються заборони на відвідування громадських місць із своїми улюбленцями. Й узагалі пси бігають вулицями без повідка та намордника. «Результат цього сумний, бо тепер треба дуже обачно ходити через місто, щоб не бути покусаним скаженим псом», — зауважував 1903-го «Кур’єр Станіславовський».
Як зазначали тоді журналісти, найчастіше випадки сказу фіксували у помешканнях, де квартирували станіславівські військові, котрі давали надто велику свободу своїм собакам. Зокрема, за короткий час 1903 року скажений пес капітана крайової оборони Кона, котрий мешкав на вулиці Липовій (тепер — Шевченка) покусав трьох осіб, пес поручника 95-го піхотного полку Х, котрий мешкав на вулиці Пелеша (тепер — Гнатюка), укусив двох людей. Сказився й пес поручника 31-го полку артилерії Рудольфа Функа і покусав поручників Нойпауера та Зарицького, а також кадета Кляйна: покусаних негайно відвезли до шпиталю аж у Будапешт.
Того року староство у Станіславові видало таке розпорядження: «Псів і котів, які стикалися із скаженими тваринами, належить забити. Усіх псів, які перебувають на території ґміни, власники зобов’язані упродовж трьох місяців тримати на прив’язі, виводити на вулицю в наморднику та на повідку. Пси, які без догляду бігають вулицями, будуть виловлені та вбиті. Заходити в громадські заклади з собаками раз і назавжди заборонено. Про захворювання своїх собак власники повинні самі повідомляти в маґістрат. Особи, котрі не будуть дотримуватися цих вимог, будуть покарані через суд».
Вочевидь, застереження від влади не надто подіяло. Уже за три роки, 1906го, «Кур’єр Станіславівський» писав: «Упродовж кількох місяців маґістрат майже щотижня отримує повідомлення про скажених собак. У тому, що сказ не минає винні власники, котрі не зважають на розпорядження влади, а також гицлі, котрі не виловлюють бездоглядних собак у місті. Минулого тижня сказився пес пана Х. В., котрий мешкає на вулиці Липовій, 45».
Газета також повідомляла ще про два випадки укусів. Пес із обійстя Францишека Сенґла, котрий мешкав на вулиці Кілінського (тепер — Лепкого), покусав Марію Пехан та Анну Зінич, а пес Ельжбети Біли на вулиці Вовчинецькій — вчительку її доньки.
Зважаючи на такі обставини, того року владі довелося вдатися до радикальніших заходів. У надзвичайному приписі староства та маґістрату було сказано, що у випадку, коли пес, який був без повідка та намордника на вулиці, укусив би перехожого, його власникові загрожує арешт до двох років або штраф у розмірі 4 тис. корон (400 тис. грн за теперішніми цінами). Якби укус скаженого пса спричинив смерть потерпілого, то власникові загрожувало тюремне ув’язнення від одного місяця до трьох років.
Але навіть таким покаранням привчити до порядку власників собак у Станіславові не вдалося. 1909-го «Кур’єр Станіславівський» знову писав про «безперервний сказ собак», який поширився за межі міста і став проблемою цілого повіту. Така ж проблема, як повідомляла газета, була і в Калуші, Надвірній, Коломиї та Тлумачі.
У зв’язку з цим 6 травня 1909 року Галицьке намісництво — вищий орган виконавчої влади в Королівстві Галичини та Володимирії — видав розпорядження, яким суворо забороняв появу собак без щільного намордника, який унеможливлює укус, та повідка навіть під час короткотривалого перебування поза домом. Виняток становив лише для мисливських собак на час полювання та для вівчурів на сезон випасу худоби. «Собаки, які будуть бігати без намордника, повинні бути впіймані й упродовж 48 годин забиті під наглядом місцевої поліції. Видача псів, які були схоплені, суворо заборонена», — йшлося у приписі намісництва.
Чи треба казати, що навіть такі суворі розпорядження також не подіяли. Наступного року газета знову бідкалася через скажених псів.

About Author

Meest-Online

Loading...