Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 23, 2020

сКандали Державного Гімну

Автор:

|

Березень 04, 2020

|

Рубрика:

сКандали Державного Гімну

У Перемишлі (тепер за гіркою іронією долі — одне з міст у складі Республіки Польща) 155 років тому відбулося перше публічне виконання майбутнього тоді ще Державного Гімну України.

Вперше — в Перемишлі
Автор мелодії Державного Гімну України Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в родині священника в Явірнику Руському біля Перемишля. А коли навчався там у гімназії, то співав у катедральному хорі. Із музикою не поривав і в духовній семінарії у Львові. Ще у ній творив не лише церковну музику, а й для п’єс, які ставили українські театри в Перемишлі та Львові. Після висвячення на священника служив парохом у Завадові та Залужжі-Стрілках біля Яворова, а з 1856-го — в Млинах.
Двері до безсмертя відкрилися перед ним після того, коли до його рук потрапив у № 4 львівського журналу «Мета» за 1863 рік вірш, що починався словами «Ще не вмерла Україна». Мелодія Вербицького до нього була створена, за свідченням композитора Анатолія Вахнянина, того ж таки 1863-го. Зокрема, автор тексту майбутнього Державного гімну Павло Чубинський, співав його на сходинах студентської організації «Громада» в Перемишлі.
А перше публічне виконання відбулося 10 березня 1865 року також у Перемишлі під час першого на західноукраїнських землях Шевченківського концерту. Вербицький співав у тому хорі, яким дириґував Вахнянин.

Павличка — на поличку
Гімни величають візитівками країн. Приміром, німці, співаючи, що вітчизна — понад усе, відкидають будь-які сумніви в патріотизмі. Британці засвідчують своїм «Боже, бережи королеву!» вірність традиціям і що живуть на батьківщині джентльменів. А Президія Верховної Ради України затвердила 15 січня 1992 року Державний Гімн без слів, мабуть, керуючись радянським гаслом «Ми не раби. Раби німі».
Та позаяк Гімн — пісня, а з неї, як стверджує народна мудрість, і слова не викинути, то Президія ВРУ піддала сумніву здоровий глузд нації, від чийого імені узаконила безсловесний музичний символ держави. Чому ж Президія ВРУ, більшість якої запевняла у своїх патріотичних та антикомуністичних переконаннях, обмежилася мелодією?
Радше, тому, що більшість депутатів, котрі проголосили незалежність України, були комуністами. І проголосили її не тому, що ненавиділи СРСР, а тому, що в ньому компартію за її спробу заколоту заборонили.
Утім, журналістка Леся Шовкун згадувала: «Виступали проти усталеного вірша «Ще не вмерла…» не лише запеклі комуністи, а й представники правого крила Верховної Ради. Вони мали свої смаки і якісь міркування».
Чи не були ці міркування мотивовані тим, що претендентом на роль Державного Гімну розглядали пісню «Вставай, Україно, вставай!» композитора Анатолія Сердюка на слова одного з членів Президії Верховної Ради — поета Дмитра Павличка? Попри те, що «Ще не вмерли України і слава, і воля» вже обрали Гімном ті, хто гинув із ним на устах тоді, коли Павличко писав: «Йде Україна — зоря моя. Партія — серце її!».

Якби не Канада…
Хто ж наполіг на затвердженні, принаймні, мелодії Гімну? 4 березня 2003 року тодішній депутат Борис Андресюк на запитання «Що думаєте про Гімн «Ще не вмерла Україна»?» на «Радіо Свобода» відповів: «Я сьогодні мав розмову з першим президентом Леонідом Кравчуком, і він згадував про те, як це все починалося, коли він, будучи першим президентом нашої держави, здійснив візит до Канади і тоді ще просив спеціального дозволу, щоб йому дозволила Верховна Рада вперше повісити на його президентський автомобіль наш жовто-блакитний прапор. Він сказав, що коли приїхав до Канади з нашим прапором, канадські українці плакали від цього».
Тож можемо припустити, що й мелодію Державного Гімну узаконили 1992-го тому, що Кравчука спонукали до цього українці з Канади та його візити до закордонних колег, а також їхні — в Україну. Адже на урочистостях із цих нагод лунали лише чужоземні гімни й не віддавалася така пошана главі України.
Статус безпрецедентного в історії людства «німого» Гімну ВРУ законсервувала в Конституції України, вписавши 28 червня 1996-го в її статтю 20-ту, що Державним є «національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради». Бо хоч і визнала очевидне — що Гімн повинен мати текст, але знову залишив музичний Герб без нього. Бо комуністам і соціалістам, котрі кількісно переважали тоді інших депутатів, кісткою в горлі застряг текст «Ще не вмерли України і слава і воля», яким супроводжували свою збройну боротьбу проти комунізму та соціалізму вояки Української Народної Республіки та Української повстанської армії.

Дитя компромісів
Тож коли у ВРУ в муках народжували Конституцію, то, як згадував теперішній депутат українського парламенту Сергій Рахманін, «єдиним питанням, у якому жодна зі сторін довго не хотіла поступатися, було питання державних символів». Зі його слів, «результатом «перестрілок» стало «перемир’я», закріплене в статті 20 Основного Закону, яке дозволяло повернутися до затвердження Великого Державного Герба та Державного Гімну пізніше, так би мовити, «на тверезу голову».
На цей компроміс — безсловесний Гімн — ліві та праві погодилися тому, що боялися не прийняти через нього Основний Закон. Бо той, як запевняв Рахманін, «позбавив Леоніда Кучму (тодішнього президента України. — Авт.) можливості протягнути довічні надзвичайні повноваження через референдум».
Ложку меду в свою діжку абсурду парламент вніс 6 березня 2003 року, постановивши у законі «Про Державний Гімн України», що ним нарешті є не лише мелодія Національного, а й текст його першого куплету та початок приспіву.
Праві депутати запевняли, що решти «Ще не вмерли України і слава і воля» вони зреклися заради компромісу зі своїми лівими колегами, бо тодішній президент, якого відсутність тексту Державному Гімну досі влаштовувала, виніс його на розгляд парламенту лише для того, аби посварити учасників акцій протесту «Україна без Кучми!». Та позаяк комуністи та соціалісти не голосували й за перший куплет і приспів, то компромісу досягли, радше, українсько- і російськомовні депутати.
Завдяки ньому найменший Державний Гімн складається зі шести рядків:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Жертви змови
А жертвами компромісу стали такі куплети з першої публікації «Ще не вмерли України і слава, і воля» у № 4 львівського журналу «Мета» за 1863 рік:
«Наливайко, Залізняк
І Тарас Трясило
Кличуть нас із-за могил
На святеє діло.
І згадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,
Щоб не втратить марне нам
Свойого юнацтва.
Ой, Богдане, Богдане,
Славний наш гетьмане!
Нащо віддав Україну
Москалям поганим?!
Щоб вернути її честь,
Ляжем головами,
Назовемся України
Вірними синами!
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щоб ми
Позаду зістались.
Поєднаймось разом всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!».
Не потрапило до Державного Гімну й закінчення приспіву «Ще не вмерли…»:
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей, пора встати,
Пора волю добувати!»
А також куплет, який, за даними журналістки «України молодої» Лесі Шовкун, «дописаний пізніше поетом Даниловичем»:
«Станем, браття, в бій кривавий, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Скільки ж авторів?
Тим часом у статті 1-й закону «Про Державний Гімн України» про Даниловича — ані слова. Там сказано, що «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського».
Міністерству юстиції не завадило б, провівши консультації з літературознавцями, або підтвердити, або спростувати публікації про те, що авторами «Ще не вмерли України і слава, і воля» були й інші поети. Приміром, кандидат технічних наук Володимир Сиротенко зі Львова запевняв у газетах «Урядовий кур’єр» від 1 квітня 1997 року, «День» від 2 жовтня 1999 року та «Кримська світлиця» від 10 грудня 2004 року, а також книзі «Незнайомий вам Тарас Шевченко», що вірш «Ще не вмерли України і слава і воля» написав 1862-го його прадід — уродженець Чернігова Микола Вербицький-Антіох. Натомість Чубинському, стверджує п. Сиротенко, належать лише приспів Гімну й правки до нього, які вніс ще й батько Максима Рильського — Тадей.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply