Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

Придушена Росією незалежність Кубані

Автор:

|

Травень 29, 2019

|

Рубрика:

Придушена Росією незалежність Кубані
Кубанське козацьке військо

У період 100-річчя Визвольних змагань 1917-1920 рр. не можемо не згадати, що 100 років тому, крім Української Народної Республіки (УНР) була проголошена та майже два роки боролась і діяла Кубанська Народна Республіка (КНР), створена українцями Кубані, які намагалися з’єднатися з УНР. Але обидві республіки впали під ударами російських військ.
За роки радянської влади комуністи робили все, щоб стерти з пам’яті українців, а особливо з пам’яті кубанців, усі події, пов’язані з існуванням КНР, її боротьбу за об’єднання з Україною. В радянській школі в підручниках про події на Кубані в період визвольних змагань лише одним реченням згадували про «контрреволюційну Кубанську Раду, яка підтримувала Українську Центральну Раду». І лише в роки незалежної України дослідники почали відтворювати події, пов’язані з діяльністю КНР. Про створення Республіки, її діяльність і керівників, про боротьбу за об’єднання з Україною публікують матеріали Дмитро Білий, Вадим Скуратівський, Василь Каплунов та інші. Українці повинні знати свою історію.
1917 рік був часом пробудження української свідомості кубанських козаків, нащадків запорожців, котрих у 1790-х рр. російський царизм переселив на Кубань. Вони не сприйняли ідеології більшовиків і з перших днів проголошення КНР намагалися налагодити зв’язки з УНР. Згідно з даними перепису населення 1917-го на Кубані проживали 60 % українців, 30 % росіян, решта — горяни. Кубань зустріла більшовицьку революцію 1917 року неоднорідною як у соціальному, так і в національному плані. Але вплив українців сприяв тому, що 30 квітня 1917-го в Катеринодарі відбулися збори козаків, на яких створили Кубанську Військову Раду. Її очолив Микола Рябовол, козак, випускник Київського політехнічного інституту, котрий наполегливо відстоював встановлення федеративних зв’язків із Україною. Почесним головою Ради обрали активного прихильника України Кіндрата Бардіжа, колишнього депутата Державної Думи від кубанських козаків, а потім комісара Тимчасового уряду на Кубані. Прибувши на Кубань, він змінив своє ставлення до імперії, став прихильником соборності українських земель, об’єднання з Україною, був учасником з’їзду Вільного Козацтва в Україні.
Кубанській Раді підпорядковувався уряд, який перебував у постійній конфронтації з органами влади Тимчасового уряду. Двовладдя закінчилось, коли у вересні 1917 року Рада взяла владу в свої руки, створила крайовий уряд, призначила військовим отаманом О. Філімонова, примусивши прихильників більшовиків піти в підпілля. Кіндрат Бардіж разом із своїми синами сформували Гайдамацький і Чорноморський полки козаків до 5 тис. чоловіків, котрі стали основою збройних сил Кубані. Вони очистили від більшовиків Чорноморсько-Кубанську залізницю.
Важливе значення мала друга сесія Військової Ради 24 вересня 1917-го, на якій були присутні представники УНР. Їх тепло вітав М. Рябовол, котрий заявив: «Кубанські козаки, нащадки запорожців сотні років не по своїй волі були відірвані від України. Весь цей час царі робили все, щоб ми забули про Україну-Матір. Але ми пам’ятаємо її і ніколи не виступимо проти Матері». Сесія прийняла важливі для майбутнього розвитку Кубані рішення про створення законодавчого органу, до складу якого увійшли б представники різних національних груп. 30 грудня на з’їзді представників українців Кубані обрали 100 депутатів до парламенту — Законодавчої Ради (46 — від козаків, 46 — від іногородніх і восьмеро горян). На з’їзді, де були присутні члени Центральної Ради М. Галан і Є. Онацький, прийняли резолюцію про приєднання Кубані до України. Головою Законодавчої Ради обрали Миколу Рябовола. На першій сесії Ради в січні 1918 року затвердили склад крайового уряду, на чолі якого став Лука Бич, випускник юридичного факультету Московського університету, котрий також був прихильником об’єднання з Україною.
16 лютого 1918-го Законодавча Рада проголосила свій край незалежною державою — Кубанською Народною Республікою. Була прийнята Конституція незалежної Кубані. До складу КНР входили Кубанська область, Ставропілля, Терек, Дагестан і Чорноморська губернія. Розуміючи, що КНР не зможе самостійно існувати, її лідери Микола Рябовол, Кіндрат Бардіж, Лука Бич, Федір Щербина, Степан Манжула, Олександр Філімонов та інші відразу ж взяли курс на об’єднання з УНР.
Але більшовики не визнали незалежності Кубані й її приєднання до України й оголосили війну Раді. На Кубань стали прибувати червоні війська, особливо збільшовизовані військові частини з турецького фронту. Ситуація для КНР стала критичною, її збройні сили були малочислені і не могли чинити опір. Україна вела війну з Росією, також перебувала в тяжкому становищі і не могла надати відчутної допомоги. Захисники КНР були змушені залишити Катеринодар. Кіндрат Бардіж намагався пробитись в гори, але потрапив у засідку. Його загін розбили, Бардіж разом з синами потрапив у полон і в день його 50-ліття вороги спершу на очах батька розстріляли синів, а потім — і його самого. Інша група захисників КНР, яка відступала на чолі з Віктором Покровським, зустрілася з загоном Добровольчої армії генерала Л. Корнілова і приєдналася до нього. В умовах, що склались, захисники КНР не мали інших союзників і мусили приєднатися до армії Корнілова, яка боролась із більшовиками. Але незабаром генерал Корнілов загинув, а його армія відступила на Дон.
На Кубані встановили радянську владу, проводили розправи з її супротивниками, розкозачували, що викликало незадоволення кубанців. У травні 1918 року на Кубані почалися виступи проти радянської влади. В Києві вели перемовини М. Рябовол із гетьманом Скоропадським, які завершились успішно. Україна надала кубанцям допомогу зброєю, планували висадити десант — дивізію генерала Натієва на Тамані, спільно з кубанською делегацією навіть розробили план висадки цього десанту.
Але проти союзу Кубані з Україною виступили денікінці, їхня розвідка завадила висадці десанту. Зібравшись із силами, Добровольча армія, якою командував генерал А. Денікін, в липні 1918-го почала наступ і зайняла Кубань, де провели мобілізацію і кубанці склали майже 50 % армії Денікіна. Тому останній попервах рахувався з діями органів КНР. Але скоро ці стосунки загострилися. В грудні 1918 року делегація КНР на чолі з Л. Бичем брала участь у Версальській конференції в Парижі щодо післявоєнного устрою світу. Делегація виклала свої пропозиції: повна незалежність Кубані від Росії, надання міжнародної допомоги, просила прийняти КНР як незалежну державу до Ліґи Націй. Денікін сприйняв це як виступ проти «єдиної Росії». Почалися переслідування всіх прихильників незалежності Кубані, хто виступав за союз із Україною. Обшукали будинок посольства України, заарештували українського посла Боржинського. В червні 1919-го відбулася нарада керівників Дону, Кубані та Тереку, яка прийняла рішення підтримати боротьбу за відновлення Російської імперії. І лише М. Рябовол виступив проти, бо вважав, що імперія розвалена і спроби її відновити приречені на провал. Він запропонував створити федерацію нових держав. Денікінці не пробачили цього і того ж дня М. Рябовола вбили на вулиці Ростова і вчинили замах на члена Ради М. Макаренка. Після вбивства М. Рябовола депутати Ради вирішили нового голову не обирати, залишити лише заступників голови.
7 листопада 1919 року в Катеринодарі стався державний переворот. Будинок парламенту оточили військові, 12 проукраїнських членів Законодавчої Ради, котрі виступали за незалежність Кубані заарештували, всіх повбивали. Генерал Врангель вітав Раду з очищенням від самостійників. Законодавчу Раду усунули від влади, замість неї денікінці створили Отаманську раду, яка підлягала генералу Покровському. Розпочався терор по всій Кубані, невдачі на фронті Денікін намагався виправити в запіллі. Кубанці чинили запеклий опір, але сили були нерівні, КНР доживала останні дні. Вона не могла існувати ні при денікінцях, ні при більшовиках, обидві сторони жорстоко придушували всі спроби кубанців вибороти незалежність. На початку травня 1920-го рештки Кубанської армії були притиснуті до грузинського кордону і капітулювали. На Кубані встановили радянську владу, з якою кубанці боролися ще багато років. До 1925 року діяла Кубанська повстанська армія, в якій командували Чорний, Дрофа, Сіденький і Рябокінь. І лише сталінський Голодомор 1932-1933 рр. зламав кубанців. У роки голоду 13 станиць потрапили на «чорні дошки» за невиконання планів хлібоздачі. Близько 300 тис. кубанців знищили, і стільки ж вивезли до Казахстану. На їхні місця завозили росіян з Ленінградської області. Десятки тисяч кубанських козаків розсіялися по всьому світу, разом із ними еміґрував і Уряд КНР.
Так закінчилася боротьба українців Кубані за свою незалежність, за об’єднання з Україною проти денікінців і більшовиків, котрі придушували національні та демократичні виступи. Українська Народна Республіка не могла надати достатньої допомоги українцям КНР, її також була ліквідувала Радянська Росія. За роки радянської влади робили все, щоб із корінням вирвати українську свідомість кубанців. 1920-го на Кубані було 150 українських шкіл, тепер уже немає жодної. До війни на Кубані існував український театр, після війни він зник. Але у свідомості кубанців і досі існують українські звичаї й український дух. Коли в Києві виступав Кубанський народний хор, він виконав гімн «Ще не вмерла Україна». Батьківщина має пам’ятати, що кубанці є нащадками запорізьких козаків, а Кубань — це Україна.

Володимир Кривоніс

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...