Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

Причини арешту Тараса Шевченка

Автор:

|

Квітень 27, 2017

|

Рубрика:

Причини арешту Тараса Шевченка

Як перша, так і друга подорожі Тараса Шевченка в Україну були важливими в житті та творчості поета і художника. Це був період «трьох літ», під час яких остаточно сформувався його світогляд революційно-демократичного спрямування. Кобзар став переконаним революціонером, а його прагненням — визволення свого народу від феодально-царського рабства. Поет став гостріше виступати проти ідеалістичної філософії, й проти шукання «раю на тому світі», а також проти кріпосницької системи.
Подорожуючи селами і містечками України влітку 1843-го, бачив він панську сваволю та жорстоке знущання з кріпаків. Відтак, Тарас Шевченко став полум’яним провісником селянської революції, метою якої було позбутися російського царату та влади поміщиків.
Поет познайомився в Києві з представниками української інтелігенції-істориком, фольклористом Михайлом Максимовичем, письменником та істориком Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським і з багатьма іншими передовими діячами української культури та науки. Зі середини 1840-х рр. у Шевченка дозрів яскравий художній метод як поета та художника. Тоді він створив високоякісні мистецькі твори, надто реалістичні, в які вкладав не дійсність природи, а радше дійсність буденного життя селян. В його творах були відображені найсуттєвіші сторони кріпосницької дійсності — визиск селянства, миколаївська солдатчина, зневажання жіночої честі, національний гніт тощо.
У вересні Шевченко побував у місцях, пов’язаних із історією Запорізької Січі, зокрема Хортицею, про яку згадував у своїх поемах «Гайдамаки», «Гамалія» й інших віршах. Під час першої подорожі Шевченка різними місцевостями України, він познайомився з багатьма особистостями, котрих спонукав стояти близько до рідного народу, пізнавати його всебічне нужденне життя, знаходити для себе причини такої бідноти, вивчати його усну народну творчість та писати у своїх творах про його мрії та сподівання. У другій половині лютого 1844 року Кобзар повернувся до Петербургу.
Після закінчення навчання в Петербурзькій академії мистецтв, 23 березня 1845 року Тарас Григорович знов покинув це місто. Він проїздив через Москву, Подольськ, Глухів, Кролевець та інші села, в яких зупинявся в маєтках своїх знайомих. До Києва приїхав у червні. Завдяки його малярським здібностям і за допомогою друзів, Шевченко отримав завдання від Київської археографічної комісії для розгляду давніх актів змальовувати історичні, археологічні та архітектурні пам’ятки у кількох малоросійських губерніях. Під час поїздок по Київщині, Чернігівщині та Полтавщині він виконував зарисовки та малюнки всяких будинків, монастирів, соборів, церков, могил, давніх споруд, а також краєвидів навколо Києва, Переяслава, Седнева, Суботова, Миргорода, Ніжина, Чернігова та багато інших околиць міст і селищ.
Хоч у цей період твори Шевченка не друкувалися, хтось їх читав у рукописах, розповсюджував або слухав прочитаних самим автором. Дійшли вони і до Варфоломія Шевченка. Викуплений із кріпацтва свояк Тараса чув про його нові твори і сам вирішив попередити його про небезпеку. У листі до нього, Варфоломій писав, що так не годиться робити, бо «часом буває, що правди не люблять, і буває, як я почув, що за правду принудять за дев’ятими воротами і гавкнуть. Думаю, може справді: чоловік на чужині, порадитися ні з ким, то, як ізбився з пантелику, не диво. Якщо до правди ваша робота гостренька, то кінчиками об землю погартуйте, вона зараз притупиться».
Куліш також писав листи Шевченкові, які були спрямовані для гамування революційного запалу поета. Суперечливі думки викликала поезія Шевченка і в інших осіб з кола українських письменників, у т. ч. й Миколи Костомарова, з котрим поет запізнався навесні 1846 року в Києві. Та незважаючи на протилежні погляди різних людей до Шевченка та його поезії, він мав чимало однодумців, які поділяли його революційну спрямованість. До них належали Микола Гулак, Юрій Андрузький, Олександр Навроцький, Іван Посяда і ряд інших молодшого покоління осіб.
Наприкінці квітня Шевченко повернувся до Києва. Спочатку жив на Інститутській вулиці, а потім на Хрещатику, звідки часто навідував Костомарова. Як один зі засновників і діячів Кирило-Методіївського товариства він знайомив Шевченка з ідеями братства. Їхні розмови торкалися долі слов’янських народів і майбутнього об’єднання їх в єдину федерацію. Тарас Григорович захопився діяльністю членами товариства та його метою, але пов’язаний з роботою в комісії, був змушений далі подорожувати місцями околицями Києва та Волині, і здавати в архіви малюнки, створені ним із різних пам’яток старовини. Побував він у Почаєві, а наприкінці жовтня — в Кременці, Острозі, Дубні, а потім знову повернувся до Києва. Тут зблизився чи не з усіма членами Кирило-Методіївського братства, а потім і вступив до нього.
На зібраннях Шевченко читав свої вірші. Цими поетичними творами підштовхував прибічників товариства до боротьби за визволення України. «Над нею орел сторожем літає», — писав поет, вказуючи на Московщину.
Настав час, коли творами Шевченка, як і ним самим захопився Костомаров. «Тарасова муза, — згадував він, — розкривала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків запертий багатьма замками, запечатаний многими печатями». Його муза запротестувала з усією силою проти царської Росії. А задекламувавши перед побратимами у товаристві «Світе тихий, краю милий, Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?», Шевченко став для них, немов, небесним світильником і праведником.
«Київська інтелігенція, лучче сказати плодюща її частина, обгортала українського співця глибоким почитанням. Для мене ж сяєво духа його було чимось надприродним», — згадував у своїх спогадах Куліш. Це пояснює, яку величезну роль відіграв Шевченко своїми творами у колі братчиків і в їхній діяльності у Києві. Саме молодь знайшла в ньому благословенне виправдання та запоруку майбутнього. Згадував Куліш і про те, як Шевченко всіх їх вчив ненавидіти москалів, котрих не називав інакше, як кацапами.
9 січня 1847 року поет виїхав з Києва у Борзну. Жив у Віктора Забіли, у Білозерських, у Сребдольських, де намалював їхні портрети. Був на весіллі Куліша в селі Оленівці, потім жив у Седневі у родини Лизогубів. Тут Шевченко 8 березня підготував вступне слово-передмову до другого видання «Кобзаря». Був він і в селі Бігачі, де намалював портрет княгині Катерини Федорівни Кейкуатової, доньки Марії Бутович.
На початку березня Київська археографічна комісія прийняла ухвалу про виключення Шевченка з числа її співробітників за те, що він без всякого дозволу комісії, добровільно відлучився від неї і виїхав із Києва. 3 березня Олексій Петров, студент Київського університету, член Кирило-Методіївського товариства та донощик, повідомив письмово генерал-майора та куратора навчального округу Києва Траскіна про існування таємної організації в Києві та про її членів, організатором якої був М. Гулак. За раптовим наказом царя Гулака було заарештовано, після чого віддали таємне розпорядження генерал-губернатору Миколі Долгорукому про арешт Шевченка та про проведення обшуків у квартирах інших членів братства.
Про викриття таємного братства в Києві, зашуміло і в Петербурзі. Одні шептали до вуха іншим, часто різне. Але всі розповіді збігалися тільки в одному: кілька людей, досить розумних, освічених і вчених, створили братство для того, щоб шляхом підбурювання малоросіян повалити царат повстанням, проголосити гетьманщину і цілковито відокремитися від Росії. 23 березня Шевченко провів Великодні Свята у Седневі, а на початку квітня вирушив звідти до Києва. Поспішав на весілля Костомарова, у котрого, як і раніше в Куліша, мав бути старостою. На станції у Броварах переодягнувся у фрак, став на пором, що пересувався на канаті через велику ріку України. Перед очима Шевченка постало диво Києва. Нахлинули на нього думки про братство, і про те, з чого йому треба буде братися за святе і трудне діло. Та коли пором причалив до правого берега Дніпра, поета заарештували два поліцаї, котрі вже чекали на березі. Сталося це 5 квітня 1847 року. При арешті у валізі Шевченка знайшли, крім малюнків, його рукописні вірші, листи й усілякі документи. Оглянувши їх, губернатор ствердив, що вірші під заголовком «Три літа» — бунтівничого та злочинного змісту. 17 квітня Шевченка доставили до Петербургу, в якому знову люди зашепотіли про тих нещасних людей — Шевченка, Куліша, Костомарова, котрих кинули в таємні в’язниці, ні для кого недоступні, крім царської жандармерії та найвищого царського судівництва.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...