Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Про долю та недолю української медичної освіти

Автор:

|

Листопад 07, 2013

|

Рубрика:

Про долю та недолю української медичної освіти

Медичні науки спричинилися до пожвавлення духовно-цивілізаційного життя народів і мали вирішальний вплив на зміцнення їх фізичного здоров’я та мілітарної могутности. На жаль, українські вчені не завжди мали змогу сприяти духовному зціленню свого народу. Окупанти України не дозволяли розвиватися медичній науці в Україні й навіть у різні періоди забороняли вченим писати медичні праці українською, щоби й тим не провокувати потягу до незалежності.

Початком медичної науки можна вважати появу в Україні грецькомовного медичного трактату «Алліма» (мазі), написаного княгинею Євпраксією (1108-1172). У другій половині XV ст. визначний український вчений Юрій Дрогобич (1450-1494) видав низку наукових праць, що мали великий вплив на розвиток медицину не лише в Україні, але в цілій Європі.
Медицина інтенсивно почала розвиватися, коли стали поширюватися різні захворювання, у тому числі інфекційні (холера, чума, тиф тощо). Ці хвороби ставили вимоги шпиталізації хворих. В Україні лікарні існували ще за княжих часів. Вони створювалися при церквах і монастирях. Кілька лікарень у ХІ ст. заклав митрополит Єфремов у Переяславі. 1538-го було відкрито притулок-шпиталь при церкві Богоявлення Господнього у Львові. Острозька академія, заснована 1576 року князем Острозьким, стала першим вищим навчальним закладом у Східній Європі та найстарішою українською науково-освітньою установою, де готували лікарів.
Перша сучасніша лікарня для «прилипчивих хвороб» постала в Києві 1787-го, а перша соматична лікарня — 1803 року. Воєнне лихоліття, що приходило в українські землі та залишало по собі численних поранених, недужих, знедолених вояків, спричинилося до заснування окремих лікарень. Таким чином, 1755-го постав Київський військовий шпиталь. На початку ХІХ ст. було відкрито лікарні в Кременчуці (1800), Полтаві (1804), Черкасах (1822) і в інших містах України. Існували теж «економічні лікарні», де лікували кріпаків, а також благодійні установи, де могли знайти собі притулок безхатченки. 1845 року було організовано лікарню для дітей імені Св. Софії у Львові, яку вважають першою дитячою лікарнею в усій Європі.
Першою медичною школою в Україні став Медичний колегіум, створений у Львові 1773 року, що 1784-го об’єднався з медичним факультетом Львівського університету, а з 1805-го став першою медико-хірургічною школою в західноукраїнських землях. 1787 року була заснована перша в східній Україні Єлесаветградська медико-хірургічна школа. З 1802-го до 1817 року існували медичні класи при Києво-Могилянської академії.
Дискримінаційна політика окупантів українських земель, спрямована на свідоме, жорстоке гальмування розвитку науки, культури, мови, призвела до того, що в XVII й XVIII ст.ст. в Україні не було суто медичної школи. Тому талановиті українські лікарі здобували освіту в університетах Західної Європи та ставали європейської або світової слави вченими, професорами, винахідниками, основоположниками медичних наук і працювали не на розвиток вітчизняної медичної науки, а на добро чужих країн, а головно Росії. Ось лише кілька вкрадених Росією українських учених-лікарів.
Нестор Амбодик-Максимович (1744-1812) народився в с. Веприку на Полтавщині, у родині священика. Закінчив Києво-Могилянську академію. Медицину студіював у Страсбурзькому університеті, де 1775-го здобув звання д-ра медичних наук. Професор акушерства в Петербурзі, основоположник акушерських наук і медичної термінології в Російській імперії, педіатр, ботанік і фітотерапевт. Автор перших у Російській імперії підручників з акушерства та численних наукових праць.
Данило Беланський (1774-1847) — абсольвент Києво-Могилянської академії, медичні студії закінчив у Петербурзі. Професор фізіології та загальної патології в Петербурзькій медичній академії, автор багатьох наукових праць. Петро Загорський (1764-1864) народився в с. Понорниці на Чернігівщині. Видатний анатом, фізіолог і хірург. Понад 30 років очолював кафедру анатомії в Медичній академії в Петербурзі. Засновник анатомічної школи в Росії, автор першого класичного російського підручника «Скорочена анатомія» (1802), за яким навчалося кілька поколінь лікарів. Aвтор більш ніж 100 наукових праць із різних питань анатомії та медицини.
Ілля Мечников (1845-1916) народився в селі Іванівці, що на Харківщині. Один із найвидатніших учених-бактеріологів другої половини ХІХ ст., доцент і професор Новоросійського університету, засновник 1886-го першої в Російській імперії та другої у світі після Паризької бактеріологічної станції, що зробила вагомий внесок у розвиток мікробіології й епідеміології, почесний член Петербурзької академії наук, лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (1908).
Данило Самойлович (1744-1805) народився в селі Янівці на Чернігівщині. Випускник Києво-Могилянської академії, медицину студіював у Петербурзі. Видатний учений епідеміолог, відомий у цілій Європі знавець «чуми», член 12 закордонних академій, головний лікар у жіночій венерологічній лікарні в Петербурзі. Член Державної медичної колегії Російської імперії.
Яків Саполович (1766-1830) народжений у с. Срібному на Чернігівщині. Закінчив Києво-Могилянську академію. Медицину вивчав у Кронштадті та Петербурзі. Видатний учений-хірург, професор Медично-хірургічної академії в Петербурзі, автор медичного підручника з хірургії.
Олександр Шумлянський (1748-1795) — уродженець с. Малих Будищ на Полтавщині. Випускник Києво-Могилянської академії. Медицину студіював у Страсбурзькому університеті, д-р медичних наук, визначний науковець у галузі гістології та нефрології, професор вищих медичних шкіл у Петербурзі й Москві, основоположник гістологічної науки в Росії, організатор медичної освіти в Російській імперії.
Касіян Ягельський (1736-1774) народився в Києві. Випускник Києво-Могилянської академії, медицину студіював у Ляйденському університеті, д-р медичних наук, один зі засновників епідеміології в Російській імперії, викладач фізіології та патології в Московській шпитальній школі.
Нестор Монастирський (1847-1888) — син священика з Буковини. Медицину студіював у Відні. Працював професором хірурґії Клінічного інституту вдосконалення лікарів у Петербурзі. Першим у світі зробив операцію анастомози жовчного міхура з тонкою кишкою й один із перших виконав гастроентеростомію. Автор багатьох наукових праць у галузі медицини.
Олександр Богомолець (1881-1946) — народжений у Києві визначний український учений-патофізіолог. Основоположник української школи патофізіології, ендокринології та геронтології, організатор української науки. Засновник перших у російській комуністичній імперії науково-дослідних закладів медичного профілю.
Ярослав Окуневський народився 5 березня 1860 року в м. Радівцях на Буковині (тепер це — Румунія). Після отримання 1884 року диплому доктора медицини, щоби відпрацювати стипендію, став служити корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, що базувався в м. Пулі (Хорватія). Зробив надзвичайно рідкісну для українця в Австро-Угорській імперії військову кар’єру, ставши адміралом військо-морського цісарсько-королівського флоту. Він досконало опанував медичні та військові науки, знав відмінно географію й навігацію, історію, крім української вільно володів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Опрацював перший статут медичної служби військово-морського флоту, який згодом був покладений в основу статутів багатьох держав світу. Пізніше став одним із двох офіцерів із найвищим званням — генерал-майор морської медичної служби, яке отримав 1 листопада 1914 року. Як дійсний член НТШ і Українського лікарського товариства накопичував багаті матеріали для науково-краєзнавчих публікацій і нарисів. Його нариси друкувалися в українській періодиці Галичини, а 1898-го були видані окремою книжкою «Листи з чужини».
На початку Першої світової війни в західній Україні почали масово створюватися відділи Українських Січових Стрільців. Генерал Окуневський жертвує на його забезпечення великі суми. Він очолює Українську санітарну місію, 1915 року надає суттєву допомогу санітарній службі легіону, посилає з Відня для нього медикаменти та вступає в Союз визволення України. Із проголошенням Західно-Української Народної Республіки 58-річний адмірал відразу зголосився на службу рідному народу. Очоливши Державну медичну місію ЗУНР у Відні, акумулює збір коштів для молодої держави та відправляє чотири санітарних ешелони для Української Галицької армії. Окуневський був організатором і головою Української санітарної Місії УНР у Відні, а в період 1919–1922 рр. — головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР.
Ярослав Окуневський трагічно помер 24 жовтня 1929 року, на 69-му році життя. Є різні версії його смерті. Деякі джерела обережно повідомляють про «трагічну загибель», інші – навіть про самогубство. Його поховано в родинному склепі (гробівці) на цвинтарі в місті Городенці. За часів відновлення незалежности України гробівець Окуневських було відремонтовано (за більшовицької влади його було сплюндровано). Щойно після відновлення української державності, 2006-го, телерадіокомпанія «Бриз» разом із громадським Військово-історичним клубом імені С. Шрамченка заснувала літературно-мистецьку й медичну премію Військово-морських сил України імені адмірала Ярослава Окуневського.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...