Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 30, 2020

Предки українців зали грамоту й до Кирила

Автор:

|

Травень 24, 2020

|

Рубрика:

Предки українців зали грамоту й до Кирила
Нестор Літописець

Перші руські книги творили протоглаголицею.

Нестор — не винахідник
Українці відзначають 24 травня День слов’янської писемності та культури згідно з указом президента від 17 вересня 2004 року. А до цього вистачало Дня української писемності й мови, яке згідно з указом президента від 6 листопада 1997-го святкують 9 листопада.
Бо цього дня поминають превелебного Нестора Літописця — диякона Києво-Печерського монастиря, котрий завершив 1113 року вносити свою лепту до «Повісті минулих літ» (ПМЛ). Отже, відлік письму ведуть в Україні від цього ченця-хроніста. Та чи заслуговує він на таку честь?
Навряд чи. Навіть якщо вважати ПМЛ найраніше розпочатою (на думку її найавторитетнішого українського дослідника Михайла Брайчевського — в середині ІХ ст.) писемною пам’яткою давньоукраїнської літературної мови — суміші церковнослов’янської та просторіччя наших пращурів. Бо, по-перше, Нестор був не єдиним автором ПМЛ. По-друге, праця над нею почалася до народження літописця й тривала після його смерті в ХІІ ст.
Натомість перший руський митрополит-автохтон Іларіон створив «Слово о законі та благодаті» до 1050 року, якого померла дружина київського князя Ярослава Мудрого, в присутності якої автор «Слова…» вперше його виголосив. По-третє, Нестор як один із авторів і редакторів ПМЛ також міг брати участь у фальсифікації історії Русі приписуванням князям-варягам Рюриковичів того, що, за даними іноземних джерел, здійснили їхні місцеві попередники. По-четверте, ПМЛ, над якою працював у т. ч. Нестор, запевняє, що предки українців не спромоглися на писемність аж до хрещення князем Володимиром Русі 988 року (за візантійськими джерелами, його випередив 862-го князь Аскольд). Але те, що на Русі знали грамоту значно раніше, свідчить і ПМЛ, повідомляючи, що 907-го і 911 року князь Олег уклав із Візантією письмову угоду!
У договорі 911-го ще й сказано, що Русь і Візантія здавна контактували «не лише на словах, а й на письмі». Оскільки один із авторів і редакторів ПМЛ Нестор залишив у ній ці дані, отже, на роль зачинателя писемності не претендував. Візантійці, не обмовившись про угоди з Олегом, зафіксували все ж письмові угоди, укладені 860-го й 874 року з Аскольдом. Вочевидь, їх і приписала Олегові ПМЛ, датуючи 907-м і 911 роками.
В останньому з них сказано про руський звичай писати заповіти, а для того, щоб він прижився, мав минути час. Ще одна угода — 944-го — вимагала від руських послів і купців показувати грамоти своїх князів.
До того ж, згідно з візантійською дипломатичною практикою, угоди, укладені греками з іншими народами, писали двома мовами. Тож письмовий договір 860 року предки українців уклали з Візантією не лише до Нестора, а й до початку поширення слов’янської азбуки святим Кирилом 862-го! Якою ж абеткою написано тоді руський текст договору 860 року? Перелік версій, мабуть, варто почати за хронологією.

Випередили… шумерів!
Болгарин Чорноризець Храбр, учень святого Мефодія, брата святого Кирила, твердив, що спершу слов’яни обходилися «чертами і ризами». На території України справді виявили піктограми — відображення інформації малюнками. Анатолій Кифішин, шумерознавець із Москви, стверджує, що розшифрував їх на 40 панно та 16 кам’яних табличках VII-III ст. до Р. Х. у Кам’яній Могилі — трипільській пам’ятці під Мелітополем. А також запевняє, що піктограми «зерно», «ячмінь», «мотика», «плуг», «колесо» та «пиво», прочитані ним у Кам’яній Могилі, вперше створили давні жителі цього селища до того, як ними розпочали користуватися в Шумері — найдавнішій цивілізації!
Поступово піктограми набрали вигляду так званих сарматських знаків — своєрідних ієрогліфів. Так званими їх назвали тому, що багато з цих знаків з’явилися на наших теренах до появи на них сарматів. Історик Михайло Брайчевський вважав, що саме з цих знаків склалося руноподібне русько-хазарське письмо, про яке свідчать перські джерела. Та наразі можна лише гіпотетично припускати, що це ним писали угоди на Русі.
За даними Храбра, від «черт і риз» слов’яни перейшли до латинки та грецької азбуки. Наразі — без доповнення літерами, які позначали на письмі звуки, яких не вимовляли стародавні римляни й елліни. Це підтвердили знахідки археологів. Зокрема, Володимир Баран натрапив у с. Ріпнів на Львівщині на уламок посуду з місцевої глини III-IV ст. з написом «Ладоі». Його третя літера нагадує перевернуту латинську d, а решта букв — грецькі. Коли останню з них відкинути як випадкову подряпину, на черепку прочитаємо ім’я «Ладо».
Та позаяк таке письмо влаштовувати слов’ян, звісно, не могло, то з часом грецьку абетку доповнили літерами, що позначили слов’янські звуки. Зразок такої «устроєної» азбуки виявив 1969-го археолог Сергій Висоцький у соборі святої Софії в Києві. Цей алфавіт складався з 23 грецьких літер і чотирьох слов’янських — «б», «ж», «ш» і «щ», яких передусім бракувало русинам. Причому до цієї абетки увійшли не так звані скорописні грецькі букви, на які перейшли в ІХ ст. у Візантії, а уставні (унціальні), якими греки користувалися в VІ-VІІІ ст. Отже, «софіївська» азбука виникла не лише до хрещення Русі 860 року, а й до початку поширення слов’янської азбуки святим Кирилом 862-го!

Без Русі не обійшлися
Брак у ній більшості слов’янських букв її переваг не применшує. Бо цієї абетки вистачило, аби творити руською мовою «Євангеліє» й «Псалтир» та почати літопис, події якого Нестор та інші редактори ПМЛ приписали Рюриковичам під іншими датами.
А позаяк кирилиця також є, по суті, грецькою абеткою, доповненою слов’янськими буквами, яких бракує в «софіївській» азбуці, останню вважають протокириличним етапом слов’янського письменотворення від «неустроєного» до кириличного. Причому — етапом, без якого створення кирилиці не обійшлося.
Адже після того, як узимку 860-861 рр. у місті Корсунь у Криму один із предків українців прочитав святому Кирилові «Євангеліє» та «Псалтир», написані руською мовою, той напрочуд швидко склав 862-го власну абетку. Той факт, що святий Кирило не стільки творив нове, скільки вдосконалив «софіївську» азбуку, додавши до неї ще десять слов’янських літер, засвідчує графіка грецьких букв у його алфавіті. Вони також не скорописні, якими користувалися у Візантії в часи святого Кирила, а уставні (унціальні), запозичені творцями «софіївської» абетки.
Папа Іван VIII (872-882) також твердив в одному з послань, що слов’янські письмена створені до святого Кирила, «ним же вони знову знайдені, знову відкриті». Те, що вони ґрунтувалися на руській абетці, знали й німецькі єпископи, коли запевняли, що святий Кирило поширює книги, написані «руською мовою». Вочевидь, також через «руські письмена» чеська хроніка ХІІІ ст. називає сина болгарина й грекині святого Мефодія (брата святого Кирила) русином. А анонімний автор українського рукопису, датованого 1491 роком, писав, що «грамота руська явилася, Богом дана, в Корсуні русину, від неї ж навчився філософ Костянтин (світське ім’я святого Кирила. — Авт.) і звідти склав і написав книги руською мовою».
Однак чого саме навчився святий Кирило в руських книгах? Десять слов’янських літер, яких не було в «софіївській» абетці, святий Кирило ввів явно за методом творців «софіївської» азбуки, котрі, вочевидь, не винаходили «пороху», вигадуючи слов’янські літери, а перекваліфікували в них «сарматські» знаки або руни русько-хазарського письма, створені на основі цих знаків. Бо надто вже нагадують їх своєю «кучерявою» графікою та слов’янські літери «софіївської» азбуки, й усі букви абетки, якою писали слов’яни в часи святого Кирила.
Вочевидь, слов’яни з часом відмовилися від азбуки святого Кирила на користь алфавіту його учня — також болгарина Климентія Охридського — не лише тому, що в останній було 43 букви, а в святого Кирила — 38. Радше, графіка його літер була надто складною. Відтак більшість істориків зійшлися на тому, що святий Кирило створив не кирилицю, а глаголицю. Попри те, що перевагу віддали першій із них, другу назвали на честь святого Кирила, увіковічуючи його просвітительський подвиг — слов’янський переклад Святого письма, яке спряло не лише хрещенню слов’ян, а й їхній грамотності. А те, що глаголицю святий Кирило створив на основі руських книг, свідчить, що вони були написані протоглаголицею.
Якою ж абеткою писали предки українців свої угоди з Візантією — протоглаголицею чи протокириличною «софійською»? Радше, останньою, зрозумілішою грекам, бо її графіка була для них простішою.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply