Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Повнолітня «Мобілка»

Автор:

|

Липень 03, 2014

|

Рубрика:

Повнолітня «Мобілка»
Перший дзвінок: Леонід Кравчук (праворуч) розмовлятиме з українським послом у Німеччині; ліворуч - Олег Проживальський

Перший дзвінок: Леонід Кравчук (праворуч) розмовлятиме з українським послом у Німеччині; ліворуч — Олег Проживальський

1 липня 1993 вважається неофіційним днем народження мобільного зв’язку в Україні – цього дня було врочисто зроблено перший дзвінок. Хоча квазімобільний зв’язок існував із 1980-х – це була система радянського виробництва “Алтай”. На телевежі в Києві стояла потужна антена, а в автомобіль встановлювався величезний ящик, якому надавався телефонний номер. Абонентів було кілька сотень, в основному, керівники областей і директори, а якість зв’язку – низькою: якщо вдавалося додзвонитися з другого разу, це вважалося великою удачею.

Єдине, що постійно дешевшає
Ринок мобільного зв’язку в Україні починався з подобних до валіз терміналів, щомісячних рахунків на кілька тисяч доларів за розмови (хвилина коштувала 1-1,5 USD) і вкрай незначним охопленням стільниковими послугами населення країни: на кінець 1993-го було всього 2,8 тис. абонентів, або 0,01% від загальної кількості українців.
Першопрохідцем в Україні був оператор “Український мобільний зв’язок” (UMC).Три роки у UMC не було конкурентів, і лише 1996-го на ринок вийшли “Київстар”, WellСom і “Голден Телеком”. Кількість абонентів почала збільшуватися, а тарифи – падати, з’явилася посекундна тарифікація. Але лідером із покриття тоді залишався UMC.
Із 1999 року оператори почали активно просувати передплачені послуги зв’язку. Новинка була сприйнята споживачем вельми прихильно, оскільки суттєво спрощувала розрахунки – не треба було оформляти рахунки: купив картку й розмовляєш, доки вона не закінчиться. Далі процес пішов лавиноподібно, і 2002 року мобільний зв’язок нарешті став масовим – 12 млн абонентів. Сьогодні їх число наблизилося до 65 млн (за кількістю sim-карт) при чисельності населення України 46,5 млн. Цікаво, що мобільний зв’язок – єдине, що постійно дешевшає в нашій країні, незважаючи на інфляцію.

200 грамів щастя
Стільниковий зв’язок так міцно утвердився в нашому житті, що сьогодні мало хто пам’ятає, якими були телефони навіть п’ять років тому, а що вже казати про початок 1990-х, коли мобілки робили в Україні перші кроки (у світі їх почали продавати 1983-го, на 10 років раніше, ніж у нас), і скільки коштувало це задоволення.
А коштувало воно 21 рік тому чимало: сам апарат «тягнув» на 1,5-2 тис. USD (при середній зарплаті в Україні 20-30 USD), плюс 1-1,5 USD за хвилину розмови, причому жодної посекундної тарифікації не було, тож щомісячні рахунки сягали спочатку 1000 USD. Уже невдовзі ціни істотно знизилися, але навіть 10 років тому на власника важкенької “??цеглини” на поясі оточуючі поглядали з повагою: людина може дозволити собі таку дорогу річ.
Перша “справжня” мобілка що з’явилася 1983 року в США, до України не дійшла, надто вже дорого коштувала – 3 995 USD. Та й дзвонити по ній в Україні було нікуди, адже мобільні оператори почали працювати тут лиш десять років потому – від 1993-го. На той час мобілки стали меншими за розміром і дешевшими приблизно вдвічі.
Апарати, що з’явилися в продажу на початку 1990-х, уже важили 200-250 грамів. Носили їх на поясі, на спеціальній кліпсі. По такому телефону можна було не тільки розмовляти, а й використовувати як калькулятор, будильник і записну книжку. Він також умів надсилати і приймати SMS. І коштував близько 500 USD.
За два десятиліття мобілки стали набагато менше за розміром, легше за вагою і функціональніша. У такому апараті з кольоровим екраном розміром 4 х 6 см є МР3-плеєр, фото-і відеокамера, можливість працювати в інтернеті і маса інших корисностей. А коштуватиме це щастя близько 100 грн, за мінімальної зарплати в Україні – 1218 грн.

Дзвінок – «на халяву»
А перший в історії українського мобільного зв’язку дзвінок зробив у Києві 1 липня 1993 року з офісу UMC перший президент країни Леонід Кравчук. Тоді в Україні був тільки цей один оператор, й ідея звернутися до Леоніда Макаровича виникла в його керівництва. Глава держави, з огляду на масштабність цієї події для України, погодився.
На відкриття організатори запросили представників політичної й бізнес-еліти, пресу. Було домовлено, що п. Кравчук зателефонує до Німеччини українському послу Івану Піскову, але детально сценарій не обговорювався. Тоді у використанні були, в основному, телефонні апарати з набірними дисками, а не з кнопками, тому міністр зв’язку Олег Проживальський показав президентові, як користуватися кнопковим апаратом.
До речі, набирати номер п. Кравчуку не довелося: щоби не було випадкового збою при наборі, номер заздалегідь ввели в телефон. Президент лише натиснув кнопку виклику й став чекати з’єднання. Було ввімкнено гучний зв’язок, тож розмову чули всі присутні. Леонід Макарович привітався з послом, назвався й запитав, як його чутно. Зв’язок був відмінним, і після кількох протокольних фраз президент попрощався.
Уся розмова тривала менше за хвилину й пройшла за рахунок компанії UMC. Президентові потім подарували сам апарат із підключенням (це була “Моторола Associate-2000” вагою близько 400 г і за ціною приблизно 2 тис. USD плюс іще близько 1000 USD – за підключення). Але надалі свої дзвінки Леонід Макарович оплачував сам.

Банкіри, бандити та їхні подруги
Після цього в першій київській крамниці на вулиці Московській почалися продажі мобілок. Попит був ажіотажним, незважаючи на високу вартість новинки. Персонал ледь справлявся з навантаженням – таким великим було бажання заможних українців стати мобільними. Людей не зупиняло очікування підключення, що тривало 2-3 дні, і солідний аванс.
У той час навіть існував міф, що дозволити таку розкіш могли собі лише три категорії українців: банкіри, бандити та їхні подруги. Не бентежили українців і габарити самих апаратів, які нині, порівняно із сучасними мобільними телефонами, виглядають справжніми динозаврами “домобільной ери”.
Через півроку в Києві налічувалося “аж” 540 абонентів! Спочатку було всього шість базових станцій стандарту NMT: дві встановили на телевежі ВПС (глушилка “Радіо свобода” на Подолі); одну – на найвищому на той час 27-поверховому будинку на Московській площі (будівля бібліотеки імені Вернадського); одну – на готелі “Славутич” на Лівому березі; одну – на вул. Московській, а останню – у Борисполі.

Кому дякувати? Українцю!
Згадуючи історію мобільного зв’язку в Україні, слід сказати про те, 1973 року саме син вихідців з України Мартін Купер використав для цього цей дивовижний пристрій – мобільний телефон, який сьогодні є невід’ємною частиною нашого життя.
Мартін Купер, якому цього річ виповниться 86 років, народився в Чикаго, у сім’ї українських емігрантів, які приїхали з містечка під Києвом. Його кар’єрний шлях розпочався в компанії Motorolа, що тоді конкурувала з Bell Labs у розробці автомобільних стільникових телефонів. Саме тут він створив свій перший мобільний пристрій DynaTAC.
Купер зібрав команду, якій удалось розробити й зібрати неіснуючий до цього продукт за 90 днів. Телефон важив близько 2,5 кг, за що був названий «цеглиною». Акумулятора вистачало лише на 20 хвилин розмови. Та все одно рука не могла втримати таку побілку довше. Тим не менш, це аж ніяк не вплинуло на популярність пристрою.
Уперше Купер подзвонив із мобільного телефону 1973 року голові конструкторського відділу компанії Bell Labs Джоелові Енґелу. Потім він згадував: «Не пам’ятаю, що він тоді відповів, але мені здалося, що я чув, як скриплять його зуби».

Місце в Залі слави
Упродовж своєї кар’єри в Motorola винахідник працював над багатьма революційними проектами. У його доробку — портативні кишенькові рації й пейджери. Але головним його досягненням залишається телефон DynaTAC.
Мартін Купер зробив неможливе – він створив пристрій, яким користуються всі: від політиків і бізнесменів до підлітків. За це він отримав загальне визнання й посів місце в Залі слави бездротового зв’язку. Сьогодні Купер є співзасновником численних успішних компаній зв’язку разом зі своєю дружиною і діловим партнером Арлін Гарріс.
Винахідник часто критикує сучасні телефони. Але він має на це право – він знає про них все. «Колись у мене був iPhone, я віддав його своєму онукові. Але я гадаю, що телефони на базі Android зараз – у більш виграшному становищі, і їх останні версії дуже добрі, якщо не кращі за iPhone», – каже винахідник. Утім, він переконаний, що справжню революцію у сфері мобільного зв’язку зробив перший телефон: усі наступні нововведення робили його зручнішим, але не вносили таких фундаментальних змін, які дала сама можливість зв’язатися з людиною в будь-якій точці планети.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...