Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 22, 2017

Поневіряння старця Амфілохія, або Про те, як УПЦ МП канонізу-вала помічника партизанів УПА

Автор:

|

Березень 29, 2012

|

Рубрика:

Поневіряння старця Амфілохія, або Про те, як УПЦ МП канонізу-вала помічника партизанів УПА

Коли відбувається канонізація святого — це особлива подія в християнському світі. Після рішення Священного синоду розкопують могилу людини, яка уславилася чудотворними діяннями й увічнена в іконі, нетлінні мощі переносять у раку та монастирську обитель. За час незалежності в Україні було канонізовано не більш ніж десять православних праведників. 3 квітня 2002 року Почаївська Свято-Успенська лавра возвеличилася другим святим — преподобним Амфілохієм (у миру — Яків Головатюк).

Звали просто ченцем Йосифом

У березні 1945 року неподалік Почаєва один із загонів УПА вступив у нерівний бій з енкаведистами. Бандерівці втратили 13 бійців. Трьох хлопців було поранено. Дізнавшись про це, отець Йосиф — таке ім’я він отримав під час постригу в ченці — холодними ночами потайки приходив лікувати повстанців у бандерівську криївку, а згодом — до однієї з хат, куди їх перенесли. При цьому отець Йосиф ховав своє довге волосся — аби ніхто не збагнув, що він монах. Повстанців він урятував. Були й інші випадки, коли майбутній святий із Лаври ставав у пригоді повстанцям.

Що ж до політичних поглядів старця Йосифа, то він казав так: «Є нація українська, і повинна бути держава Українська. Але ми — беззахисні, ми не маємо зброї». Звісно, про такі речі отець Йосиф міг говорити не з усіма — тільки з тими людьми з підпілля, які були з ним пов’язані й котрим він найбільше довіряв. Також отець повторював: «Я весь час молюся, і моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки молитимуся за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх вас молюся».

Під прицілом КДБ

«У селі Малій Іловиці Кременецького району проживає колишній чернець Почаївського монастиря Йосиф — Головатюк Яків Варнавович 1908 р. н., уродженець с. Великої Іловиці Кременецького району, котрого в народі називають «костоправ», — у цих рядках упі­знається стиль наклепницьких доповідних записок. Документ — з архіву, надрукований на вицвілому аркуші паперу, називається «справка». Його автор — старший оперуповноважений Управління КДБ при Радміні Української РСР по Кременецькому району капітан Черкасенко. Документ цінний тим, що стосується важливих моментів біографії старця, котрі, здається, зумисне приховують ієрархи УПЦ і братія Лаври.

Зустріч «опера» Черкасенка з майбутнім волинським святим відбулася влітку 1963-го. Кадебіст навідався до отця Йосифа з вимогою, аби той припинив церковні відправи у своєму домі. Старець-цілитель мешкав у Малій Іловиці, куди змушений був перебратися з Лаври через вороже ставлення до нього інших монахів. Як зазначено в довідці, чернець згадував про своє вимушене заслання й у розмові з Черкасенком: «Мене вигнали з Лаври, а зараз і тут не дають спокійно жити, та я не боюсь ніяких переслідувань і заради віри можу піти й у тюрму, і на смерть».

У довідці зафіксовано не лише слова щодо вигнання майбутнього святого з монастиря, а й деякі його викривальні висловлювання: «Більшовики вбивали без розбору всіх, хто носив одежу монаха чи священика. Більшовики знищили й багато інших людей, євреїв і українців».

Зрештою, більшовики, слідом за царатом, нищили українців як націю, насамперед репресуючи інтелігенцію, селянство та повстанське підпілля в Західній Україні. Чи знав про це чернець Йосиф? Не лише знав, а й намагався протистояти лихові.

Невиконаний смертний вирок

В офіційних церковних життєписах старця згадується про те, як однієї весняної ночі наприкінці війни 1941—1945 років у будиночок на монастирському цвинтарі, де він жив, «увірвалися бандерівці». Вони хотіли розстріляти старця, проте ієромонах Іринарх, що мешкав разом із цілителем, «урятував» його. Цілком можливим є припущення, що якийсь із загонів УПА чи, швидше, її Служба безпеки могли отримати наклеп на ченця й ухвалити йому смертний вирок.

Такі історії — не виняток для воєнних часів, вони траплялися у боротьбі ОУН-УПА, причому іноді через різноманітні провокації під ці вердикти потрапляли навіть віддані підпіллю люди. Отож до партизан надійшла інформація, що монах Йосиф вилікував когось із «партійців». Таке теж бувало в його знахарській практиці. Проте «бандерівський напад» мав несподіване завершення: після нетривалої розмови з ієромонахом Іринархом підпільники пішли, не зачепивши отця Йосифа й пальцем. Підпільники зрозуміли: чернець їм — не ворог.

Цікава й інша деталь із життя «московського» святого. Волинські села — і Мала Іловиця, де старець Йосиф перебував після вигнання з Лаври та лікував недужих, і Велика, звідки він родом, — розташовані зовсім поруч із лісовим штабом відділу УПА-«Південь», яким командував леґендарний Крук (Іван Климишин). У Малій Іловиці навіть діяв повстанський лазарет; чи не в кожній хаті хтось належав до «хлопців із лісу».

Гоніння та страждання

Як свідчить «справка», у розмові з Черкасенком чернець Йосиф заявляв, що кадебіст прийшов убити його. І, судячи з усього, земний шлях преподобного урвався саме зусиллями радянських каральних органів.

1962 року старця запхнули до психіатричної лікарні, після того як він разом із паствою став на захист Троїцького собору Почаївської лаври — влада намагалася закрити його силою. За деякими даними, влада помістила старця в божевільню не без допомоги тодішнього «благочинного Лаври». Там із нього зірвали хрест, обстригли, одягли в лікарняні халат і капці. Посадили в палату-камеру до 40 психічно хворих. Пробув він там кілька місяців. Ходила чутка, нібито врятувала його звідти донька Сталіна — Світлана Аллілуєва, яку він раніше зцілив від хвороби.

Потім за завданням «органів» ченця навіть намагався вбити рідний племінник. Після чергового побиття, коли старця викинули за селом посеред болота, цілитель одужав і, прийнявши ще суворішу чернечу обітницю — схиму — з ім’ям Амфілохій, знову почав зцілювати.

Останнім випробуванням для старця, за офіційною церковною версією, стала підіслана до нього послушниця Ганна, співробітниця Київського музею атеїзму. Нібито, працюючи на кухні, вона підсипала потроху монахові в їжу отруту, убиваючи його день у день. Водночас, існують письмові твердження родичів послушниці Ганни, яка померла наприкінці 1990-х, про те, що вона не вбивала старця Амфілохія.

…1 січня 1971-го отця Амфілохія не стало. Тисячі мирян з’їхалися на його похорон. Через 31 рік — 22 квітня 2002-го — труна, облачення й тіло розкопаного святого старця були такими, ніби його щойно вчора поховали.

 Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...