Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 19, 2020

Півстоліття тому на мапі України з’явилося Київське море

Автор:

|

Квітень 18, 2013

|

Рубрика:

Півстоліття тому на мапі України з’явилося Київське море

Щороку, навесні, більш-менш розмірене життя киян збурюють чутки про катаклізм… Річ у тім, що вгору по Дніпру, за 12 км від столиці України, хлюпочеться море, яке називають Київським. Кажуть, таке сусідство є вкрай небезпечним, адже якщо прорве греблю Київської ГЕС, то лівий берег – просто змиє.
Ідея створення каскаду водосховищ і ГЕС на Дніпрі виникла ще 1948 року. Наприкінці 1959-го, після Каховки та Кременчука, хвиля підкорення природи докотилася й до столиці. У районі Вишгорода почалося будівництво гідроелектростанції.
На призначених під затоплення площах тоді існувало близько 300 населених пунктів. Чимало із цих поселень мало багату історію, що сягає корінням ще часів Київської Русі. На подвір’ях селян були городи, сади, у селах стояли церкви, були кладовища… Більшу частину земель, що пішли під воду, становили заливні луки зі щедрою рослинністю, величезною кількістю маленьких озер і ставків, на берегах яких залягали торфовища.
По лівобережжю Дніпра й Прип’яті суцільною смугою тяглися очеретяні болота. Між річками Прип’ять і Тетерів були вільхові гаї та круті піщані острови, вкриті молодим сосняком.
Чагарники та дерева, що займали десяту частину майбутнього дна, очікувала масова вирубка. Із початком будівництва ГЕС тихе життя глухого межиріччя закінчилося. Тут і там почали з’являтися бригади, яким місцеве населення дало похмуру назву – «гробокопачіі»: свіжі могили на бажання родичів переносилися в місця їх майбутнього відселення. А все, що залишилося від давніх поховань звозили в так звану «братську могилу» під село Лебедівку.
Утім, робилося це не дуже ретельно – будівництво греблі, як усе в СРСР, ішло з випередженням графіка, ударними темпами, і цілком імовірно, що частина поховань залишається на дні Київського моря досі. Власні будинки та подвірні будівлі господарям доводилося розбирати самотужки, щоправда, в цьому випадку їм видавалася мізерна компенсація.
З 1959-го по 1964 рік десятки тисяч робітників із залученням потужної техніки будували гігантське водоймище загальною площею до 1000 кв. км. Протяжність водосховища мала скласти до 100 км, максимальна ширина – близько 14 км, а глибина – 15-18 м. Обсяги робіт вражають: було витягнуто майже 16 млн куб. м ґрунту, використано понад півмільйон кубометрів високоякісного бетону.
Ігор Сафронов, колишній головний інженер будівництва Київської ГЕС, розповідав: «У центр ставилося енергозабезпечення безлічі населених пунктів, що аж до кінця 1950-х взагалі залишалися без електрики. Місцева влада з надзвичайним ентузіазмом сприйняла ідею рукотворного моря, тут планували створити небачену рекреаційну зону майбутнього…» А з іншого боку, на гроші, вкладені в будівництво, можна було буквально озолотити мешканців затоплених сіл.
…Нинішні водолази, аквалангісти й підводні фотографи, опускаючись на дно, помічали величезну кількість невивезених дерев, невикорчуваних пнів… Тоді ж, 1964-го, голова держкомісії з приймання водосховища навіть підпису ставити не хотів – погано провели зачистку дна.
Але найстрашніший слід, мабуть, залишився на дні морському ще з часів Другої світової. У цих краях йшли запеклі бої, і земля понині зберігає чимало снарядів, бомб, мін – як радянських, так і німецьких.
Можна відшукати там і автомобілі з кримінальним слідом, і знаряддя злочинів, від яких позбавлялися зловмисники, і трупи зниклих безвісти людей, яких давно вже ніхто не шукає. Вода змиває всі сліди…

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply