Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

Підстава для бунту. Смерть безробітного спровокувала сутички й заворушення

Автор:

|

Квітень 12, 2012

|

Рубрика:

Підстава для бунту. Смерть безробітного спровокувала сутички й заворушення

У міжвоєнному Львові страйки відбувалися реґулярно. На початку 1936 року в місті жило 350 тис. людей, а безробітних налічувалося 7970 осіб. Вони вимагали роботи. А ті, що її мали, — кращих умов праці і зменшення робочого дня. Місто перебувало в складі Польщі, яка особливо важко переживала світову економічну кризу на початку 1930-х.

«Праці і хліба!»

Уранці 17 квітня 1936 року Львів справляв враження, наче через нього пройшов фронт. Увесь центр — у смітті, вітрини крамниць і кав’ярень розбиті. Напередодні містом прокотилася найбільша за його історію маніфестація. «Усі майже крамниці мали спущені стори, бо їхні грубі виставові шиби повибивані, — описувала Львів газета «Діло». — Лише при одній вулиці Сапіги вибили шиби в понад 60 крамницях. Жахливо виглядають вулиця Лєґіонів, площі Марійська й Галицька. Шкоди сягають кількасот тисяч».

Перед полуднем 14 квітня 1936-го близько п’ятьох сотень безробітних зібралося біля будинку фонду праці. Вимагали роботи. «Поки що є місця лише для 200 чоловік», — розвів руками директор фонду. Обурений натовп рушив до міської ратуші. Там його розігнала поліція. Люди почали збиратися на вул. Академічній (нинішній просп. Шевченка). «Праці і хліба!» — вигукували.

У шиби кав’ярень і крамниць полетіло каміння. Коли прибули поліціянти на конях, почали жбурляти й у них. Комісар поліції п’ять разів вистрелив у людей. Поранив двох —23-річного Владислава Козака з підміського села Клепарова й Миколу Шереду з Кривчиць, теж піді Львовом. Перший того ж дня помер у лікарні від отриманих ран.

Для бідноти — Янів

Похорон Владислава Козака призначили на 16 квітня. Відспівували в капличці на вул. Пекарській. Метрів за 100 звідти — Личаківське кладовище, де ховали переважно багатіїв. Для бідноти був інший цвинтар — Янівський, у протилежному кінці міста. Тож похоронна процесія мала пройти центром Львова. Щоб запобігти заворушенням, міська рада дозволила поховати безробітного на «багатійському» Личакові.

Далі, за свідченнями тодішньої преси, події розгорталися так. За 5 годин до початку похорону Владислава Козака біля каплиці на вул. Пе­карській зібралися перші люди, із вінками, червоними стрічками та прапорами профспілок. За порядком стежила організована профспілками міліція. По обіді перед каплицею було вже понад 10 тис. чоловік. Люди перемовлялися, що загиблого варто ховати на Янівському цвинтарі, а не на Личакові, коло «панів». За якийсь час увесь натовп скандував: «На Янів!»

Труну Владислава Козака винесли, і процесія рушила не до Личакова, а в протилежний бік. Та коли наблизилася до Бернардинської площі, уже майже центру Львова, за кількасот метрів звідти її зустріли 22 поліцейських. Підкомісар Шимкевич наказав учасникам процесії звернути на бічну вулицю й повертати до Личаківського цвинтаря. У відповідь полетіло каміння. Чулися вигуки: «Геть поліцію!»

Бунт!

Поліцейські відбивалися спершу ґумовими палицями. Згодом залунали постріли. «Ми намагалися палицями затримати похід, але невдовзі я почув стрілянину, — згадував комісар Андрій Недзвецький. — Після 10- чи 15-хвилинної стрільби хтось із поліціянтів підбіг до мене й сказав, що пан комендант викликає мене до телефону. Ідеться про те, щоб таки пропустити натовп на Янів. Але я залишився з відділом, бо, оточений звідусіль натовпом, не міг добратися до телефону».

Поліція змушена була відступити. Частина відділень перегородила дорогу до державних установ — воєводства й маґістрату. Юрба вийшла на центральну вулицю Леґіонів. Попереду несли труну з покійним. Дорогою закидали камінням вітрини крамниць і кав’ярень. Не оминули навіть міського театру.

До Янівського цвинтаря дійшло близько півтори тисячі чоловік. Решта розсіялася після сутичок із поліцією. Козака поховали неподалік головної алеї.

Свого таки домоглися

Увечері в місті панував хаос. Зупинили рух трамваїв — демонстранти перекидали трамвайні вагони й використовували їх як барикади. Розбили ліхтарі. Львів потонув у темряві. Коли протестанти зустрічали поліцейських, стягували їх з коней і били. Зі знищених крамниць розкрадали одяг і харчі. На вул. Городоцькій підпалили склад дерева та взуттєвий магазин. Пожежна охорона не могла дістатися до вогню — люди не пропускали машин. На допомогу поліції присилали солдатів. Але ті відмовилися стріляти в маніфестантів.

Протягом дня загинуло 14 демонстрантів, поранено було 102 особи. Ушкодження отримали також 69 поліцейських. Винними в заворушеннях визнали комуністів, які в той час у Західній Україні діяли підпільно. У наступні дні було арештовано близько 700 чоловік. Більшість отримала від шести місяців до п’яти років ув’язнення. Багатьох заслали до концтабору в Березі-Картузькій (тепер райцентр Брестської області у Білорусі). І все ж влада Львова мусила піти на поступки. За кілька днів маґістрат звернувся до уряду Польщі з проханням виділити кошти на громадські роботи.

Радянська версія

Восени 1939 року Львів опинився в складі СРСР. Іменем Владислава Козака назвали вулицю в центрі міста. Учасників демонстрації 16 квітня 1936-го за радянських часів подавали як героїв, що повстали проти гніту «фашистської влади тогочасної Польщі».

До опису подій того дня додавали те, чого насправді не було. Наприклад, в «Історії Львова у документах і матеріалах», виданій 1986-го, читаємо: «За труною нескінченною хвилею пливе натовп, ліс прапорів і транспарантів. Безліч вінків. З бічних вулиць раптом увірвалися відділи поліції і кинулися на перші ряди похорону, без попередження дали залпи у натовп. Упали вбиті й поранені. У жінку, яка несла терновий вінок, влучила куля. Вона падає, і цей самий вінок вкриває її тіло. З рук убитих і поранених робітників піднімають вінки і похід іде вперед із піснею «Інтернаціонал». Безборонна маса, доведена до люті розбійницьким вогнем поліцейських карабінів, розпачливо боронилася… Цілком розбита труна падає на трупи тих, що її несли. З поламаної труни випали продірявлені кулями останки безробітного Козака. Робітники швидко завертають останки в червоний прапор і бігом, під градом куль, несуть їх далі…»

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...