Новини для українців всього свту

Thursday, May. 28, 2020

Пам’ятка світового значення Україні не потрібна?

Автор:

|

Травень 16, 2020

|

Рубрика:

Пам’ятка світового значення Україні не потрібна?
Залишки житла у Межирічі на території стоянки

Далекого 1965 року Захар Новицький, мешканець Межиріча Острозького району Рівненської області, вирішив спорудити льох. На глибині 2 м йому трапилася незрозуміла велика кістка. З нею він пішов у школу до вчителя географії (чи то історії). Той теж не зміг ідентифікувати знахідку, але зрозумівши, що вона не коров’яча, поїхав до Києва в Інститут зоології. І почалося… За розкопки взялися палеонтологи під орудою академіка Івана Підоплічка, адже тоді ще ніхто не знав, що знайшли не просто залишки мамонта, а поселення, де житла будували з кісток слоноподібних велетнів, і, відповідно, розкопувати стоянку повинні не палеонтологи, а археологи, котрі копають не лопатами, а «зубочистками».
Перший етап досліджень тривав до 1974 року. За цей період на території поселення знайшли три господарсько-побутові комплекси (житла), споруджені з кісток мамонта, які будували 14 тис. років тому. Важити одне таке житло могло до 20 т, а при будівництві використовували кістки 70 мамонтів.
У 1976-1983 рр. керівництво розкопками у Межирічі здійснював археолог Михайло Гладких. Учені зазначали, що попередні дослідження палеонтологів пошкодили частину культурного шару. Ця експедиція знайшла ще одне житло — четверте.
Археологічна цінність Межиріцької стоянки — величезна. Подібних за унікальністю житлових комплексів у світі знайшли не більше півдесятка. У Східній Європі ця стоянка є найкращою, датованою у 14,5 тис. років. Одне із жител стоянки експонують у Києві в Національному науково-природничому музеї Національної академії наук України (НАНУ), одне подарували леґендарному Музею природничої історії США, одне «працює» пересувною виставкою на різних наукових форумах. Четверте житло вже 30 років зберігають у Межирічі. Воно чекає часу, коли в селі створять давно обіцяний музей і потихеньку руйнується. Вже тричі падало накриття над унікальною пам’яткою, кілька разів його руйнували злодії й вандали.
У 2002-2008 рр. у Межирічі працювала міжнародна експедиція, яку фінансували французи, а зараз на розкопі працюють археологи Київського університету ім. Тараса Шевченка.
Межиріцька стоянка була зимовим стійбищем мисливців, яке розташовувалося у пониззі долини Росі — там, де тепліше та затишніше. Влітку, з настанням тепла, поселенці вирушали на плато, де полювали весь теплий період. Варто зазначити, що полювали вони переважно на бізонів та оленів, також вбивали й мамонтенят, а от на дорослих мамонтів, незважаючи на хибне враження, майже ніколи не полювали. Кістки, з яких складалися житла, були знайдені по берегах річок. Камінь як будматеріал мешканці стоянки не використовували.
14 тис. років тому на території сучасної України панував холодний клімат льодовикового періоду. В природному середовищі визначали дві зони — тундра і лісотундра. Зважаючи на це, тодішні люди будували невеликі житла (щоб легше було обігрівати) — 9 х 8 м. В такому житлі мешкали три-чотири родини. Певна річ, було тісно, але в умовах вічної мерзлоти інакше зігрітися взимку не було ніякої можливості.
Навколо жител у глині викопували ями, які виконували функції холодильників. В них зберігали м’ясо й інші харчі. Навколо одного житла було до шести таких ям. Вдягалися мешканці стоянки у шкіряний одяг — переважно зі шкір вовка та зайця. Знаряддя праці були дерев’яними та кам’яними, а вогнища палили з кісток — деревного вугілля у стійбищі археологи не знайшли.
На території Межиріцької стоянки знайшли й найдавнішу в Україні мапу. Її вирізали на уламку бивня мамонта. Тепер цю унікальну знахідку експонується у Національному науково-природничому музеї НАНУ.
Ще 2008-го в НАНУ затвердили проект створення музею «Стійбище мисливців на мамонтів», який мав розміститися на 85 сотках. Але минуло 12 років, а ніхто ніякого музею не створив, навіть навпаки, ангар стоянки довели до такого стану, що він упав від снігу, прямо на залишки унікального житла з кісток мамонту. Зараз над житлом стоїть металевий ангар, який захищає його від снігу та дощу. Знову подейкують про створення музею, за умови будівництва якого Межиріцьку стоянку можуть додати до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Роман Маленков, «Україна інкогніто»

About Author

Meest-Online