Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 28, 2020

Падіння останнього гетьманату

Автор:

|

Грудень 11, 2013

|

Рубрика:

Падіння останнього гетьманату

Павлові Петровичу Скоропадському в історії не надто пощастило. За іншого політичного розкладу він міг би виявитися героєм, шанованим на Батьківщині нащадками, подібно до Юзефа Пілсудського в Польщі чи Карла Маннергейма у Фінляндії. У неймовірно складних умовах 1918-го, ставши гетьманом України, він зробив усе можливе для створення дієздатної української держави.

Період стабільності та впевненості
29 квітня в столиці України відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів. 6 432 делегати постановили: “Для порятунку країни нам необхідна сильна влада, нам потрібен диктатор, згідно зі старовинним звичаєм – гетьман”.
Сім з половиною місяців Другого Гетьманату залишилися в пам’яті українців як період відносної стабільності та впевненості. Протягом правління Скоропадського уряд ухвалив близько 400 законодавчих актів, першими з яких стали “Закон про відновлення прав приватної власності на землю і про вилучення за ринковою ціною частини землі у великих землевласників із метою наділення нею малоземельних селян” і “Закон про поліпшення правового статусу й умов праці робітничого класу”.

Під синьо-жовтими штандартами
Одразу було вирішене кримське питання. Підписуючи Брестський договір, делегація Центральної Ради відмовилася від Криму. Павло Скоропадський же був лаконічним: “Україна не може існувати без Криму – це буде якесь тулуб без ніг”, і домігся укладення угоди з Кримом про повернення його до складу України на правах автономії.
Оперативно було розв’язане питання з українським флотом: дізнавшись про обрання гетьманом Павла Скоропадського та відновлення Української держави, усі(!) кораблі флоту, екіпажі яких на 80 % складалися з українців, миттю підняли синьо-жовті штандарти. Згодом гетьман домігся повернення захоплених німцями кораблів і допоміжних суден.

Військо – із найкращих
Без зайвих розмов і нікому не потрібних референдумів гетьман Скоропадський почав створювати збройні сили. Військовим міністром був призначений колишній командувач 4-ї армії українець генерал Рогоза, начальником штабу – полковник Сливинський. Був прийнятий закон про створення мережі середніх і вищих військових навчальних закладів, курсів перепідготовки офіцерських кадрів, готувалося відкриття Академії Генштабу.
У червні 1918-го була сформована Сердюцька дивізія (5 тис. багнетів), почалося комплектування Особливого офіцерського корпусу, підпорядкованого особисто гетьману. Було затверджено план створення восьми піхотних корпусів і чотирьох кінних дивізій, для чого мав відбутися призов 85 тис. новобранців. Окремими родами військ стали авіація та флот.
Особлива увага приділялася відродженню козацтва. Козаків розглядали як середніх землевласників, здатних вирішити продовольчу проблему, і водночас як Національну гвардію. Згідно з гетьманським Універсалом, Українське козацтво складалося з восьми кошів у межах губернії, кожен – по 14 полків у межах повіту. До козацького реєстру було включено 150 тис. сімей. На чолі Українського козацтва перебував гетьман, йому підкорялися ним же призначені кошові отамани – найкращі військовики та представники відомих козацьких родин.

Наука і культура
За гетьмана Скоропадського почалося масове відкриття українських початкових шкіл, на базі гімназій було створено 150 державних українських середніх шкіл. Засновано нові державні університети в Києві та Кам’янці-Подільському, приватний – у Полтаві. Відкрилося Головне управління мистецтв і народної культури, Національний архів, Державна бібліотека, Галерея малювання і різьби, Драмтеатр, Національна опера, Кобзарська й Симфонічна школи, Всеукраїнська академія наук і Академія мистецтв. Їх очолили вчені та діячі культури зі світовими іменами – академік Вернадський, Олександр Кошиць, Іван Огієнко, Георгій Нарбут, відповідно.
Гетьман Скоропадський на практиці реалізував принцип соборності українських земель, повернувши до складу України Мозирський і Пінський повіти Мінської губернії, Стародубщину, українські повіти Курщини та Воронежчини. Пам’ятаючи заповіт гетьманів Самійла Кішки, Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького про те, що західний кордон нашої держави повинен, як і в часи Святослава та Володимира, проходити по Віслі, Павло Скоропадський повернув Холмщину й Підляшшя. Було укладено договори з Грузією та Росією, встановлено політичні й військові союзи з Доном і Кубанню. Румунія визнала за нами право на південну Бессарабію. За короткий час Українську державу офіційно визнало 30 держав, десять із яких відкрили в Києві дипломатичні представництва. Україна ж мала власних послів або дипмісії у 23 країнах.

Зміна ситуації
Однак роль Києва як традиційного геополітичного центру слов’янської цивілізації викликала сплеск ненависті з боку як білих шовіністів, так і червоних радикалів. Денікін називав гетьмана “другим Мазепою”, а Троцький – “українським Бонапартом”.
У листопаді німецькі ліві екстремісти здійснили революцію, й армійські підрозділи союзників почали готуватися до евакуації. Відчувши зміну ситуації, курс на збройне повстання взяли всі вороги Української держави: соціалісти, більшовики, монархісти. Гетьманат був повалений.
“Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усіх своїх зусиль, щоб вивести край із того тяжкого стану, у якому він знаходиться. Бог не дав мені сил упоратися з цим завданням, і в даний час я, згідно обставинам, які склалися, керуючись виключно благом України, відмовляюся від влади”, – так виглядав текст зречення Павлом Скоропадським влади 14 грудня 1918-го.
Гетьман був змушений виїхати ??у Берлін. 26 квітня 1945-го Павло Скоропадський помер від отриманих під час бомбардування поранень. Похований останній гетьман на кладовищі в німецькому містечку Оберсдорфі.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply