Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

(Не)керована сила

Автор:

|

Травень 28, 2015

|

Рубрика:

(Не)керована сила
Партизани атакують село

Партизани атакують село

В історії Другої світової досі є багато білих плям. Це стосується, зокрема, партизанської війни, що проходила на території України. 30 травня 1942-го на окупованій українській території було створено «Групу об’єднаних партизанських загонів України». Радянська пропаганда малювала партизанів виключно героями. Зараз вже деякі історики визнають, що не всі подвиги партизанів на папері є справжніми. Ми наведемо витяги з книги «Червоні партизани України. 1941-1945» (Авт.-упоряд.: Гогун А., Кентій А. Партизани атакують село Київ: Український видавничий союз, 2006), де зібрані військові документи з Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Вони — наче віконця в незнаний світ Другої світової, з її героїзмом і зрадою, жахіттями і звичним побутом партизанських загонів. Ми вирішили не стали коментувати цих документів. Висновки робіть самі.

Хиби 1941-го
До 1941 року сталінське керівництво СРСР, плануючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля й партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни, велася поспіхом і не завжди кваліфіковано.
6 березня 1942 нарком внутрішніх справ УРСР Василь Сергієнко надіслав секретарю ЦК КП(б)У Дем’яну Коротченку доповідну записку. У ній значилося, що з серпня 1941 року по 1 березня 1942-го НКВС УРСР сформував 1 874 партизанських загони чисельністю 29 307 осіб і заслав у тил ворога 776 агентів-одинаків і зв’язкових із партизанськими загонами, тобто всього понад 30 тис. чоловік. Тим часом, у доповідній записці НКВС СРСР на 1 травня 1942-го повідомлялося, що в Україні діє 37 партизанських загонів з 1 918 учасниками. Тобто, «некомплект» склав, щонайменше, 28 тис. осіб, або 93 % від числа партизанів, залишених в тилу або засланих у тил нацистів в Україні НКВС УРСР і КП(б)У впродовж десяти перших місяців війни.
Зі спецповідмлень начальника штабу винищувальних батальйонів НКВД СРСР Г. Петрова наркому ВД СРСР Л. Берії та його заступнику І. Сєрову про бойову діяльність партизанських загонів і диверсійних груп, що діяли в Харківській області УРСР

«25 січня 1942 року
14.11.41 з тилу супротивника повернувся партизанський загін під командуванням Любченка. Любченко доповів, що його загін чисельністю 60 осіб діяв у Зміївському районі Харківської області. За час з 22 по 28 октярбя загоном знищені: 1 німецький солдат, 16 дезертирів з Червоної Армії, 4 зрадники з числа місцевого населення, що розшукують за завданням німецького командування партизанський загін.
У зв’язку з тим, що посилилися переслідування з боку німців, загін змушений був розділитися на дрібні групи. Надалі Любченку вдалося зібрати тільки 15 партизанів, решта 45 не з’явилася.
Продовжуючи партизанську діяльність, загін за час з 13 листопада по 9 грудня 1941 р знищив: 4 німецьких солдати, 3 поліцейських, 2 зрадників.
Вихід із тилу супротивника Любченко пояснює неможливістю подальшого перебування в тилу ворога, так як німцям стало відомо про його місцезнаходження…
Начальник штабу винищувальних батальйонів в НКВС СРСР генерал-майор Петров: «Вірно»

Тактика випаленої землі
Тактика випаленої землі — це знищення господарських і природних об’єктів, що можуть бути використані окупантами. Про застосування такої тактики відкрито заявив Йосип Сталін у своїй знаменитій промові від 3 липня 1941 року: «У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони… для боротьби з частинами ворожої армії… для підриву мостів, доріг, виведення з ладу телеграфного і телефонного зв’язку, підпалу лісів, складів і обозів… При вимушеному відході частин Червоної армії не залишати супротивнику жодного кілограма хліба… Хліб і пальне, яке не може бути вивезене, повинне бути знищене». Саме цим і займалися радянські партизани.
Оперативний звіт командування партизанського загону ім. Щорса начальнику штабу з’єднання об’єднаних партизанських загонів України під командуванням А. Сабурова І. Бородачову за період з 1 по 3 листопада 1942 р.

«3 листопада 1942 року
Цим доводжу до вашого відома, що за період з 1 по 3 листопада 1942 року в рейді моїм загоном завдано збитків німецьким збройним силам:
У с. Авдіївці підірвано 9 тракторів, 3 автомашини, 10 відремонтованих різних (далі — нерозбірливо), склад з пальним, один склад з боєприпасами, 30 бочок бензину і гасу, підірвано і спалено будинок, в якому засіла поліція в с. Жукієві, знищено телефонний зв’язок 1 км між двома селами та райцентром Корюківкою, спалено 4 склади врожаю /хліба/… убито поліцейських — 3 особи.
Командир п/з ім. Щорса Таратута,
начальник штабу п/з Зубок».

Мародерство
Партизани, перебуваючи в тилу ворога, далеко не завжди мали змогу відбивати продовольство, взуття й одяг у представників окупаційної адміністрації, тому були змушені вдаватися до вилучення різних цінностей у мирного населення. Часто вони не вловлювали тонкої межі між реквізицією і грабунком.
Із листа представника ЦК КП(б)У І. Сиромолотного до начальника УШПР Т. Строкача про стан з’єднання об’єднаних партизанських загонів України під командуванням А. Сабурова:

«27 січня 1943 року
Сабурова міцно німець пощипав, багатьох людей з його загону немає і досі. Частину поранених і обозу кинув супротивнику, гармати зарив у землю. У нього багато влади, але мало розуму. За змістом його загін є близький до банди. Народ від його загону тікає так, як і від німців, у ліс. Мародерству немає меж.
Привіт. Сиромолотний».

Доповідна записка про стан справ в загоні імені Котовського 1-го Молдавського партизанського з’єднання

«15 травня 1943 року
Тов. Фролов, вважаю за свій обов’язок повідомити Вам про становище загону тов. Кожухаря. Ви пам’ятаєте, коли я Вам казав про витівки його та його комісара тов. Дручінв, про незаконне отримання ними по кілька разів обмундирування, про їхні пиятики тощо, і говорив про те, що їх посилати в тил ворога є ризикованою справою. Тепер я ще раз переконався в тому, що мав рацію. Я хочу викласти низку фактів злочинного характеру, які чинить загін тов. Кожухаря.
1. Загін тов. Кожухаря проводить госп. операції, але це просто грабіж – приклад: в одному з сіл, люди з загону тов. Кожухаря викрали коня у колгоспника, колгоспник прийшов скаржитися тов. Кожухарю. Кожухар посадив колгоспника в підвал і тільки за настійною вимогою нач. штабу тов. Скороходова колгоспник був звільнений, але коня йому не повернули.
У другій операції, група на чолі з Анісімовим забрала худобу, хліб, 30 головних хусток, сорочки, брюки тощо. Все це награбоване добро Анісімов міняв на самогон і пиячив, а коли йому зробили зауваження, він відповів: «Я брав це у євреїв і поліцаїв».
2. Люди Кожухаря стріляли з автоматів там, де їм заманеться. Був такий випадок: боєць Тушинський прийшов у село Лальчицька Буда, зчинив стрілянину і поранив дівчину Ліщинську, яка стала інвалідом.
Володін.
Начальник таємного п-лу УШПР капітан держбезпеки Сойфер».

Партизанське кохання
Будь-яка війна ламає звичний перебіг життя. Партизани, що перебували далеко від керівних і контролюючих центрів, більше, ніж військовослужбовці регулярних військ, були схильні піддаватися численним спокусам. У низці випадків до проявів «вільного» або, навпаки, цілковито «невільного» кохання командири партизанських загонів ставилися вкрай негативно, в інших – самі захоплювалися безладним улаштуванням особистого життя.
Із доповідної записки колишнього політрука 5-ї групи Сумського партизанського об’єднання В. Мінаєва начальникові УШПР Т. Строкачу про моральний стан з’єднання:

«28 квітня 1943 року
Важливе питання, що зачіпає бійців, — це одруження командного і політичного складу в загоні. Кожен командир підрозділу або політрук жениться незалежно на кому й не звертаючи уваги на те, що він одружений і має дітей. Цих тимчасових дружин возять на возі, створюють чоловіки їм окремі переваги, як у житті й побуті підрозділу, так і в бою. В наряд їх не посилають тощо. Кожен такий намагається одягнути, взути жінку і дати краще харчування, тоді як інший чоловік не в змозі цього зробити, і відбуваються сімейні сварки, що відбивається на боєздатності самого командира, а також на підрозділі. Скільки ревнощів, скільки неприємностей, а часом і бійок, відбувається у сімейних товаришів.
Політрук о/групи Мінаєв.
Капітан Держбезпеки Сойфер».

З донесення підпільника ОУН «Богдана» про ситуацію в Зборівському районі Тернопільської області:

«23 березня 1944 року
Іншим їх (партизанів) заняттям є — «Давай горілку, сало». Коли дістануть горілки, п’ють до втрати здорового глузду. Кидають зброю, стріляють в хаті, валяються по землі. Масово ґвалтують жінок під загрозою револьвера. До зґвалтованих жінок ідуть «за чергою». Іде 10-20 чоловік до однієї насилуваної жінки. Є масові випадки, що в одному селі ґвалтували від 20 до 50 жінок. Опісля починають грабувати населення — їжу, одяг та взуття. Під час грабежів найбільше шукають горілку, сало і годинники — наручні й кишенькові».

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...