Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 21, 2019

«Матч смерті», якого не було

Автор:

|

Серпень 20, 2015

|

Рубрика:

«Матч смерті», якого не було
Спільне фото на згадку української та німецької команд після матчу 9 серпня

Спільне фото на згадку української та німецької команд після матчу 9 серпня

9 серпня 1942 року у Києві відбувся так званий «матч смерті» між футболістами київської команди «Старт» (укомплектованої переважно з гравців київського «Динамо») та німецькою любительською командою «Флакельф».
Радянський міф про «матч смерті» вже давним-давно спростований істориками. Його просто не було, а була звичайна мирна гра, одна з багатьох, які проходили у Києві влітку 1942-го. В них «Старт», де грали професіонали, легко перемагав суперників-любителів. Так, троє учасників тих матчів зі складу «Старту» — Кузьменко, Клименко, Трусевич — в лютому 1943 року загинули в Сирецькому концтаборі. Їх розстріляли як заручників у числі ще кількох десятків в’язнів. Ще один київський динамівець — Коротких — восени 1942-го був закатований у Гестапо, куди потрапив за доносом як колишній офіцер НКВС. Але їхня загибель жодним чином не пов’язана ні з футболом взагалі, ні з матчем 9 серпня зокрема.

Афіша «матчу смерті»

Афіша «матчу смерті»

2005 року мізерним, на жаль, накладом у 250 примірників вийшла книга Володимира Пристайка «Чи був «матч смерті»?» Автор — колишній заступник голови Служби безпеки України — спокійно, ретельно, акуратно, без зайвих емоцій і вичерпно виклав своє дослідження архівних документів, що стосувалися «матчу смерті». Головний висновок п. Пристайка — той, про що вже сказано: «матчу смерті» не було. Однак є у цій книзі один цікавий, хоч, може, і малозначущий момент, про який варто згадати.
Троє динамівців, котрих розстріляли в концтаборі, загинули на очах їхнього товариша, також футболіста і теж гравця «Старту» Федора Тютчева. Йому просто поталанило не потрапити у число заручників. Коли після війни пропагандисти творили міф про те, що футболістів розстріляли саме за перемогу над німецькою командою, вони посилалися на свідчення багатьох людей. І говорили ті люди різне, в т. ч. й те, що від них хотіли почути. Але всі вони не були безпосередніми свідками загибелі Кузьменка, Клименка та Трусевича, тобто, оповідали зі слів інших. Кілька з них посилалися на розповідь Тютчева. І от дивина: збереглися протоколи допитів і розповіді журналістам, де говорилося: сам не бачив, але мені розповідав Тютчев, однак самого Тютчева чомусь ніхто не допитував і не розпитував. Тим часом, він нікуди не втікав і ні від кого не ховався, жив у Києві і помер тут у 1960-х рр. Чому ж про Тютчева забули? Чи, точніше, чому його не слухали?
Відповідь Пристайка така: «У Сирецькому таборі, цій страхітливій фабриці смерті, де вартість людського життя поступалася вартості кулі, що його обривала, Федір Тютчев, дивом уникнувши смерті, пережив трагедію загибелі найближчих друзів і тому, зрозуміло, був менш за все схильним фантазувати на цю тему. Він не давав комісіям у повоєнний час свідчень про створення під носом у Гестапо футбольної команди з «комсомольців, членів партії й орденоносців», котрі вигравали в окупантів і в такий спосіб нищили фашизм. Можливо, саме тому Тютчев мало цікавив офіційну владу й навіть журналістів. Він не зрадив Свого Футболу. Якась добра душа влаштувала його кочегаром на стадіоні, де він поруч зі справою свого життя тихо дожив свій вік. Можливо, на честь Федора Тютчева добрі люди колись поставлять пам’ятну дошку, якщо її, з якоїсь причини, ще немає».
Може, й справді має рацію п. Пристайко? Може, теперішньому київському «Динамо» варто згадати, що в його історії був такий футболіст — Федір Тютчев, котрий не захотів собі незаслуженої слави учасника «матчу смерті» і не став бруднити неправдою свою совість і пам’ять про друзів, із котрими виходив на поле?
Радянські міфи вмирають дуже повільно. Інколи з ними просто неможливо рішуче порвати. Чи варто знести пам’ятник чотирьом згаданим загиблим футболістам-динамівцям, який стоїть у Києві на стадіоні «Динамо»? Таке питання навіть і не виникає. І правильно. Хай стоїть, міф раніше чи пізніше вмре остаточно, залишиться лише пам’ятник чотирьом київським футболістам — рядовим безвинним жертвам тієї страшної війни.

Оксана Федоряченко, «Укрфінорм»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...