Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 25, 2019

Львівське ставропігійське братство

Автор:

|

Вересень 12, 2013

|

Рубрика:

Львівське ставропігійське братство

Найстаріше з українських братств — львівське Ставропігійське, або Успенське, було засноване 1463-го. Цьогоріч йому би виповнилося 550 років, але з приходом більшовиків на територію західної України 1939-го воно було змушене припинити свою діяльність.

З 1349 року Львів і більша частина Галичини опинилися під пануванням Польщі. У самому місті всім заправляли католики-поляки й німці, а місцевому львівському міщанству православного віровизнання довелося започатковувати діяльність різних братств, найвагомішим серед котрих виявилося релігійно-національне об’єднання «Львівське братство». Від самого початку це об’єднання не виявляло широкої активності, але згодом відіграло значну роль у боротьбі проти польсько-шляхетської аґресії.
До релігійно-національної організації належали братчики, які опікувалися Успенсько-Богородицькою церквою: купували до неї свічки, образи та книги, турбувалися про порядок навколо неї. Управа міста, керована, польськими працівниками закрила українцям вступ до міської ради, до судівництва та до ремісничих об’єднань. Братство стало політичним товариством. Його членом міг стати кожен охочий, хто на підставі вписового та щомісячного внеску був прийнятий до товариства. Воно допомагало своїм членам повертати борги, підтримувало хворих чи навіть у випадку смерті.
Братство мало свій керівний орган, що скликав засідання для обговорення важливих справ. Нікому із членів не дозволялося скаржитися на когось до польського суду, своїх членів учили поводитися солідарно та залагоджувати сварки суто між собою.
Об’єднання набирало сили, за власні гроші спорудило будинок із прибудовою для пароха церкви та побудувало лікарню для старих, немічних, калік, жебраків і вбогих людей. 1527-го й 1571 року церква горіла. Братство оголосило збірку грошей по всій Україні, і 1691-го щасливо завершило будівництво нової церкви, освяченої львівським владикою Єремієм Тисаровським за участю київського архімандрита Петра Могили. Церкву було збудовано з тесаного каменю архітектором Павлом Римлянином. Вона й досі величаво стоїть як монументальна пам’ятка часів Відродження.
Число членів братства 1586 року, коли його статут було затверджено антіохійським патріархом Йоахимом IV, із 14 різко зросло на 50 осіб. Крім українців до організації належали греки, наймогутніший між ними був Костянтин Корнякт, львівський купець, що власним коштом збудував вежу Успенської церкви та власний будинок — кращі зразки українського ренесансу.
Не минуло й двох років, як братство одержало від Константинопольського патріарха Єремії право ставропігії, тобто церковної автономії. Відтоді братчики посилили боротьбу з польським католицьким клерикалізмом, що так прагнув зміцнити свій вплив на українське суспільно-політичне та культурне життя в Галичині.
Братство почало займатися освітньою діяльністю, яка вимагала заснування друкарні. До цього книжки друкувалися за кордоном, вони для українців були рідкістю. 1974-го широко відзначалося 400-річчя початку книгодрукування в Україні. Але насправді 1574-го у Львові було лише надруковано «Апостол» і «Буквар». Їх видав Іван Федорів (Федорович), першодрукар, зовсім не росіянин, як стверджували фальшиві радянські пристосуванці. До речі, до Львова він приїхав не прямо з Москви, де якийсь час керував друкарнею й звідки його прогнали москалі, а з білоруського містечка Заблудова. Про те, як і з яких причин він опинився в Білорусі, написано багато. Я. Неміраускі у своїй праці «Іван Федарау і Петр Цімафееу Мсціславец у Беларусі» (Мінськ, 1968) описав неоцінений внесок Федорова в розвиток друкарства у Білорусі. Неграмотні москалі вважали друкування книг за чари й вигнали його з друкарні. Переслідуванням не було кінця, тож видавець був змушений якийсь час переховуватися, і врешті йому довелося втекти з Росії. Іван Федорів разом із своїм помічником П. Мстиславцем видав у Заблудові «Євангеліє учительноє» (1569) і «Псалтир» (1570). Шукаючи творчої свободи, друкар подався до Львова, де з 1572 року жив постійно.
Сумнівів щодо цього немає, бо після смерті Федорова на його могилі біля церкви Онуфріївського монастиря було поставлено надгробну плиту, яка, на жаль, до наших часів не збереглася. Але про те, що вона там була, свідчить акт ремонтних робіт у монастирі, де літописець констатує факт зруйнування надмогильної плити робітниками — при пересуванні граніт розламався на кілька частин, і врятуватися його не вдалося.
Від самого початку перебування в цьому місті перешодрукар старався відкрити власну друкарню, у чому йому допомогли львівські міщани та братчики. На кошти львів’ян Федороів створив власну друкарню при Успенській церкві, де, хоч і в складних умовах, але з’явилися перші братські видання: збірка панегіричних віршів на честь київського митрополита Михайла Рогози під назвою «Просфоніма» і найважливіший із братських першодруків — «Граматика доброглаголивого еллинословескаго язика», підручник для братської школи. Після смерті Івана Федорова 16 грудня 1583-го друкарня працювала нестабільно. Її тричі переносили, й остаточно 1615 року розмістили в будівлі поблизу церкви Успення.
За час своєї праці до 1722-го Ставропігія надрукувала 160 тис. примірників різних книг, у тому числі 120 тис. богослужебних, решта — граматики, букварі тощо. Їхні тексти складалися різними шрифтами — кириличним і грецьким, а також так званим гражданським шрифтом. У початкових книгах прикрас-гравюр було дуже мало, але «Часослов» (1609) як читанка при навчанні грамоти був прикрашений багатьма невеликими рослинними заставками, художніми ініціалами та кінцівками. У братській друкарні було випущено «Книгу о священстві» (1614), «Псалтир» (1615), «На Рождество Христове» (1616), «Октоїх» (1630, 1639, 1644), «Апостол» (1634, 1637, 1648), «Євангеліє» (1636, 1644), «Ключ розумінія» (1663, 1665), «Небо і земля» (1665), «Іфіка Ієрополітика» (1760) й інші.
Книги потрапляли в міста і села, у руки духовних і світських людей, до старих і молодих — серед них зростала національна свідомість. Протягом XVI-XVIII ст.ст. братство забудувало цілий чотирикутник між Руською, Бляхарською та Зацерквною вулицями. Тут була головна споруда, а також будинок друкарні, дві школи та прибудови. Коли виникла потреба організувати українські школи, то вже 1586 року братство започаткувало навчання в гімназії. Спочатку тут навчалося 22 хлопців, Але з кожним роком число учнів зростало. Були там і селянські діти. Наука починалася вранці молитвою, викладання велося народною та церковно-слов’янською мовами. Хлопці вивчали грецьку мову, а згодом і латину. Учні знайомилися з визначними поетами, істориками та філософами, Святим Письмом і всім іншим, що треба було знати для закінчення гімназії. Першим учителем львівської братської школи з 1586 року був Степан-Зизаній Тустановський, православний церковний діяч і письменник, проповідник проти католицизму й унії. Йому допомагав Юрій Рогатинець, провідний діяч Львівського успенського братства, якому приписують книгу «Пересторога». У ній увагу українського суспільства було звернено на величезне значення народної освіти, бо ж без грамотності наших людей «поляки так легко змогли запанувати над нашими землями».
Учні гімназії складали перші граматики, а роботи деяких найздібніщих студентів друкувались у братській друкарні. Крім слов’янської мови, грецької та латини студенти вивчали граматику, математику, риторику, поетику, діалектику, богослов’я, філософію, астрономію та музику. Школа була водночас бурсою, де жили бідніші студенти.
Ставропігія мала свою бібліотеку. На її полицях зберігалося близько 300 дорогоцінних книг, котрі зі заснуванням братського музею потрапили до його збірки. Від діяльності Ставропігійського братства, яке у Львові було одним із найвідоміших, залишилася друкарня. У її приміщенні видавалася переважно художня література, 15 книг збереглося досі.
Були й несприятливі для видавничої справи братства часи, бо після визвольної боротьби українського народу в 1648-1654 рр. західні землі України залишалися під гнітом шляхетської Польщі. Проте видавалися букварі («граматчики») й інші книги — загалом 120 видань. Їх треба було збагатити гравюрами львівських майстрів, що радо співпрацювали з братчиками. До шеренги цих мистців належали Никодим Зубризький, Василь Ушакевич, Іван Глинський, Діонісій Сінкевич і інші.
Що ж до самої церкви Успення, то її прекрасно було розмальовано та декоровано зусиллями художників, золотарів і майстрів різьбарства. У чернечому інвентарі на початку XVII ст. згадувалося про cім Євангелій, 17 хрестів, вісім чаш, 12 ламп, десять корон, сім вінців, оправлених у золото і срібло. Богослужіння супроводжував хор, у якому співали студенти та дяки. Останні виявилися високоосвіченими, пізніше вони ставали священиками.
5 квітня 1708 року братство змусили прийняти унію. Папа римський Климент ХІ надав організації гарантію ставропігії. Не буде зайвим згадати й про те, що на базі існуючого братства 1788-го декретом цісаря Йосифа ІІ у Львові було створено Ставропігійський інститут, який крім школи утримував до 1939 року окрему бурсу. Також у листопаді 1918-го в залі засідань Ставропігії відбувалися засідання Української Національної Ради, що перетворилися на парламент Західно-Української Народної Республіки.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...