Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 20, 2019

«Київська катастрофа»

Автор:

|

Вересень 25, 2019

|

Рубрика:

«Київська катастрофа»
Парад частин Добровольчої армії в Києві

3 липня 1919 року в Царицині генерал-лейтенант Денікін, головнокомандувач Збройних сил півдня Росії (ВСЮР), підписав так звану Московську директиву, кінцевою метою виконання якої було захоплення Москви. Третій пункт Директиви свідчив: «Генералові Май-Маєвському наступати на Москву в напрямку Курськ, Орел, Тула. Для забезпечення із заходу просуватися на лінію Дніпра та Десни, захопивши Київ та інші переправи на відрізку Катеринослав-Брянськ».
Задля захоплення Києва наприкінці червня сформували групу військ під командуванням генерал-лейтенанта Брєдова. 16 серпня 1919-го Денікін віддав спеціальний наказ: «Петлюрівці можуть бути нейтральні, тоді вони повинні негайно скласти зброю і розійтися по домівках, або долучитися до нас, визнавши гасла, одне з яких — широка автономія окраїн. Якщо петлюрівці не виконають цих умов, їх належить вважати таким же ворогом, як і більшовиків».
Тоді, як з лівого берега Дніпра наступали ВСЮР, із правого берега йшла армія об’єднаного війська Української Народної Республіки під командуванням головного отамана Симона Петлюри. 23 серпня його начальник штабу, генерал-полковник Микола Юнаков, зважаючи на неминучу зустріч з армією ВСЮР, видав наказ: «У разі зустрічі з частинами Добровольчої армії необхідно дотримуватися подальшого розпорядження наступних норм: стримуватися від будь-яких ворожих акцій; запропонувати військам генерала Денікіна, щоб вони не захоплювали тих місцевостей, які вже в наших руках або мають бути під нашою орудою; запропонувати їм звільнити район нашого походу, аби не зупиняти нашого руху. Докласти всіх зусиль, аби ретельно розвідати організацію та стан війська, чисельність і завдання, моральний настрій, озброєння, одяг та амуніцію армії Денікіна. Належить розвідати ставлення Денікінських військ до Української держави і до наших військ. Негайно повідомити про те, які дані вже отримані з цих питань».
Ставлення до денікінців в об’єднаній армії УНР було різним: якщо петлюрівці бачили в Добровольчій армії своїх кревних ворогів і душителів українського національно-визвольного руху, то Українська галицька армія (УГА) не мала бажання воювати з денікінцями. Ці розбіжності, по суті, й призвели до сумнозвісної «Київської катастрофи».
Політики та військовики УГА фактично підштовхували Петлюру до союзу з Денікіним шляхом формування «правого» уряду УНР для подальших перемов із Денікіним, та й сам Петлюра вважав, що Антанта допоможе йому домовитися з Денікіним про військовий союз або про взаємний нейтралітет. Вінстон Черчілль, котрий був на той час військовим міністром Англії, рекомендував Денікіну враховувати політичну й ідеологічну обстановку в Україні, а французький уряд навіть умовляв Денікіна не нападати на Петлюру. Навіть адмірал Колчак, верховний правитель Росії, просив Денікіна порозумітися з Петлюрою. Але той відмовився від співпраці з «ворогом, ставлеником німців та одним із винуватців розчленування Росії» Петлюрою, і 25 серпня підписав відозву, в якій заявив про єдність територій України та Росії, про оголошення російської мови державною та про обмежене самоврядування території, причому про Київ було сказано, як про «мать городов русскіх».
Серпневі події розгорталися таким чином: з правого берега Дніпра на Київ наступала Київська група об’єднаних українських армій під командуванням генерала Кравса. Червона армія під загрозою опинитися в повному оточенні лише іноді контратакувала, щоб припинити активний наступ заради забезпечення виведення своїх військ із Києва. З лівого ж берега Дніпра на Київ наступали війська ВСЮР під командуванням генерал-лейтенанта Брєдова.
30 серпня Червона армія покинула Київ, група військ УНР під командуванням Кравса закріпила свої позиції в Жулянах, Юрівці, Святошині, а денікінська група захопила Микільську та Передмостову слобідки на лівому березі Дніпра.
На 31 серпня генерал Кравс запланував парад, на який мав прибути й Петлюра. Розвідка підвела Кравса, повідомивши, що ВСЮР дійдуть до Києва лише 3 вересня, тому 30 серпня, пройшовши мостами, які ніхто не зруйнував і не охороняв, група військ Брєдова ввійшла до Києва, роззброюючи загони українських військ, які зустрічали на своєму шляху. В Києві до війська Брєдова приєдналася ще майже 1 тис. бійців, котрі поділяли ідеологію денікінців.
Події 31 серпня розгорнулися просто абсурдно. Близько дев’ятої ранку до ставки Петлюри надійшла телеграма, в якій повідомлялося, що білі війська стоять на порозі Києва і готуються ввійти до міста. Головний отаман квапливо скасував свій звитяжний візит.
О 16.00 генерал Кравс прибув на Думську площу, готуючись зустріти делегацію ВСЮР. Там вишикувалася його група військ, готова до початку звитяжного маршу, а Хрещатик заповнив багатотисячний натовп киян, одна частина яких прийшла зустрічати українських, а друга — російських визволителів. На балконах вивісили портрети Петлюри, Шевченка, Миколи II, Денікіна, українські та російські прапори.
Спершу ні війська Кравса, ні війська Брєдова не планували збройних конфліктів, до будівлі Думи під’їхав ескадрон білих козаків на чолі з генералом Штекельберґом, який захотів узяти участь у параді, проти чого генерал Кравс не заперечував. Над будівлею Думи обома сторонами вивісили два прапори — жовто-синій і триколор.
І тут на Хрещатик в’їхав генерал Сальський із колоною запорожців. Побачивши триколор, не з’ясовуючи обставин, він наказав запорожцям негайно його зняти. Ті кинули стяг до ніг Сальського верхи, і кінь топтав прапор. Спокій, що панував до цього, змінився масовим невдоволенням, на Сальського кинувся білогвардієць, намагаючись зарубати його, проте його самого зарубали запорожці.
Із вікон будинків, кущів довколишнього скверу по українських військах почали стріляти кулемети та рушниці, вибухали бомби. Кияни зчинили тисняву, намагаючись хутчій утекти з Хрещатика, та й самі солдати, вже не чуючи наказів своїх офіцерів, хаотично розбігалися.
Увечері до Думи підтягнулися дві батареї білих, будівлю оточили тверські козаки, що змусило галичан, котрі охороняли Думу, скласти зброю. Білогвардійці відтіснили війська УНР від центру Києва і заарештували увесь штаб Третього галицького корпусу. Понад 3 тис. солдатів та офіцерів УНР опинилися в полоні.
Генерал Кравс виїхав до штабу генерала Брєдова, щоб залагодити конфлікт, і під час перемовин заявив, що до ситуації, яка склалася, ставиться неґативно. Брєдов заявив, що домовлятися буде з УГА, а делегатам УНР у перемовинах відмовив, більше того, в разі їхнього візиту погрожував арештом і розстрілом як зрадників і бандитів.
Брєдов зажадав від Кравса без будь-яких умов скласти зброю і негайно вивести всі війська УНР із Києва. 1 вересня він від імені генералітету підписав наказ про виведення українських військ за запропоновану Брєдовим демаркаційну лінію.
Мирон Тарнавський, командувач УГА, пізніше згадував: «Київ зістав втрачений, не через зраду одного або іншого, а тільки тому, що добровольці були сильніші і у місті зорієнтувалися краще та скорше, як ми; крім того, населення було за добровольцями».
Історики оцінюють події 31 серпня 1919 року як «Київську катастрофу». 2 вересня Директорія оголосила війну ВСЮР, а через 11 днів провела з ними перемовини, які, проте, до жодних успіхів не призвели, зважаючи на відсутність ідеологічної гнучкості сторін та абсолютного небажання поступитися один одному. Після цих подій почалася війна УНР і ВСЮР, потім перемир’я, перехід УГА до складу Добровольчої армії Денікіна й остаточний відступ ВСЮР із Києва 14 грудня 1919-го.

Віктор Федянін, «День»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...