Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Apr. 23, 2018

Кривавий розгул тривав два дні — 13 і 14 листопада 1708 року в Батурині

Автор:

|

Листопад 10, 2011

|

Рубрика:

Кривавий розгул тривав два дні — 13 і 14 листопада 1708 року в Батурині

5 листопада 1708 року гетьман Іван Мазепа із 1 200 старшин, козаків і компанійців на превелике здивування російського царя Петра І перейшов на бік його супротивника — шведського короля Карла ХІІ.

«У город не пустимо»

На військовій раді у ставці Петра І в селі Погребку, за милю від Новгорода-Сіверського, 10 листопада було вирішено: «Князю Меншикову із частиною війська йти добувати Батурин, де Мазепині однодумці полковник Чечель і генеральний осавул Кеніґсек із черкасами засіли». Каральний корпус налічував від 15 до 20 тис. драгунів.

Наступного дня Меншиков із військом прибув під гетьманську столицю й розпочав перемовини із сердюцьким полковником Дмитром Чечелем, якому гетьман доручив оборону міста. Допомагали йому генеральний гарматний осавул Фрідріх Кеніґсек і батуринський сотник Дмитро Нестеренко. Обложений гарнізон, який складався із чотирьох сердюцьких полків (наймане військо) і Миргородського, Прилуцького й Лубенського та ще п’яти полків, налічував до 8 тис. козаків і мав на озброєнні 70—80 гармат.

На пропозицію здатися, як доповідав цареві Меншиков, відповіли: «Ми всі тут помремо, а президіуму (московської залоги. — Авт.) у город не пустимо». Останнього посланця з ультиматумом — кролевецького козака Федора Стожка в Батурині навіть не захотіли слухати й прикували до гармати. У відповідь на перший штурм міста 12 листопада, як записано в Чернігівському літописі, «давано огню з гармат вельми з Батурина».

Сплюндрована столиця

Наказний полковник Прилуцького полку Іван Ніс, а також гетьманський «товмач» — перекладач із польської, турецької, татарської та волоської (румунської) мов Стефан Зертис уважали, що перед Меншиковим найліпше відчинити міську браму. За це їх закували в кайдани. Та полковник Ніс устиг вислати до Меншикова свого посланця — козака Соломаху. Той розповів про потайний підземний хід до фортеці.

Уранці 13 листопада, імітувавши штурм одним підрозділом, інший каральний російський загін пробрався через потайний хід і хвіртку, ударивши оборонцям у спину. За 2 години Батурин був уже в руках Меншикова. Батуринці намагалися рятуватися за мурами п’яти храмів: Троїцького, Воскресенського, Миколаївського, Покровського, Введенського. Російські драгуни й стрільці розбивали двері та вікна й крізь розбиті шибки всередину кидали факели. «Перебили й старих, і малих, не оглядаючись на стать та вік, решту жінок поцупили, — записав у своєму щоденнику після різанини в Батурині шамбелян (придворний чин вищого ранґу) Карла ХІІ Адлерфельд. — Узяли 40 гармат. Спалили місто й 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Усе пограбували».

Узятих у полон козаків, сердюків та міщан в’язали докупи мотузками. Деяких четвертували, відрубуючи по черзі праву руку, ліву ногу, потім ліву руку й праву ногу, садовили на палі. Швед Фріксель повідомляв, що «Меншиков звелів прив’язувати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити по Сейму, щоб вони подали вістку іншим про погибель Батурина».

Україна в крові

Страшні репресії викликали жах в Україні. Люди залишали міста й села, утікаючи в степи. З острахом і огидою приглядалася Європа до бузувірської різні, вчиненої Петром І в Україні. Український історик Ілько Борщак, який протягом десятиліть працював у французьких архівах і бібліотеках, розшукав багато цінних невідомих документів і матеріалів з історії України, особливо Мазепипської доби, у книжці «Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана» наводить промовисті назви статей із французьких газет і часописів, що вийшли в 1708 р.: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки і діти на вістрях табель», «Всі мешканці Батурина, без огляду на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів», «Ціла Україна купається у крові. Меншиков уживає московського варварства».

Фрідріх Кеніґсек — німець із Пруссії, який перебував на козацькій службі, — помер від численних ран у дорозі до російського полону. Його тіло колесували в Конотопі, а опісля відтяту голову з виколотими очима, як свідчить Лизогубівський літопис, у Сумах «на стовпі кам’яному також на шпицю залізную устромлено». Пораненого Чечеля привселюдно колесували в Глухові — ламали кістки рук і ніг на спеціальному колесі, що крутиться. Решту мазепинців укупі з родинами катували в Лебедині.

За наказом Меншикова на згарищі спорудили шибеницю. На ній під п’яний регіт солдатів повісили принесений із розграбованого триповерхового гетьманського палацу на Гончарівці портрет Івана Мазепи.

18 листопада гетьман із Карлом ХІІ увійшов до своєї сплюндрованої столиці. «Ревно плакав по Батурину Мазепа», — пише «Чернігівський літопис», бо «крові людської в місті й передмісті було повно калюжами».

Із Батурина — міні-Петербурґ

40 років спалений Батурин стояв пусткою. Гетьманську столицю перенесли до Глухова, а на згарищі навіть заборонили селитися. Другим відродженнням місто завдячує Олексієві Розумовському. Виходець із цих місць мав неабиякий вплив на імператрицю Єлизавету Петрівну. 1750 року гетьманом стає його брат Кирило Розумовський. Новообраному гетьману не подобався сирий болотний клімат Глухова і він навіює імператриці думку про необхідність переносу гетьманської столиці знов до Батурина. І таки отримує указ імператриці Єлизавети Петрівни «резиденцію свою мати в Батурині, так як і попередні гетьмани її там же мали, і колишнє місто відновити, а при закладенні його учинити освячення за церковним чинопокладенням». Гетьманська резиденція мала бути «мініатюрною копією двору Петербурзького».

Спочатку Розумовський зводить у Батурині дерев’яний палац із оранжереєю. Будуються цегельні, лісопильні, сирний завод, суконний завод, завод з розведення овець, свічна фабрика, фарбувальний завод, мурований млин, паровий винокуренний завод, дзеркальна фабрика, машинна кузня, завод листового золота і срібла, пивоварня, шкіряний завод, конезавод, гончарний цех, керамічний завод. За планом реконструкції у місті повинні постати ком’яні споруди генеральної канцелярії та генерального суду, гетьманської садиби, лікарні, церков та шкіл. Закладають нові вулиці.

Після скасування гетьманства 1764 року нова імператриця, Катерина II, заборонила Кирилові Розумовському жити в Україні. На 13 років колишній гетьман виїжджає за кордон. 1799-го за проектом англійського архітектора Чарльза Камерона на околиці Батурина Розумовський починає будувати триповерховий кам’яний палац. Але так і не встигає в ньому пожити: 1803-го колишній гетьман помирає.

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...