Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Крадії та грабіжники. Чи багато що змінилося в злочинному світі за 100 минулих років?

Автор:

|

Лютий 09, 2012

|

Рубрика:

Крадії та грабіжники. Чи багато що змінилося в злочинному світі за 100 минулих років?

Ось — витяг зі звіту про роботу розшукового відділення Київської міської поліції за 1902, 1903 та 1904 роки: «У Києві числиться постійно 1 314 злочинців. За 3 останні роки в середньому скоєно по 1 950 злочинів на рік. Для постійної боротьби з такою масою злочинців і для розслідування всіх цих численних злочинів при Київському розшуковому відділенні є всього лише один завідувач розшуковою частиною, два наглядачі, чотири чиновники, що складають штат поліції, і 16 городових. Кожен чиновник отримує на місяць 30 руб, а городові — … у міру виявлення злочинів, у середньому близько 25 руб. Завдяки такій мізерній винагороді та вкрай важким умовам розшукової служби немає ніякої можливості залучити на службу більше здібних людей».

Елітою серед злодіїв уважали «шніферів» — майстрів крадіжки зі зламом. Затримати їх було найважче. Нелегко давалися до рук і «фуфери» — професійні підпалювачі. До їхніх послуг власники нерухомості вдавалися самі. Приміром, чоловік застрахував її на значну суму, а термін страховки добігає кінця. Або спеціально придбав халупу, вписавши в купчу завищену ціну. А потім ще й застрахував на суму, яка в кілька разів перевищує реальну вартість халупи. Або замірявся знищити на складі своєї крамниці неходові товари й у такий спосіб повернути за них гроші.

«Фуфери» оселялися в приреченому будинку чи заміській дачі під виглядом квартирантів. Або навідувалися до магазину чи складу, що мали піти з димом, під виглядом ремонтників. Насправді ж розсипали по мішечках лекгозаймисті речовини й розставляли по всьому приміщенні. А тоді підпалювали дерев’яні частини будинку.

Нічних квартирних крадіїв у кримінальному світі звали «скачками». Для здійснення крадіжок вони використовували балакучу й необережну прислугу, називаючи їх «темними навідниками». Бо були й «зрячі» — ті вступали зі злодіями у змову й отримували за інформаційні послуги винагороду — «мотю», на тодішньому злодійському жаргоні. Часто «зрячими навідниками» ставали натирачі підлоги: виконуючи свою роботу, вони мали змогу вивчити помешкання клієнта.

Крадіїв на прізвисько «доброго ранку!» вважали мало не артистами. Вони працювали так. На світанку біля розкішного будинку зупинявся візник. З екіпажа виходили пасажири з валізами. Дзвонили в одну з квартир. Напівсон­ній прислузі називалися родичами господарів, але просили не будити їх у такий ранній час. Прислуга запрошувала гостей до помешкання, розміщала в кімнаті. Прибульці розпихали по кишенях ювелірні вироби, золоті статуетки, портсиґари, срібні чарки, гроші — усе більш-менш коштовне, що траплялося під руку. Потім повідом­ляли прислугу, що хочуть залишити в квартирі свої речі й вийти ненадовго на вулицю. І зникали назавжди. У залишених валізах знаходили дрантя.

Інший сценарій розгортався в готелі. Наприклад, у найкомфортніший «Континенталь» удосвіта заходить солідно вдягнений пан. Удаючи, що шукає знайомих, починає штовхати двері номерів уздовж коридору. Де не зачинено — заходить. Якщо в кімнаті хтось є й не спить, бажає доброго ранку та перепрошує: мовляв, помилився дверима. Коли номер порожній або пожильці гучно хроплять, забирає коштовності, гроші — і зникає.

Не менш артистичними були залізничні злодії — «коти» й «кішки». Приміром, у грудні 1893-го у вагоні потяга Київ—Одеса їхав пасажир, у саквояжі якого лежали 2 тис. рублів. Його сусідами по купе було подружжя — молода красуня й літній чоловік. Він постійно сварив дружину, чіплявся до дрібниць.

Після чергового «наїзду» чоловіка красуня образилася й вийшла в тамбур. Витримавши для годиться паузу, за нею вийшов і пасажир. Прогомоніли з півгодини. Кавалер почав залицятися. Записав адресу жінки. У Козятині подружжя вийшло. А пасажир солодко заснув. Уранці до саквояжа — а він порожній. На дні записка: «Чужа дружина щастя не дасть. А грошики в дорозі слід пильнувати». Невдовзі злодійську пару затримали в Києві. Постраждалий, однак, своїх грошей назад не отримав — колишні попутники їх витратили.

Інші залізничні злодії — «мийники» — діяли простіше: застрибували у вагон, коли потяг сповільнював хід під час руху вгору. Приплачували провідникові, щоби впустив. Цікавили «мийників» передусім пасажирські вагони першого або другого класу, де їздила заможна публіка. Працювали вночі, коли «женихи» — пасажири-жертви — спали.

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...