Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

Коріння історії кохання Ромео та Джульєтти ховається в місті Лева

Автор:

|

Березень 21, 2013

|

Рубрика:

Коріння історії кохання Ромео та Джульєтти ховається в місті Лева

Коли надходить весна й пробуджує весь світ, людина як істинне дитя природи не може зоставатися осторонь цього буяння життя. Усередині нас починають нуртувати приспані зимою почуття, і кохання – чи не найперше з них. Так воно є сьогодні. Так було споконвіків. Час зберіг для нас чимало історій про це почуття. Й одна з них – про Ромео та Джульєтту, чи то пак, Ромуальдо й Пелагію…

Правдива львівська легенда
Ви знайдете чимало версій щодо того, де ж у дійсності сталися події, описані в п’єсі Шекспіра ”Ромео і Джульєтта”. Італійці, британці, іспанці, французи запевняють, що ця історія трапилася саме в них. Між тим, у Львові й досі живе легенда про те, що реальні Ромео та Джульєтта мешкали саме в цьому місті іще на початку XVI ст.
У Середньовіччі західну й північну околиці (від нинішньої вулиці Гнатюка до Підзамча) міста Лева назвали Краківським передмістям. У XVI столітті його населяли українські, вірменські, єврейські, італійські, татарські купці та ремісники. Ось у одній італійській родині купців Мікелліні, яка переселилася сюди з острова Кріт, підростав хлопчик Ромуальдо. А в сім’ї українських ремісників, яка замешкала неподалік, — дівчинка Пелагія.
Дві родини завжди підтримували добрі сусідські стосунки. Коли ж діти підросли, то захопилися одне одним й почали зустрічатися. Ромуальдо освідчився Пелагії в коханні. Виявилося, серце дівчини теж належить йому. Закохана пара почала мріяти про весілля. Розповіли про своє почуття батькам.

Протистояння
Та не все було так просто. Юнак походив із католицької сім’ї, яка відвідувала костел Св. Станіслава, а родина дівчини ходила до православної Благовіщенської церкви. У тогочасному Львові на закоханих, що мали різне віросповідання, чекав загальний осуд, а бувало, що їх карали… стратою. Наприклад, православного Івашка й католичку Софію за таке блюзнірство було привселюдно спалено на площі Ринок 1518 року.
Але в Краківському передмісті до цього ставилися доволі поблажливо. Пристрасті розпалилися, коли сім’ї Ромуальдо та Пелагії почали наполягати на вінчанні в храмі своєї конфесії кожна. Спершу сусіди розсварилися, а потім навіть побилися.
Відтоді при зустрічі замість вітатися почали сипати одне на одного прокльонами. Нареченим заборонили зустрічатися. Ба більше, батьки Ромуальдо відіслали сина з купецьким караваном, який віз вино до Венеції.

Трагічний фінал
До Львова юнак повернувся за півроку. У місті саме лютувала бубонна чума. До числа її жертв потрапила й Пелагія. За законами того часу, хворих відвозили подалі від міста. Тож Ромуальдо, доки не було пізно, кинувся шукати кохану. Він знайшов її під наглядом ченців у саду неподалік сучасного Краківського базару.
Хлопець доглядав за хворою, намагався вселити в неї віру в швидке одужання. Однак Пелагія померла. Невдовзі виявилося, що Ромуальдо теж захворів. Тоді він замовив два однакових надгробки — для себе та Пелагі – і попросив зобразити на них два серця в обрамленні лаврових гілок із написом: ”Тих, кого любов навіки з’єднала, не здатна розлучити навіть смерть”.
Смерть дітей пригасила взаємну ворожість обох родини. Вони вирішили виконати останню волю закоханих. Їх поховали на межі двох старих львівських кладовищ — католицького, поряд із костелом Св. Станіслава, і православного, біля церкви Благовіщення.
Однак минали століття – храми були розібрані, і могили Ромуальдо та Пелагії загубилися. Відомо тільки, що вони були десь між нинішньою вулицею Шолом-Алейхема і будинком №33 на вулиці Городоцькій. У XVII столітті історик Йозеф Бартоломей Зиморович, який з 1648-го був бургомістром Львова й мав доступ до міських архівів, розповів цю історію у своїй праці латиною ”Потрійний Львів”.

Страждання юного графа
Виноторгівці, що з ними Ромуальдо їздив крамарювати, знову подалися до Венеції. Там вони розповіли про трагічне кохання свого товариша. 1524 року історію Ромуальдо й Пелагії почув 39-річний кавалерійський капітан граф Луїджі да Порто від свого слуги Перегріно. Львівська історія так вразила графа, що він постановив собі написати оповідання, позаяк і сам пройшов через щось подібне.
13 років тому Луїджі був запрошений на бал до найзаможнішої в італійській провінції Фріулі родини Саворн’яні. У їхню доньку Лючину, якій щойно виповнилося 15 років, 26-річний граф закохався з першої миті. Дівчина відповіла йому взаємністю.
Провінція Фріулі була розколота на кілька політичних угруповань, що конкурували між собою. Граф да Порто й сім’я Саворн’яні, на нещастя, належали до різних кланів. Тому про сватання не могло бути й мови. Однак закохані потай листувалися. Батьки дівчини вирішили одружити її з кузеном Франческо. Попри протести Лючини шлюб відбувся…

Трохи змін + нові персонажі
Отож Луїджі да Порто взявся за перо. 1524 року світ побачила новела ”Історія двох шляхетних закоханих”. Автор зізнався, що розповідає невигадану історію – він лише перейменував Ромуальдо Мікелліні на Ромео Монтеккі, а українку Пелагію — на Джульєтту Капулетті. Місцем дії обрав Верону, бо звідти родом слуга Перегріно, що переповів йому цю історію. Зі своєї біографії да Порто додав хіба що знайомство закоханих на карнавалі та графа, за якого батьки дівчини хочуть її віддати.
За рік твір про вірне кохання прочитав 47-річний священик Маттео Марія Банделло, що сам зажив слави автора блискучих новел. Падре мешкав у Вероні, на віллі полководця Чезаре Фрегозо, у якого тоді служив. Зацікавившись сюжетом, описаним Луїджі да Порто, Банделло почав розпитувати мешканців Верони про Ромео й Джульєтту. Але ніхто нічого про це не чув. Лише господар вілли пригадав, що йому розповідали щось схоже, але не у Вероні, а в Калдієро.
Банделло трохи змінив сюжет Луїджі да Порто, додавши кілька нових персонажів. Дав підзаголовок: ”Різні поневіряння й прикра смерть двох закоханих: один помирає, прийнявши отруту, друга — від великого горя”. 1554 року Вінченцо Бустраго з міста Лукка опублікував 214 новел Банделло в трьох томах. Історія про Ромео та Джульєтту також увійшла до цього видання.

Фальшивий гробівець
Відтоді минуло майже півстоліття. У Лондоні 33-річний депутат британського парламенту Френсіс Бекон готувався до чергового виступу з парламентської трибуни. Він був блискучим оратором, умів влучно проілюструвати власні твердження прикладами з історії. У парламентській бібліотеці його увагу привернув тритомник Маттео Банделло. Там він натрапив на оповідь про Ромео і Джульєтту. Історія сподобалася Беконові. І він вирішив зробити з неї п’єсу.
Кажуть, що разом із приятелем графом Роджером Ратлендом у вільний час він писав п’єси під псевдонімом… «В. Шекспір». Чоловік із таким прізвищем нібито мешкав у Лондоні, займався лихварством. Він був далекий від драматургії – майже неписьменний. Подейкували, що лихвар за певну винагороду дозволив Беконові й Ратлендові підписувати власним прізвищем їхні твори. Адже їм, як членам ордену розенкрейцерів (таємне релігійно-містичне товариство), заборонялося писати розважальні твори. Співавтори переробили оповідання Луїджі да Порто на п’єсу, виклавши діалоги віршами.
Прем’єра спектаклю відбулася 1594 року в театрі північної околиці Лондона. Вистава мала шалений успіх. Відтоді перероблений сюжет про львівських закоханих отримав ”прописку” у Вероні й зажив власним життям. А усипальня Ромео та Джульєтти, що з’явилася через кілька років після прем’єри спектаклю ”Ромео і Джульєтта” та яку демонструють туристам у цьому італійському місті, — підробка. Бо ж справжні герої цієї історії, цілком можливо, досі покояться десь у Львові.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...