Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

Із Днем незалежності!

Автор:

|

Серпень 21, 2014

|

Рубрика:

Із Днем незалежності!
Саме зараз відбувається справжнє визволення України

Саме зараз відбувається справжнє визволення України

У 23-тю річницю проголошення незалежності України її громадянам доводиться відстоювати це своє надбання як від збройної аґресії Росії, так і від ідеологічної.

Радянський Союз був нелегітимним
12 березня ц. р. Мустафа Джемілєв, колишній керівник Меджлісу кримських татар, повідомив українським журналістам, що в телефонній розмові з ним президент Росії Володимир Путін, зокрема, сказав, що «самопроголошення незалежної України де в чому суперечило радянським нормам, що передбачали процедуру виходу зі складу СРСР». Однак, заявляючи таке, він, як і завжди та в усьому, блефував. Та перш ніж спростувати цю його дурню, варто спершу нагадати, що якраз СРСР і був нелегітимним. Бо радянські підручники з історії обдурювали, стверджуючи, що 30 грудня 1922 року нібито «був затверджений Договір про створення СРСР».
Українському історикові Ярославові Дашкевичу самих підшивок московських газет цілком вистачило, щоби встановити, що 30 грудня 1922-го на першому з’їзд Рад СРСР проект «Договору про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» був не затверджений, а лише прийнятий за основу й мав доопрацьовуватися, аби його змогли ввести в дію на наступній сесії Центрального виконавчого комітету СРСР. Але на ній про той документ навіть не згадали.

Із подачі Росії
А влітку 1990 року СРСР удруге став юридичним нонсенсом. Причому — із подачі Російської Федерації (РФ): 12 червня 1990-го з’їзд народних депутатів РФ проголосив Декларацію про її державний суверенітет і про верховенство в ній законів Російської Федерації над союзними. Думали при цьому тоді в Росії, звісно, не про вихід зі складу СРСР. Російським депутатам Декларація про державний суверенітет РФ знадобилася тому, що 26 квітня 1990 року Верховна Рада СРСР зрівняла в правах автономні республіки СРСР зі союзними.
Адже керівні верхівки автономних республік були цілковито лояльними до всесоюзної, натомість російська — навпаки. Відтак, зрівнявши 26 квітня 1990-го автономні республіки Росії в правах зі союзними, керівництво СРСР позбавило російське влади над ними. Суто для того, аби повернути її собі та щоби керівники 16 автономних республік Російської Федерації не заблокували законів РФ, її депутати змушені були проголосити Декларацію про державний суверенітет РФ і, відповідно, верховенство її законів над союзними. Але тим вони спонукали депутатів Верховних Рад інших республік СРСР вчинити так само.

Старт унезалежнення
Верховна Рада України здійснила таке ж 16 липня 1990-го. А зокрема, у прийнятій тоді Декларації про державний суверенітет проголошувалося, що «Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя» та «забезпечує верховенство Конституції й законів республіки на своїй території», а її «відносини з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи».
За це 16 липня 1990 року проголосували 355 із 385 народних обранців, які були зареєстровані того дня у сесійній залі Верховної Ради України. Причому 85 % із них були комуністами, а перший секретар Миргородського міському КПУ Леонід Сатков навіть закликав голосувати за повну державну незалежність України.
У тій декларації утверджувалося, що Україна «самостійно створює банкову (у т. ч. зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а за потреби запроваджує свою грошову одиницю» та «має право на власні Збройні сили». Це була, по суті, розгорнута програма будівництва України, її шляху до незалежності.

«Обновлену» так і не утворили
Тобто декларативними, даруйте за тавтологію, республіканські Декларації про державний суверенітет були тільки на перший погляд. Бо ІV з’їзд союзних народних депутатів змушений був, ухваливши 24 жовтня 1990-го рішення про збереження Союзу РСР як «обновленої федерації рівноправних суверенних республік», визнати вже наступного дня «декларації про суверенітет і незалежність республік, прийняті парламентами союзних республік як підсумок вільного волевиявлення народів».
І хоч в українській і інших республіканських Деклараціях про державний суверенітет не було вказано буквально, що цими документами позбавляється легітимності союзний договір 1922 року, а отже, і СРСР, та це було зрозуміло всім. Бо в тій державі одразу ж змушені були розпочати роботу над новою угодою.
Про те, що не лише українські депутати, а й російські, по суті, денонсували союзний договір 1922-го й тим поставили його поза правовим полем, Путін воліє не згадувати, адже це суперечить його блефу, що «самопроголошення незалежної України де в чому суперечило радянським нормам, що передбачали процедуру виходу зі складу СРСР».
Заслуга тодішнього керівництва України полягає «лише» в тому, що воно (не без тиску на нього прихильників незалежності, а особливо — учасників студентського голодування 1990-го) усе-таки зважало та той факт, що такі положення Декларації про державний суверенітет, як: «Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя», «забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території» й «відносини з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи», – унеможливлюють укладення нового союзного договору.

Лише довершила розвал
Тож тогочасний керівник комуністичної більшості у Верховній Раді України Олександр Мороз таки мав підстави стверджувати 24 серпня 1991 року, що «пат союзному договору поставили ми», а також пояснювати на шпальтах московської газети «Правда», що незалежність України «лише довершила розвал Союзу».
Бо хоч тодішнє керівництво України й брало участь у роботі над проектом нового союзного договору, однак, закликаючи укласти цей документ згідно зі згаданими положеннями республіканських Декларацій про державний суверенітет, домагалося, аби СРСР не був надалі єдиною державою, а трансформувався в щось на кшталт Європейського Союзу. Саме таку версію союзного договору мало воно намір підписати 20 серпня 1991-го, та, оскільки керівництво СРСР у такому разі втратило би будь-яку владу, воно й спробувало повернути собі статус-кво за допомогою державного перевороту. А розпочався він уранці 19 серпня 1991 року заявою по всесоюзному радіо голови Верховної ради СРСР Анатолія Лук’янова про те, яка біда чекає на всіх після підписання керівниками республік нового союзного договору, яке було заплановане на наступний день.
Ті представники керівництва СРСР, які утворили так званий Державний комітет із надзвичайних ситуацій (ДКНС), теж одразу відверто визнали, що їхні потуги викликані «загрозою для цілісності Радянського Союзу». Про те ж лементував 21 серпня Секретаріат ЦК КПУ: «Небезпечний розвиток подій у нашому суспільстві поставив під загрозу незалежність і територіальну цілісність Радянської держави!»
22 серпня 1991-го, тобто вже після провалу ДКНС, один із його членів — тодішній міністр оборони СРСР Дмитро Язов — визнав порятунок Радянського Союзу метою ДКНС і на допиті в російського слідчого. На запитання, чи не у відповідь на проект союзного договору постав ДКНС, п. Язов відповів: «Звичайно. Тому що ми були не задоволені цим проектом і знали, що держава розпалася б».
28 серпня 1991 року договір і заходи ДКНС пов’язав у московській «Литературной газете» й голова комісії з міжнародних справ російського парламенту Володимир Лукін: «Путч відбувся, як відомо, під лозунгом проти розвалу СРСР, втіленого в союзному договорі».
А оскільки спроба ДКНС запобігти розпаду СРСР не вдалася, то вже 24 серпня 1991-го Верховна Рада України оприлюднила Акт проголошення незалежності, а 1 грудня це рішення на Всеукраїнському референдумі «завізували» 28,804 млн. осіб (90,32 % тих, хто мав право голосувати). 2 грудня, не дочікуючись оголошення офіційних результатів референдуму, незалежною державою Україну визнали Канада та Польща, 3-го — Угорщина, 4-го, коли Центральна виборча комісія підбила підсумки волевиявлення народу, — Латвія й Литва, а 5-го — увага! — разом із заокеанськими Арґентиною й Болівією та європейськими Болгарією з Хорватією це визнала й Російська Федерація. Тож Путін майже на 23 роки запізнився зі своєю заявою, що Україна вийшла зі складу СРСР «не зовсім законно».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply