Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Іранці, мідь та олігархи

Автор:

|

Січень 06, 2016

|

Рубрика:

Іранці, мідь та олігархи

Плавильна піч

Історія Донбасу цивілізованого — не набагато молодша за цивілізації Південної Європи або, скажімо, Переднього Сходу. Інша річ, що про його проблеми не бажають знати зараз точнісінько так само, як і 3,5 тис. років тому.

Метал тут плавили завжди
Професії гірника та металурга в басейні Дінця були популярні вже у ІІ тис. до н. е. Свідчення цього археологи розкопали в так званій Бахмутській улоговині, що розкинулася на два суміжних райони Донецької та Луганської областей — Артемівський і Попаснянський. Цілий гірничо-металургійний комплекс тут діяв із XVII по XIII ст. до н. е.
Юрій Бровендер, доцент Донбаського державного технічного університету, веде розкопки поблизу річки Картамиш у Попаснянському районі з 2001 року. Завдяки його зусиллям у сучасній археологічній літературі закріпилося поняття «Картамиський археологічний мікрорайон». У довоєнний час Юрію Михайловичу допомагали колеги з Інституту археології Національної академії наук України, а також із Воронезького державного університету Російської Федерації.
Особливістю геологічної будови території Бахмутської улоговини, за словами д-ра Бровендера, є вихід на поверхню шарів мідистих пісковиків. Тут вони проявляються у вигляді плівки блакитного або зеленого кольору — азуриту та малахіту. Власне, за цими ознаками давні фахівці могли визначити наявність тут мідних покладів.
Картамиський археологічний мікрорайон складається з комплексу пам’яток гірничої справи: підземних гірничих виробіток і виробітки кар’єрного типу епохи пізньої бронзи. Крім того, це два великих поселення гірників-металургів, що жили тут, і велика техногенна ділянка, де здійснювалося збагачення мідної руди та підготовка міднорудного концентрату. Тобто в наявності буквально всі цикли стародавнього металургійного виробництва. Але унікальність мікрорайону полягає навіть не в цьому, а в тому, наскільки добре зберігся комплекс.

Про ахметових давнини
Пам’ятки стародавньої гірничої справи в світі можна перелічити по пальцях. До того ж мідні руди, якщо їх знаходили в давнину, створювалися і в пізніший історичний час. Скажімо, на Уралі 80 % видобутку міді в Російській імперії велося в тих самих місцях, що і в давнину, а отже, сліди стародавнього розроблення, зокрема у знаменитих Каргалах, були знищені пізнішими гірськими процесами. А на Картамиші стародавнє населення як пішло 3,5 тис. років тому, так усе і залишилося.
Спроби щось змінити були лише наприкінці XIX ст., але вони були вкрай локальними. Фактично маємо унікальну територію для вивчення стародавнього металургійного виробництва, що дає можливість реконструювати давній процес виробничої діяльності. Ну і, музеєфікувати ці об’єкти.
Зараз чітко вимальовується складна система виробництва та розподілу самої міді в давнину. Картамиш — це лише один із рудопроявів на території Бахмутської улоговини. Загалом їх близько 50, але тільки десять розроблялося в давнину, позаяк лише тут мідні руди виходили на поверхню.
Освоювали їх спеціалізовані клани гірників-металургів: ніхто інший не мав права займатися цим. Йдеться про середину II тис. до н. е. Поки що саме цей хронологічний пласт представлений мотиками, кирками, молотами, керамікою, ливарними формами, знаряддями металообробки, абразивами тощо. Усі вони добре синхронізуються зі специфічною керамікою, властивою цій епосі. Датування також підтверджується даними радіовуглецевого аналізу.
Детальне вивчення цього розмаїття знахідок дасть змогу за кілька років синтезувати не лише давню технологію виробництва міді, але й систему її збуту та споживання. Юрій Михайлович дещо розчарував, заявивши, що плавлення міді на Картамиші проводилося в дуже обмежених обсягах — тільки для власного споживання. Але тут же і заспокоїв: далеко везти руду не доводилося.
Основну масу концентрату транспортували на території, багаті лісом. Проведення палеологічних досліджень свідчить: лісів на території Картамишу практично не було. А для того, щоб отримати 1 кг міді, необхідно 400 кг деревного вугілля. Тому простіше було транспортувати не вугілля з родовища, а мідну руду — до лісу. У цьому випадку — до заплави Сіверського Дінця.
Поблизу Дінця знайдені поселення, які за типом можна визначити як факторії. Гірники в обмін на руду отримували від купців худобу. Кількість кісток (переважно великої рогатої худоби) на одиницю площі тут —значно більша, ніж на інших поселеннях того ж часу.

Плавка за стародавньою технологією
Спеціалізоване поселення «чистих» металургів знайшли неподалік, за 25 км від рудників, поблизу Усового озера в Краснолиманському районі Донеччини. Вочевидь, місцевий «клан» і був основним споживачем Картамишу.
У Картамиської експедиції є одна характерна особливість, яку можна помітити вже в назві навчального закладу, де працює д-р Бровендер, — державний технічний. А 2001-го, коли робота тільки починалася, він був просто Донбаським гірничо-металургійним інститутом. Володимир Дорофєєв, тодішній ректор інституту, хоч і жив у провінційному Алчевську, виявився людиною досить широких поглядів.
Володимир Миколайович — фактично хрещений батько цього проекту. Завдяки його зусиллям була створена практика проведення щорічних експедицій на Картамиш за участі студентів — майбутніх гірничих інженерів і металургів.
Завдяки тісній співпраці з високопрофесійними металургами та гірниками на Картамиші було здійснено унікальний експеримент: використовуючи повні аналоги стародавнього гірничорудного, збагачувального та металургійного знарядь і відтворивши всі цикли тодішньої технології, Юрію Бровендеру з товаришами вдалося отримати реальний злиток міді. Невеликий — 100 г.
Раніше знаходили в «факторіях» злитки вагою від 100 до 150 г. Але лише в одному з гірничих виробітків було видобуто понад 30 тис. т гірської маси. Навіть за умови п’ятивідсоткового вмісту міді в руді ця шахта забезпечила виробництво близько 2 тис. т металу. А зважаючи на те, що найбільш металомістким виробом тоді була сокира, можна уявити, скільки з цієї міді було виготовлено різноманітних ножів, ґудзиків тощо. Користувалося ж цією продукцією населення на величезних теренах від Дніпра до Дону.

А без води…
Картамиські рудокопи були індоєвропейцями, точніше — найдавнішими іранцями. В одному з гірничих виробітків знайшли поховання стародавнього гірника. Він лежав під могутнім кам’яним закладом, скорченим. Горщик за головою, перед обличчям — кістяне гірничо-прохідницьке знаряддя з ребра тварини.
Житло досліджували — з кам’яною основою стін: цоколі були кам’яними. Це були напівземлянки, дещо заглиблені в землю. Все решта — дерев’яне. Дерева на плавку не було, але на будівництво житла його в степу вистачало. Двосхилий дах, можливо, очеретяний. Зібрано величезну колекцію гірничих знарядь.
Позаторік знайшли стародавній колодязь. Тривалий час не могли зрозуміти, де брали воду, бо води там немає. Й ось знайшли колодязь зі сходинкою кам’яною. Колодязь завглибшки понад 2 м; десь на глибині більше метра. Гірники заривалися на глибину 20 м на гребені, а кар’єри влаштовували біля підніжжя. Колодязь — в улоговині. Гірникам нескладно було їх відкопати, навички були.
Й ось що незрозуміло: вони пішли звідси якось раптово, без видимих причин. При тому, що рудні поклади далеко не були вичерпані, і слідів іноземної навали немає. Існує гіпотеза, що в XIII ст. до н. е. різко змінився клімат. Відійшла вода, а без неї життя в степу — неможливе. Але саме в цей період у регіоні з’являється залізо. І мідь програла новому металу в конкурентній боротьбі.
Зараз науковець намагається затвердити в свідомості наукової громадськості тезу про те, що на Донбасі, поряд із іншими реґіонами закладався фундамент сучасної металургійної цивілізації. Для цього є вагомі підстави. Ми маємо унікальні об’єкти стародавньої культури, і не просто культури, а стародавньої виробничої діяльності. І вбачається якась історична визначеність Донбасу: тоді тут руду плавили і тепер плавлять.
Що цікаво, відвідуючи експозиції Каїрського музею, знаходиш ті самі орнаменти на кшталт «біжучої хвилі» на предметах часів Середнього царства, що й на посудинах тієї ж епохи з Картамишу. Такі були широкі зв’язки.

Михайло Бублик, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...