Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Інтриґа з фонографом, або Про те, як Філарет Колесса народні думи збиравІнтриґа з фонографом,

Автор:

|

Березень 01, 2012

|

Рубрика:

Інтриґа  з фонографом, або Про те, як Філарет Колесса народні думи збиравІнтриґа  з фонографом,

Свій хист до музики він успадкував від матері. Та була племінницею композитора Івана Лаврівського й тіткою артиста Кельнської опери Модеста Менцінського. У 13 років Філарет із братами Іваном і Олександром узявся видавати рукописну газету «Дивоцвіт молодечий з вакацій», куди вміщували й тексти пісень, записані від місцевих селян. У 17 — він став дириґентом гімназійного хору.

Невідомий спонсор «екскурзії»

Улітку 1908 року вже професор Львівської консерваторії Колесса отримав завдання від Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові вирушити на Полтавщину. Мав записати на фонограф народні думи від тамтешніх сліпих мандрівних співців, а потім — розшифрувати. Фонограф у той час був іще технічною новинкою. Цей невеликий за розмірами апарат фіксував звуки голкою на вкритих воском валиках. Із них можна було відтворювати записане.

«На сю ціль жертвував якийсь любитель народньої старовини, якого шановне ім’я й доси мені не відоме, 565 австрійських корон за посередництвом і, мабуть, за спонукою панів Климентія і Ларісси Квітки (Лесі Українки), що разом з Опанасом Сластіоном зайнялися дуже дбайливо усією перепискою й улаштуванням екскурзії», — напише згодом Філарет Колесса. Коштів невідомого жертводавця мало вистачити на дорогу професора, його проживання, оплату кобзарям і придбання валиків для фонографа.

Заборона на підозрілий апарат

Львів у той час належав до Австро-Угорської імперії, Полтава — до Російської. Подорожувати Полтавською губернією з підозрілим звукозаписувальним апаратом, який професор привіз із собою зі Львова, місцева влада заборонила. Тож Колесса на два тижні зупинився в Миргороді в художника Опанаса Сластіона, котрий викладав там у місцевій художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя.

Першим він прослуховував кобзаря Михайла Кравченка з Великих Сорочинців. Той утратив зір у 15 років, а вже із 17-літнього віку вчився співати «псальмів» у знаного в околиці кобзаря Самійла Яшного. Їздив із кобзою до Харкова, Одеси, Ялти. На запрошення Імператорського географічного товариства навіть виступав у Петербурзі. А на життя — утримання дружини з дітьми та сім’ї брата — заробляв тим, що плів мотузки. «Як попов’єш отих верьовок із місяць, так із пучок 12 шкур злізе — куди вже там грати», — скаржився.

Не все так просто

Філарет Колесса за два сеанси записав від нього шість народних дум. «Кравченко дуже охоче співає думи і виказує в їх рецітованю велику вправу, — занотував. —

Мимо важкого життя і своїх п’яде­сятьох літ наш кобзарь держиться ще досить добре. Через поневірку стратив уже голос, тому ж і спів його виходить якби рубаний і частенько перериваний павзами через те, що кобзареви не стає віддиху».

Якось Сластіон привіз до гостя з Галичини трьох співців зі сусідніх із Миргородом сіл — Миколу Дубину, Явдоху Пилипенко й Антона Скобу. За день Колесса від них устиг записати на фонограф лише по дві пісні й перевірити їхню якість. «Дуже трудно сліпого чоловіка призвичаїти до того, щоб увесь час, поки він співа, голос його йшов у середину дудки, — описував невдовзі Сластіон на сторінках полтавської газети «Рідний край». — Співець або незабаром одвернеться, або почне одкашлюватися серед співу, думаючи, що всього непотрібного фонограф не запише. Часом співець ще й зауважить голосно, що він «учора краще співав, а тепер ніби охрип», або щось инше скаже, теж думаючи, що сього машина не записуватиме. Буває так, що співець починає поправлятись на стільці і тоді стає страшно, щоб не звалив додолу всі прилади». Іноді запис доводилося починати спочатку кілька разів. Виконавця садили посеред кімнати, зачиняли всі вікна й двері.

Записи Філарет Колесса почав опрацьовувати по поверненні до Львова. Тим часом отримав ще кілька валиків із думами.

А то була Леся…

Опанас Сластіон у трьох пакунках переправив Колессі близько 40 записів від кобзарів із Харківської та Полтавської губерній. А Леся Українка надіслала пісні 77-річного Гната Гончаренка. Той був родом із-під Харкова, а останнім часом жив у сина в Севастополі. Записала його під час лікування в Ялті.

«В Севастополі, добре знаючи місцевість, він ходить сам, тілько без бандури, бо инакше поліція чипляється, — описувала сліпця в листі до Колесси. — В ньому нічого жебрацького немає, починаючи з одежі, пристойної чумарки і смушевої шапки, і кінчаючи поводінням, повним гідности, без запобігання, але й без арроґанції, яка часом помічається у знаменитостів «з народа». Не тілько грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дармо. Колись раз трапилось, що фоноґраф чомусь віддав у карикатурному тоні його псальму «Про правду». Він, думаючи, що то якийсь навмисний жарт з нашого боку, так образився, що ледви ми могли його переконати в нашій невинности. Так може ображатись тілько артист, що поважає свій хист».

Зібрані народні думи Філарет Колесса видав двома томами — 1910-го й 1913 року. «Тепер уже справді можна сказати — наша пісня, наша дума не вмре, не загине», — написала йому після того Леся Українка.

Щойно 1927 року донька історика Михайла Грушевського, Катерина, з’ясувала, що отим невідомим «любителем народньої старовини», який «за посередництвом і спонукою» поетеси та її чоловіка жертвував кошти на записи дум на фонографі, була сама ж Леся Українка. Гроші взяла з посагу, який їй дали батьки, коли виходила заміж за музикознавця Климента Квітку.

А Колесса 1939-го став професором університету, директором музею етнографії, керівником відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Помер у Львові 3 березня 1947-го.

 Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...