Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 12, 2018

Інститут для панночок у Перемишлі та Меланія Бордун

Автор:

|

Листопад 21, 2018

|

Рубрика:

Інститут для панночок у Перемишлі та Меланія Бордун

Про український Інститут для панночок у Перемишлі як виховно-освітню установу існує багата література. Ця установа здобула заслужене признання. Керівництво й учителі цієї освітньої інституції добре прислужилися повноцінному вихованню українських дівчат, які стали в майбутньому добрими мамами і взірцевими дружинами в сімейному родинному вогнищі. Ще з 1881-го у Перемишлі діяло товариство «Бурса для дівчат русько-католицького обряду». Впродовж наступних чотирьох років товариство перетворило установу на Руський інститут для дівчат у Перемишлі, а згодом — на Український інститут для дівчат у Перемишлі. Згідно зі статутом, покровителем Інституту був перемишльський владика, а перемишльська Капітула мала постійного делегата в управі товариства. 1888 року купили землю, на якій пізніше збудували сучасний інститут на вул. Баштовій. 7 жовтня 1893-го відбулося посвячення наріжного каменя під будинок інституту. У грамоті, вмурованій в камінь, писалося: «Призначується інститут, понад всіх і все, на Долю, Добро, Достоїнство Твоє, Ненько Русе, щоб се благословенне місце жевріло вічним, нетлінним і невгасимим огнищем Твоєї святої Віри, Твого прекрасного Слова, Твоєї давньої Слави і Твоєї будучої Сили, кріпшаючої і ростучої в грядучі покоління. Амінь». Як писав Іван Матковський, один із співтворців інституту, ці слова були напрямними ідеями проводу інституту.
У червні 1895 року була видана відозва до громадянства зі закликом вписувати дітей до школи з початком шкільного року. Першим директором інституту стала Марія Примівна. Учнями були переважно дівчата зі західноукраїнських греко-католицьких родин і представниці світської інтелігенції. Працював кваліфікований професорський колектив. Довголітнім опікуном інституту був єпископ Костянтин Чехович. В інституті викладали Григорій Цеглинський, Северин Зарицький, Михайло Грушевський, Володимир Коцовський, Олена й Ольга Кульчицькі. Учениці мали не лише лікарську опіку, працювали молодіжні організації, спортові й культурно-освітні гуртки. На особливу увагу заслуговував «Пласт», який довгі роки провадила Кикелія (Цьопа) Паліїв. У своїй праці вона виявила неперевершені педагогічні й організаційні здібності. Була зв’язковою куреня ім. кн. Настасії Слуцької та членом куреня «Ті, що греблі рвуть».
Навіть коли польська санація заборонила 1930-го діяльність «Пласту», вона підпільними методами продовжувала працювати з молоддю. Інституту допомагав митрополит Андрей Шептицький. В опрацюванні програми навчання брав участь Григорій Цеглинський, директор Української чоловічої ґімназії.
Предмети були такі: наука віри, історія, географія, фізика, математика, мови (польська, французька або німецька), рисування, руханка і ручні роботи. До навчання додали й гігієну, знання про виховання дітей і засади домашнього господарства.
Першого року навчання були лише чотири класи, але переконавшись у високому рівні навчання більша частина українців Перемишлю й околиць стали записувати своїх дітей до навчального закладу. Вчителі викладали українською мовою, за християнською мораллю та за патріотичним українським духом.
Випускниці були добре підготовлені до самостійного всебічного життя. Вони могли бути й вільними слухачами вищих шкіл. Інститут вважався найкращою дівочою школою, тому з’їжджались туди дівчата з найдальших частин Галичини.
Незабаром керівництво інститутом перебрала Меланія Бордун, господарським управителем став проф. Леонід Бачинський, а директором гімназії призначили проф. Степана Бобеляка. В цей час настали зміни в громадсько-політичному житті Перемишля, нелегко було підтримувати школу на такому високому рівні. Але з допомогою прийшли свідомі вчителі-українці. Навіть учителі-поляки, котрі вчили історії та польської літератури, були тактовними і не втручалися в справи адміністрації.
Меланія Бордун старанно турбувалася про належне виховання молоді та добру співпрацю серед вчительського колективу. Вона була сувора, вимоглива, принципова і добрий знавець історії. Вона народилася 17 липня 1886 року в с. Хлівчани Сокальського повіту на Львівщині і походила зі священичої родини. Початкову школу закінчувала у с. Викоти на Самбірщині, де її батько служив священиком. У 1900-1907 рр. навчалася у Самбірській гімназії, у 1907-1912 рр. студіювала на філософському факультеті Львівського університету. 1912-го продовжила навчання у Віденському університеті. Після завершення студій працювала вчителем історії та географії у гімназії сестер василіянок у Львові. 1921 року її запросили на посаду вчителя історії, географії та математики й одночасно директора Українського інституту для дівчат у Перемишлі.
Меланія Бордун була ще й громадською активісткою і належала до товариства «Руська академічна поміч» у Львові, до жіночого гуртка Українського педагогічного товариства ім. Ганни Барвінок і товариства «Учительська громада».
Перебуваючи в Перемишлі вона брала активну участь у нарадах, що відбувалися в Народному домі та була учасником загальноосвітніх сесій, конференцій і з’їздів. Будучи членом НТШ, брала активну участь в історичному семінарі у Львові, яким керував М. Грушевський і в якому використовувалася методологія всебічного аналізу історичного процесу та джерельної бази. Двічі доповідала на засіданнях семінару. Була єдиною жінкою в історичній школі М. Грушевського.
У міжвоєнний період проф. Бурдун науковою працею не займалася, працювала бібліотекарем у Львові, складала покажчик осіб і місцевостей до матеріалів багатотомних церковних візитацій М. Шадурського. Під час Другої світової війни переїхала до Самбора на Львівщині у власний будинок, там працювала у 1941-1944 рр. директором ремісничо-кравецької школи, пізніше — учителем історії у с. Бісковичах білля Самбіру. Її основні зацікавлення — педагогіка, життя та діяльність українського духовенства Львівської єпархії ХVІІІ ст., національне шкільництво, педагогічно-виховна праця у середніх навчальних закладах тощо. Померла Меланія Бурдун 5 лютого 1968-го в тому ж таки Самборі. Похована у родинному гробівці.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...