Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Feb. 28, 2017

Ігор Сердюк: «Лише у ХХ ст. Новий рік перетягнув на себе святкову ковдру від Різдва»

Автор:

|

Січень 05, 2017

|

Рубрика:

Ігор Сердюк: «Лише у ХХ ст. Новий рік перетягнув на себе святкову ковдру від Різдва»

Старовинна листівка

Ігор Сердюк — кандидат історичних наук, фахівець із соціальної історії ранньомодерної України, співредактор гуманітарного порталу historians.in.ua. При цьому дослідник не замикається у колі втаємничених колег і не цурається публічності, виступаючи перед, так би мовити, непідготовленою, але зацікавленою аудиторією.

Ріка часу
— Відколи свято Нового року було запроваджено в Гетьманщині? Як воно приживалося на її теренах? Адже раніше для простолюду і козацької старшини важливішим було Різдво й інші свята зимового циклу?
— Традиція відзначати Новий рік окремо від Різдва, безумовно, виникла не в Гетьманщині. Це свято було принесене, з одного боку, зі Заходу, з Речі Посполитої, а з іншого були впливи з Московії, в якій запровадили святкування настання першого дня нового року. Тобто це був такий сплав традицій. Традиційно, коли говорять про постання свята, то цитують відомий указ царя Петра І від 20 грудня 1699 року, за яким наступне 1 січня ставало початком нового року. Доти це було 1 вересня. Крім того, царський указ запроваджував нове літочислення — від народження Христа, а не від сотворіння світу, як було раніше за візантійською традицією.
Якщо звернути увагу на риторику указу Петра І, можна збагнути його мотивацію. У ньому йдеться про те, що свято Нового року існує в багатьох європейських християнських, зокрема слов’янських країнах. Цар невипадково згадує у документі валахів, молдавів, сербів, далматів і болгарів. Петро І взорувався на дві речі. По-перше, на Заході літочислення вже велося від народження Христа. А по-друге, Новий рік святкували 1 січня. Європейські країни довго на це переходили, і московський цар слідував цим тенденціям.
Загалом хибно вважати, що цей указ започаткував на теренах Гетьманщини щось істотно нове, новим свято було радше для Московського царства. Необхідно також зауважити, що це не було таким уже великим суспільним зламом, а стосувалося обмеженого кола людей, переважно еліти. У другій частині указу Петра І йдеться про те, що на знак цього доброго починання «в царствующем граде Москве» треба прикрашати будинки та двори гілками сосни, ялини й ялівцю. Простолюд мав поставити хоча б деревце або гілочку над воротами. У документі також ішлося про «огненные потехи», стрільбу, святкові вогні з хмизу та привітання одне одного. Тобто це був прообраз сучасних новорічних гулянь: тоді із салютами перед магістратом, а нині — на центральних площах міст.
Щораз пишніші святкування Нового року в Москві, а потім і в Петербурзі, могли «підстьобувати» старшину до «симетричних відповідей»: збільшувати пишність власних святкувань, наслідувати якісь новації, втягувати до святкування ширше коло осіб. Думається, що традиція порівняно нового свята ширилася поволі. Те, що його святкували в Петербурзі та Глухові, не означає, що такі ж святкування відбувалися у сотенних містечках і селах. Масове святкування з ялинками і подарунками — то вже цілком радянський винахід. Лише у ХХ ст. Новий рік перетягнув на себе святкову ковдру від Різдва та почав обростати радянською атрибутикою з Дідом Морозом, Снігуронькою, шампанським, мандаринами й олів’є, боєм курантів і виступом першої особи держави.

«Якщо людина не п’є, то вона або хвора, або страшенна падлюка»
— Наскільки впливало на утвердження нового свята саме розуміння часу представниками різних суспільних станів?
— Тут був дуже великий розрив між освіченою, писемною культурою та традиційною. Козацька старшина мала доступ до календарів і годинників. Вони могли собі їх купити. Це накладало певний відбиток на їхнє життя та його планування. Ці люди писали прохання і листи, брали участь у судових справах. Тобто мали справу з датами, а простолюд абсолютно не працював із ними і відчуття часу мав зовсім інше. Є таке поняття, як «церковне відчуття часу». Скажімо, коли людина вимірює для себе час за дзвоном найближчої церкви. Сам річний цикл вимірювався найбільшими релігійними святами: Різдво, Благовіщення, Великдень. Тогочасна людина маркувала час постами.
Козацька старшина такими категоріями вже не мислила. У XVIII ст. вона вже купує собі календарі та годинники — настінні та кишенькові. На Захід від Гетьманщини час перейшов у публічну сферу. Годинники з’явилися й на ратушах. З одного боку, люди зрозуміли, що така річ їм необхідна, а з іншого — її не було. Згадаймо, якою була архітектура Гетьманщини. Ті годинники нікуди було встановлювати. Хіба на дзвіниці церков. Проста людина елементарно не знала, коли вона народилася. Що могло відбутися в житті такої людини? У неї немає рідних, які вступають в університет чи школу. Вона не очікує надбавки до пенсії та не стежить за президентськими виборами. Для цих людей неважливо було знати, що сьогодні о 12-й годині ночі настане, скажімо, новий 1730 рік. Чи можемо ми уявити, що в холодній, нетопленій хаті без світла сидять люди і чекають, коли проб’є годинник, якого в них немає?
— Чи існувала в Гетьманщині календарна юліансько-григоріанська розбіжність у святкуванні Різдва та Нового року?
— Наш головний дисонанс полягає в тому, що ми спочатку святкуємо Новий рік, потім — Різдво. Причина в тому, що Новий рік відзначаємо за григоріанським стилем, а Різдво — за юліанським. У Гетьманщині такої проблеми не було. Різдво там святкували 25 грудня, Новий рік — 1 січня. Тільки робили це за юліанським календарем, тобто на 11 днів пізніше, ніж Європа. Розрив настав лише у ХХ ст., коли СРСР і УНР 1918 року видали акти про перехід на григоріанський календар, а Церква продовжила використовувати юліанський. Тому Новий рік стали відзначати раніше, ніж Різдво. Можливо, Російська православна церква (РПЦ) не захотіла брати на озброєння григоріанське літочислення як католицький винахід. Для радянської влади, яка швидко підпорядкувала собі РПЦ, було вигідно, щоб Різдво святкували за юліанським календарем.
Так Новий рік розривав піст. Змінювалася традиція. Людина, котра, може, й хотіла постувати, не могла собі цього дозволити, бо їй на новорічному вогнику на підприємстві доводилося і чарку випити, і щось м’ясне з’їсти. Цього вимагала не так партія, як конформний тиск — треба було не виділятися. Якщо людина не п’є, то вона або хвора, або страшенна падлюка.

Свято життя і шлунку
— З яким розмахом відзначала зимові свята еліта, збираючись на бенкети, у Петербурзі чи Глухові?
— Вочевидь, розмах мав бути величезний, бо в одному місці збиралося багато людей. Вони були верхівкою тогочасного суспільства. З одного боку, їм потрібно було засвідчити повагу господарям. З іншого — господарі мають продемонструвати свою гостинність. Наїдки, які ставили на стіл, також були ознакою статусності. Це могли бути дорогі закордонні вина і навіть шампанське. На свято одягали найкращі речі.
Пишності святкуванню надавала така розвага, як феєрверки. Вони з’явилися в Гетьманщині раніше, ніж у Петербурзі, але саме їхнє використання у столиці підігрівало розмах святкувань у Глухові. Старшина прагнула відзначити свята не гірше за дворянство. До речі, співіснування дворянства та старшини не було аж таким мирним. Адже алкоголь, гаряче товариство і тривале святкування породжували й конфліктні ситуації. Яків Маркович згадує про великі пиятики, образи, дуелі.
— Які традиції святкування зимових свят у Гетьманщині збереглися дотепер?
— Важко сказати, що збереглося, крім застіль і феєрверків. Мені здається, що точно не було всезагального відчуття свята. Тепер, завдяки нав’язливій рекламі, ми знаємо про те, що «свято наближається». А у XVIII ст. для пересічної людини воно не наближалося. Він не міг відривати аркуші календаря чи закреслювати дні до настання свята. Можливо, ще однією сучасною традицією, що тоді лишень зароджувалася, були листи-привітання. Та їх писали не всі.
— Які смаколики їли прості люди та старшина? Чи існувала тоді проблема якогось передсвяткового дефіциту?
— Сама фраза «передсвятковий дефіцит» видає радянський менталітет, коли люди намагалися знайти продукти до святкового столу, бо їх не було. А за часів Гетьманщини така проблема могла бути породжена не дефіцитом, а специфікою доставки та гіршими комунікаціями. Справді, гетьманський двір і старшина готувалися до Різдва за кілька місяців. Звісно, щоб доставити вина, оселедці чи якісь солодощі з Європи, потрібен був час. Зі Сходу завозили шербет і марципани, зі Заходу — безе та пудинги. Це типові речі навіть не для Гетьманщини. До речі, у XVIII ст. в Гетьманщині ходив трактат «Різновиди марципан і ганусної горілки», де було вміщено 143 рецепти перепічки, печива, десертів, настоянок. Рецепти різні, однак купа таких, що містять імбир, корицю, фенхель, мигдаль, куркуму — дуже дорогі інгредієнти, не кажучи вже про доступний мед чи фрукти.
Певна річ, на столі простого люду та старшини була різдвяна кутя. Були булки з маком і родзинками. Звісно, готували м’ясні страви, бо на Різдво закінчувався піст і хотілося того, чого раніше їсти не можна було. Ідеться про печених поросят, дичину, паштети. Також їли рибу. Старшина пила вино, настоянки, ба навіть шампанське, хоча вживання останнього було менш поширене.
Розмовляв Сергій Шебеліст, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...