Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Горілочка — рідна тіточка?

Автор:

|

Квітень 19, 2012

|

Рубрика:

Горілочка — рідна тіточка?

«На початку була горілка. Зразу вона була хаотична. Кождий міг її курити, продавати або й пити самолично», — жартома писав Іван Франко в памфлеті «Із галицької «Книги Битія». Найдавніша згадка про самогон в Україні — «вино твореноє» — датується 1273 роком. Французький інженер Ґійом де Боплан, який перебував в Україні в середині ХVII cт., писав, що тут усі вміють добре «обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліби, готувати різні м’ясні страви, варити пиво, мед, горілку, робити брагу».

1766 року в Гетьманщині простим козакам заборонили займатися гуральництвом — виробленням горілки. Це стало привілеєм старшин і вищого духовенства. 1819-го на виготовлення й продаж горілки ввели державну монополію. Горілку треба було купували в шинках і корчмах. Сільській громаді гнати самогон дозволялося лише на храмові свята. Увесь прибуток від продажу йшов на потреби церкви та школи.

Під час Першої світової війни та після неї спиртові заводи не працювали, і народ повернувся до активного самогоноваріння. Недостатньо очищену самогонку називали «сивухою», геть низької якості — «чикилдихою». Але до Другої світової вживання самогону було досить помірним. На весіллі для частування гостей його вистачало 2 л, а на поминках eзагалі без самогонки обходилися.

Чи готова брага до перегонки, дізнаються кількома способами. «На сірник» — піднести сірника до рідини: якщо згасне — не готова, ще грає, якщо горить — готова. «На смак»: якщо солодка, то ще не готова, гірка — дійшла до потрібної кондиції. «На вухо»: якщо «булькає та стріляє» — значить, процес бродіння не закінчився, якщо тихо — можна гнати.

Гнати самогон масово почали наприкінці 1960-х. Людям трохи попустило, продукти з’явилися, і село почало пити. На весіллях самогонку пили 200-грамовими гранчаками. Потім стали менше пити. Але за Горбачова, під час антиалкогольної кампанії 1985—1988 років, знову почали багато гнати та пити.

Проти самогонників років 20—40 тому міліція та сільська адміністрація влаштовували постійні рейди. Якщо знаходили, самогонку й апарат конфісковували. Могли покарати штрафом до 300 крб, роком позбавлення волі або виправними роботами на той же термін. При повторному затриманні самогонникові загрожувало до двох років позбавлення волі. Самогон гнали переважно вночі. А до міліції «стукали» свої ж, сусіди. Шукала міліція скрізь: і в корівнику, і курнику, і в хаті, і в коморі.

Брагу для самогону робили з усього, що бродить, тобто містить глюкозу. Використовували цукровий буряк, картоплю, сливи, абрикоси, аличу, груші, смородину, шовковицю, цукор, варення, повидло, мед. Але найбільш корисна, кажуть, і добра — із березового соку. Найпопулярнішою ж була горілка з цукрових буряків — «бурячанка», «бурячиха» або «три гички». Робили й із вишень із кісточками. А ще — «огіркову». Брали маленького огірочка, що тільки зав’язався, засовували в пляшку, а коли огірок там виростав — заливали самогонкою. Вона там настоювалася, кольору була зеленкуватого.

В 1970-х умільці навіть пристосували до виготовлення самогонки пральну машину. Сировина в ній постійно перемішувалася, процес бродіння скорочувався до трьох днів. Перша порція вигнаного самогону — грамів двісті — найміцніша, називається «первак». Його, як правило, вживають «на розтирання». Далі міцність горілки падає, тому весь вигнаний самогон зливають і змішують. Зараз його міцність вимірюють спиртометром. Раніше пробували «на язик» і «на папірчик». Якщо намочений у самогонці папір не горів — переставали гнати.

 Олексій Гай

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...