Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 28, 2021

Гімн творили двоє Вербицьких, та до Конституції потрапив лише один

Автор:

|

Грудень 06, 2020

|

Рубрика:

Гімн творили двоє Вербицьких, та до Конституції потрапив лише один
Михайло Вербицький

7 грудня 150 літ тому помер автор музики Державного Гімну України.

Священник-гітарист
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815-го в родині священника в Явірнику Руському під Перемишлем. Згодом його батько переїхав із родиною до розташованого неподалік с. Улюч, де 1825 року помер. Його сином заопікувався перемишльський єпископ Іван Снігурський, один із ініціаторів українського національного відродження на Наддністрянщині. Майбутній композитор вчився у перемишльській гімназії й співав у заснованому 1828-го катедральному хорі.
У ньому й розпочалося формування музичних здiбностей Вербицького. Адже катедральний хор мав у своєму репертуарі як твори Гайдна та Моцарта, так і композиторів «золотої доби» української церковної музики — Березовського та Бортнянського, чия творчість неабияк вплинула на розвиток багатоголосого церковного співу на Наддністрянщині.
У 1834-1850 рр. Михайло навчався з численними перервами в духовній семінарії у Львові. Після завершення богословських студій і висвячення на священника служив у парафіях у Завадові та Залужжі-Стрілках біля Яворова, а 1856-го став парохом Покровської церкви в Млинах.
Та ще під час навчання у Львівській духовній семінарії, у його творчій палітрі, крім церковних творів, з’являються й світські. Тоді ж самотужки здобув ще й музичну освіту. Відтак утримував сім’ю як музикант (віртуозно грав на гітарі), платний тенор Латинської катедри, регент хору Ставропігійського інституту, викладач співу в школах, автор першого посібника з теорії музики на Наддністрянщині («Школи гри на гітарі»), хорових, вокальних та інструментальних творів і музики до спектаклів, які сам ставив в аматорському театрі в Перемишлі, виступаючи у них і як актор.

Без Шевченка не обійшлося
Але двері до слави відчинилися перед ним тоді, коли в його руки потрапив вірш (радше, 1862 року), який розпочинався словами «Ще не вмерла в Україні». Щоправда, коли священник із Млинів написав музику до вірша, то, як і всі на Наддністрянщині, думав, що автором тексту цього твору був Тарас Шевченко.
Бо вперше твір, який починався рядком «Ще не вмерла в Україні», наддністрянці прочитали в грудні 1863-го у львівському журнал «Мета» серед поезій Шевченка. Позаяк автора вірша, котрий запевняв у невмирущості нашої Вітчизни, те видання не вказало, наддністрянці вважали, що його написав Шевченко.
Коли ж щойно 6 березня 2003 року 334 парламентаріїв затвердили перший куплет і приспів «Ще не вмерла» як текст Державного Гімну України, то автором його тексту у відповідному законі ВРУ назвали Павла Чубинського, одного з лідерів «Київської громади». Натомість Володимир Сиротенко, онук невістки поета Миколи Вербицького-Антіоха, розповів іншу версію.
Посилаючись на свою бабусю, запевняв, що Чубинський творив «Ще не вмерла» спільно з Вербицьким-Антіохом і Тадеєм Рильським. Стверджував також, що Пантелеймон Куліш передав той вірш у «Мету» з поезіями Шевченка через Павліна Свєнціцького, котрий був присутнім при написанні «Ще не вмерла». Й авторів цього твору не вказали у «Меті» не тому, що не знали про них, а радше, щоб не наражати їх на репресії в Російській імперії.
Дослідник Михайло Кутинський наполягав у журналі «Дніпро» (№ 7 за 1990 рік), що Михайло Вербицький клав на музику не текст «Ще не вмерла», надрукований у «Меті», а його варіант, адаптований для наддністрянців їхнім земляком Іваном Лаврівським. Бо наддніпрянці не могли написати галицизмами, приміром, такий рядок, як «Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже», котрий співали десятиліттями під музику Михайла Вербицького.
Сиротенко запевняв, що композитор написав музику до «Ще не вмерла» через тиждень після того, як о. Юстин Желехівський, катехит Перемишльської семінарії, привіз йому грудневе число «Мети» за 1863 рік.

Прем’єра — в Перемишлі
Свій солоспів «Ще не вмерла» він виконав на зборах громади семінарії ще в грудні. Її ректорові Григорію Гівелевичу пісня сподобалася настільки, що він рекомендував семінаристам розповсюдити її серед прочан і розіслати в інші громади. А Вербицькому — переробити на хорал, який уперше лунав у виконанні церковного хору 7 січня (за юліанським календарем) 1864-го — на свято Івана Хрестителя.
Присутній на тому святі Тома Полянський, перемишльський єпископ і засновник першого українського театру у Львові, розпорядився, щоб постановник комедійної опери Кароля Гуйнца Гейнча «Запорожці» вставив у неї «Ще не вмерла», трохи підредагувавши відповідно до теми спектаклю, яким відкрили перший український театр на Наддністрянщині. Відтак у Львові, до того, як вперше пролунало «Ще не вмерла», пісню співали «за її мотивами» — «Ще не вмерло Запорожжя».
Разом із нотами текст «Ще не вмерла» вперше видали у Львові в пісенному збірнику «Кобзар» щойно 1885 року. Поступово ця пісня стала не лише одним із національних українських гімнів, а й найпопулярнішим серед них. Але, попри те, що «Ще не вмерла» співали під час свого розстрілу під Базаром вояки армії Української Народної Республіки, першими її затвердили як Державний Гімн не в УНР чи Західноукраїнській Народній Республіці, а в Карпатській Україні 5 березня 1939-го.
Президії ВРУ щойно 15 січня 1992 року вдалося ухвалити указ про затвердження Державним Гімном його мелодії. Щодо її тексту справедливість восторжествувала лише 6 березня 2003 року. Але не повністю — до нього потрапили лише перший куплет і приспів вірша «Ще не вмерла».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply