Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 23, 2017

До чого може призвести сподівання Заходу на Росію — приклад 1914 року

Автор:

|

Січень 19, 2017

|

Рубрика:

До чого може призвести сподівання Заходу на Росію — приклад 1914 року

Убивство в Сараєво

Напередодні столітнього ювілею початку Першої світової війни у світ вийшла книжка австралійського історика Крістофера Кларка «Сновиди. Як Європа втягнулася у Першу світову війну». Цьому виданню відразу судилося стати світовим бестселером і не тільки тому, що автор, надто дистанційований географічно від предмету дослідження, зумів опрацювати неймовірну кількість матеріалів і дійти до абсолютно нових висновків про ту війну. Він відкинув стару схему Фріца Фішера, яка покладала основну провину на одного актора — Німеччину і влучно сформулював головні мотиви й інтереси всіх акторів цього європейського театру.

Аналогій не уникнути
Крістофер Кларк неймовірно вдало описав, мало не погодинно, прелюдію світової війни. Сміливо акцентував увагу на ролі Сербії, із-за якої постійно визирала Росія. Він нікого не виправдовує, але й ні з кого не знімає провини за вибух вселенської катастрофи. Книга читається, як захопливий інтелектуальний роман, підштовхує читача до проведення прямих аналогій із сучасністю. І хоча історики знають, що проведення прямих історичних аналогій надто схематизує багатогранні суспільні процеси і віддаляє нас від глибшого їх розуміння, солодка спокуса побачити певні подібності та повторення все ж перемагає професійні приписи.
Багато хто з істориків може угледіти більше аналогій із сучасністю у процесах, що протікали напередодні Другої світової війни. Тут і Путін, як продовжувач методів Гітлера з прямими аналогіями щодо захисту «соотєчєствєнніков» за межами Росії, й анексія Криму за аналогом гітлерівського відбирання Судетської області у Чехо-Словаччини. Тут і політика «умиротворення аґресора», намагання задобрити його, віддавши на поталу Чехо-Словаччину. Не хотілося б прогнозувати Україні долю довоєнної Чехо-Словаччини, але поведінка Заходу з його «стурбованістю» без конкретних дій у відповідь або «план Кісінджера» не виключають, на жаль, такого сумного фіналу.

Сомнамбулічне «сповзання у катастрофу»
Млявість світових політиків і неймовірна повільність тих, від кого залежить прийняття рішень, підштовхують нас до думки зазирнути у переддень Першої світової війни. І тут книгу п. Кларка можна «відчитати», як діагноз суспільної недуги для надскладних ситуацій. Заслуга автора полягає ще й в тому, що йому вдалося одним словом описати стан, в якому перебувала Європа за крок до катастрофи — сомнамбулізм.
Працюючи з дипломатичними документами в архівах Німеччини, Австрії та Росії, мене ніколи не покидала думка, що головні актори європейської політики рухалися та поводилися ніби у сповільненому кіно. Коли треба було реагувати блискавично, починався якийсь дивний багатоетапний церемоніал, де важливішою була не спроба запобігти війні, а неухильне дотримання самого ритуалу. Важкі та неповороткі ритуали нагорі і розбурхане, розпечене до жару, суспільство — цей контраст був тим «сповзанням у катастрофу», яке описав британський прем’єр-міністр Ллойд Джордж: «Ні одна європейська потуга не хотіла великої війни, але всі вони сліпо вповзали у катастрофу».
Традиційно вважалося, що основним призвідником війни був німецький імперіалізм. Насправді ж прусський мілітаризм мав карикатурне вираження. Багатьом було зрозуміло, що німецький флот невідворотно програє британському, але розпочавши його розбудову, німці самі загнали себе в політичну ізоляцію. Знову ж таки, не вдаючись до прямих аналогій, у тодішніх діях навколо Німецької імперії читалися технології, які використала сучасна Росія проти Європейського Союзу та особливо проти США. Тоді, роздмухуючи істерію навколо особливого німецького мілітаризму та імперіалізму, Лондону, Парижу та Санкт-Петербургу вдалося викликати в Європі напрочуд стійкі германофобні настрої. Одну з найпотужніших економік Європи стали заганяти в ізоляцію. Військові блоки втратили оборонну функцію та набули рис аґресивних. Ніхто не планував воєнних дій на своїй території. Всі сподівалися розв’язати свої проблеми на чужій і шляхом локальних конфліктів.
Тепер же Росія грає на антиглобалістських настроях у світі, мобілізує сили антиамериканістів і заходилася неприкрито фінансувати євроскептиків. І тоді і тепер Росія намагається використовувати деструктивні сили, щоб зруйнувати усталений порядок, щоб її внутрішня ситуація так різко не контрастувала на фоні нормального світу.
Тоді Німеччина, втягуючись через свою союзницю Австро-Угорщину у безпосередній конфлікт, розраховувала, що війна зі Сербією матиме винятково локальний характер. Про відсутність серйозних планів у Німеччини свідчить і те, що після войовничих заяв «розлюченого підлітка», німецький кайзер Вільгельм ІІ спокійно вирушив у круїз країнами Північної Європи. А вищий офіцерський склад німецької армії в переддень війни роз’їхався по курортах.
Старенький австрійський цісар, втомлений 66-річним правлінням величезною імперією, відмахувався від серйозних проблем, як від набридливої мухи. Його більше турбували неслух спадкоємця трону ерцгерцога Франца-Фердинанда в церемоніальних і матримоніальних справах, ніж загроза вибуху світового конфлікту. Подейкують, що цісар не виділив достатньої кількості грошей на охорону подружжя Франца-Фердинанда у Сараєво, чим формально наблизив катастрофу.
Сербія з початком століття погодилася приміряти на себе, запропоновану Росією, роль майбутньої потужної слов’янської імперії у Європі. Звідси й «балканізація» європейської політики, звідси й антиавстрійська задиркуватість та епатаж сербів. Якби Франція не забажала реваншу у німців і не взялася модернізувати свого потенційного союзника Росію, підтримуючи тезу про «балканізацію» європейської політики, то невідомо, чим би все закінчилося і чи починалося б.

Революція чи війна?
Вибухові світової війни 1914 року можна було б запобігти. Всі гравці мали свій внутрішній і зовнішній «інтерес», але плани Росії йшли набагато далі. В ХХ ст. Російська імперія вступила з величезними проблемами. В науково-технічному й індустріальному плані це була дуже відстала країна. Поразка у війні з Японією болюче вдарила по самолюбству Романових. Спостерігалося наростання внутрішньої соціальної та національної напруги. Революція 1905-1907 рр. тільки розбурхала суспільство, але не запропонувала механізмів вирішення нагальних проблем. Перед керівництвом Росії постала дилема: світова війна або внутрішня революція та розвал імперії.
І тут також важко втриматися від спокуси, щоб не провести певних аналогій із сучасною Росією. Щоб уникнути внутрішнього конфлікту, який міг початися через невдоволення пануванням кланово-олігархічної системи в Росії та розграбування її ресурсів, Путін вирішив перенести проблему на міжнародний рівень. Знову ж таки це до певної міри сприяло внутрішній мобілізації патріотичних сил, бо зовнішня загроза допомагає якнайбільше перетворитися на моноліт. Відтягуванням ресурсів на боротьбу зі зовнішньою загрозою можна на певний час також пояснити зубожіння населення та всі подальші негаразди.
Відомо, що тоді рішення було прийнято Росією на користь війни. Хоча, як відомо, це не вберегло її від наступних революцій, розвалу та громадянської війни. Російським стратегам бачилося, що перенесення та концентрація конфлікту на Балканах, а також участь у розділі ослабленої Османської імперії, з подальшим здобуттям контролю над Константинополем і протоками Босфор і Дарданелли є саме тією панацеєю, яка вилікує їхню державу і не допустить неминучого розпаду. Росія все більше ангажувалася у панславістський рух у Європі, який особливо небезпечним виглядав для багатонаціональної Австро-Угорщини.
Колись німецький історик Армін Міттер написав велику статтю, де представив Галичину однією з причин вибуху Першої світової війни. Основним аргументом для цієї тези послужило бажання Росії задушити базу українського національного руху в цьому австрійському краї. Росіяни, окупувавши Східну Галичину, реально сподівалися раз і на завжди покінчити з ненависним «мазепинським» рухом і греко-католиками. До слова, тепер риторика путінських експертів змінилася. Вони розуміють, що навіть окупувавши Україну, з населенням на заході України Росії не впоратися, тому в більшості випадків «пророкують» або розділ цих земель між державами сусідами, або просто готові «подарувати» їх Польщі, Угорщині та Румунії.
Але повернімося в переддень Першої світової війни. Франція, мало того, що не захотіла помічати згубних для Європи російських амбіцій, вона кинулася допомагати Росії. Виділила шалені кредити на будівництво залізниці й усіляко підтримала аґресивні плани Романових у Європі. Намагалася втягнути й Велику Британію до своєї спілки.
Британія, яка раніше дотримувалася політики «рівноваг і противаг» на континенті, погодилася цього разу на формування реального блоку проти Німеччини й Австро-Угорщини. А коли Німеччина захопила Бельгію, сама змушена була вступити у воєнний конфлікт. А далі вся Європа посипалася за принципом доміно. Після чого розвалилися не тільки імперії, які дихали на ладан. Фінал війни заклав міну сповільненої дії під усю архітектуру міжвоєнної Європи.
Орієнтація на війну Росії 1914 року та спроба вирішити її коштом внутрішні проблеми, обернулася наймасштабнішою трагедією для неї самої. Теперішня ж подібна гра матиме фатальні наслідки для всього людства. Сучасні технології масового вбивства, неймовірні медійні можливості для маніпулювання масовою свідомістю можуть поставити світ на межу катастрофи.

Василь Расевич, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...