Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 5, 2020

До 400-річчя від дня заснування Київської братської школи

Автор:

|

Жовтень 22, 2015

|

Рубрика:

До 400-річчя від дня заснування Київської братської школи

Київська братська школа

Наприкінці ХVІ ст. в Україні настала глибока криза. Причин для цього було досить: 1589-го був створений Московський патріархат, мрією якого було приєднати до себе весь європейський схід; йшла полонізація українських вищих верств населення; ускладнилися справи Української православної церкви (УПЦ), всередині якої похитнулися головні її фундаменти через деморалізацію більшої частини духовенства; прищеплювався протестанський елемент, що привело УПЦ до небезпечних перемовин. УПЦ прямувала у безвихідь. Єпископів переповнила жага можновладців. На керівні посади часто замість ченців призначалися світські особи. Єпископи мали бути неодруженими, однак владики Холмський, Перемиський і Пінський мали жінок і дітей.
У 1580-х рр. широку діяльність розгорнуло Львівське ставропігійське братство. Пізніше поодинокі братства виникли у Вінниці, Галичі, Дрогобичі, Замості, Кременці, Любачеві, Перемишлі, Рогатині, Холмі та деінде. Всі братства вели боротьбу проти спроб об’єднати УПЦ із Римом. Петро Скарґо, польський проповідник-єзуїт, Бенедикт Гербест, польський богослов і вчитель єзуїтської школи в Ярославі, Петро Аркудій, церковний діяч із Греції, Антоній Поссевіно, папський легат у Східній Європі, Іпатій Потій, Київсько-Галицький митрополит почали перемовини з папою Климентом VIII, насамперед через листування, про готовість об’єднання УПЦ з Римо-католицькою церквою.
23 грудня 1595-го був скликаний собор у Бересті, де постали дві групи — «за» і «проти» об’єднання з Римом. Більшість ієрархів, схильних до об’єднання, прийняли постанови і затвердили їх і пастирським листом повідомили про це український народ. Відповідний універсал видав і польський король Сиґізмунд ІІІ.
Водночас завершився й інший собор, очолюваний Константином Острозьким, великим оборонцем православної віри, на боці котрого були львівський і перемиський владики Григорій Балабан і Захарій Копистенський відповідно. З Берестейською унією настав поділ української Церкви й її народу. Це призвело до довготривалої боротьби всередині церковного устрою. Найсильнішою опозицією до унії стали православні братства, які відкрито повстали проти унії. Зі своїх власних заощаджень, вони допомагали членам при всякій потребі, утримували церковні будинки, лікарні та зберігали православні обряди та Богослужіння церковнослов’янською мовою. Найпомітнішою була їхня діяльність у царині шкільної освіти, яка вивела «в люди» різнобічних діячів науки, культури та Церкви.
Серед таких шкільних закладів визначне місце зайняла Київська братська школа, організована 1615-го київським Богоявленським братством — релігійною організацією київських міщан, заснованою того ж самого року. Саме братство громадилося навколо Богоявленського монастиря на Подолі, а його членами були заможні православні шляхтичі, православне духівництво, а також Запорізьке військо, очолюване гетьманом Петром Сагайдачним.
Братська школа відкрила двері й інших шкіл при Софійському, Видубицькому та Печерському монастирях. 14 жовтня 1615 року київська шляхтянка Галшка Гулевичівна особисто зайшла до Київського маґістрату, де в міській книзі було зареєстровано важливу подію — дар Київському братству спадкових земель на Подолі з усіма розташованими на них будівлями.
Серед перших учнів Братської школи був і син Галшки Михайло, котрого батьки хотіли бачити вченим у православній школі під опікою найкращих учителів. Потреба мати таку школу визріла давно, а тепер досягла викінченої форми. Братська школа потрапила під нагляд Запорізького війська, що дало їй гарантію розвитку, зміцнення та здобуття політичної ваги. В ній навчалися діти козацької старшини та простих козаків, звідти виходили визначні українські вчені та культурні діячі ХVII ст. Першим ректором Київської братської школи став відомий учений, церковно-політичний і освітній діяч Іов Борецький, котрий здобувши освіту за кордоном, став викладачем у Львівській братській школі, а потім і в Києві.
Він поїхав до Львова закупити потрібних книжок і всього потрібного для школи. Однією з книжок була грецько-слов’янська граматика, видана Львівським братством і взята Борецьким у борг у львівських братчиків. Маючи митрополичі обов’язки, владика не розривав зв’язки зі школою. Намагався допомагати їй, чим тільки міг.
Поборником католицизму й унії був і Мелетій Смотрицький, український письменник, церковний діяч і філолог. 1618 року з-під його пера з’явилася «Граматика славенския», в якій автор досліджував питання синтаксису, риторики і поетики. Граматика Смотрицького, якою користувалися різні братські школи, в т. ч. і київська, довший час була єдиним навчальним посібником з мови.
Упродовж перших десяти років Київська школа зміцніла і зайняла провідне місце серед інших українських братських навчальних закладів. Про рівень навчання там подбали українські духовні особи, книговидавці, письменники, перекладачі, котрі стали активними членами братства. Їхньою метою було відстоювати інтереси школи, молоді та громадян і захищати українську духовність із усіма її відтінками культурного життя. Передові діячі того часу розуміли, що утвердитися у суспільстві як особистість, чи змінити життя на краще може лише вчена людина. Такою людиною виявилася Галшка, бо як мати свого сина, що піклувалася його долею, водночас турбувалася про освіту всієї української молоді.
Школа мала кваліфікованих учителів, котрі навчали тодішньої літературної слов’яно-руської, давньогрецької, латинської та польської мов, а також граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. Релігійно-моральне та патріотичне виховання учнів було принципово пріоритетним. І грецька мова випереджувала латинську, бо ставала ближчою до східногрецького віросповідання українського люду.
Київська братська школа здобула значний авторитет і широку популярність, яку 1620 року єрусалимський патріарх Феофан ІV визнав вищим навчальним закладом. Відтоді число членів-жертводавців братства на її утримання зросло.
Один із найстарших давньоруських монастирів, заснований 1051 року за часів князювання Ярослава Мудрого, отримав назву Києво-Печерська Лавра. За п’ять століть існування, у Лаврі було засновано першу в Києві друкарню (1606) і школу (1631). Через рік цю школу і Київську богоявленську братську школу було об’єднано і реорганізовано у вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію. Відкрив Лаврську школу відомий освітній діяч України першої половини XVII ст. Петро Могила. Об’єднання двох київських шкіл підтримав митрополит Ісайя Купинський, пообіцявши бути одним із її фундаторів.
Структура колегії відповідала стандартам, які ставились у той час перед європейською вищою школою. Вона перебувала на рівні польських і навіть західноєвропейських університетів. Колегія мала шість класів: п’ять річних і шостий — дворічний. Там вивчали мови, граматику, синтаксис, поетику та філософію. Гуманітарні виклади ставилися на перше місце. Колегія мала свої приміщення в одному Києво-братському монастирі, заснованому 1615-го. Він став центром освіти в Україні XVII-XVIII ст. та одним із головних осередків боротьби проти єзуїтів та уніатів. Найкращі педагоги та діячі культури раннього бароко, котрі прищеплювали студентам патріотизм, національну свідомість і відданість громадському служінню, залучали на навчання до Києва молодь із Волині, Галичини, Буковини та Закарпаття.
Лазар Баранович спочатку був професором Києво-Братської Колегії а 1650 року став її ректором. Іоникій Галятовський, здобувши освіту саме в цій шкільній установі, де слухав лекції Барановича, залишився там викладачем, а з 1657-го по 1669 рік був її ректором. У той час він написав відомі проповіді й оповідання, що вийшли окремими збірниками «Ключ розуміння» і «Небо новое», а також інші трактати, написані тодішньою українською книжною мовою.
Доцільно згадати про Інокентія Гізеля, ще одного українського церковного, освітньо-громадського діяча, котрий закінчивши 1642 року науку в колегії, в числі інших був висланий митрополитом Могилою за кордон для підготовки на професора колегії. Після повернення в Україну брав активну участь у науковому житті. З 1645 року був професором, згодом — ректором Києво-Могилянської колегії, де читав курси філософії, психології й інші предмети. Лазар Баранович називав його «Аристотелем». 1701-го декретом царя Петра І Києво-Могилянська колегія була перейменована в Києво-Могилянську академію.

Павло Лопата

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply