Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 20, 2018

Давні назви й сучасні днів тижня — чужі вони для нас чи рідні

Автор:

|

Січень 11, 2018

|

Рубрика:

Давні назви й сучасні днів тижня — чужі вони для нас чи рідні

Дні тижня. Чому вони мають саме такі назви, якими послуговуємось нині? І чи завжди їх називали саме так? Здавалося б, що нового можна повідати про те, що має сім днів, назви яких відомі та малечі. Коли ми кажемо «тиждень», то, звісно, маємо на увазі проміжок часу в сім діб із певною назвою кожного окремого дня. Проте були часи, коли тиждень складався із п’ятьох і навіть десятьох днів. Поступово декади і п’ятиденки змінилися на семиденки.
В українців сучасні назви днів пов’язані не з небесними світилами, як, наприклад, у римлян, а більшість назв днів вказує на їхній порядок у тижні. Точкою відліку цього порядку взято неділю.

Не ділай!
Саме слово «неділя» походить від давньоруського слова «нє дєлать», себто «не робити». Неділя — це день відпочинку. Назва понеділка утворилася від слів «по неділі», тобто «перший після неділі». Назва вівторка виникла від слова «второк», себто другий день після неділі. Середа йменована так за своє серединне положення між сімома днями тижня. Четвер — від слова «четвертий» (після неділі день). П’ятницею назвали п’ятий день по неділі. І лише субота, назва шостого дня тижня, має відгомін давньоєврейського слова «сабат», «шабаш», себто кінець роботи.
На жаль, про власне українські, зокрема, давньоукраїнські, назви днів тижня чути не доводиться. А вони були. Зокрема, суботу праукраїнці називали Перундень — на честь бога Перуна, котрого вважали покровителем шлюбу. Можливо, саме тому й одружуються українці переважно в суботу. А ще Перун — бог-воїн, визволитель, а також бог грому, блискавки і земних вітрів. За іншими джерелами, день Перуна — четвер.
Слово тиждень також має давньоукраїнський відповідник, котрий зрозуміліший, аніж слово «тиждень», позаяк седмиця має в корені давньоруське «сєдьмь», тобто «сім», хоча ще раніше наші пращурі мали шість днів у тижні.
Приказка «понеділок — день важкий» відома кожному, до того ж відома ще з часів Русі. Хоча відоме й інше прислів’я: «Понеділок — день, як день». І зараз цей вислів точніший. Бо й справді в наш час перший день седмиці нічим не відрізняється від інших буднів, крім того, що починає тиждень. Однак чому ж так мовлять? Були в історії України страшні часи. І було це в пору примусового хрещення Русі, коли князь Володимир наказав жорстоко карати по понеділках тих, хто не йшов до церкви у неділю. Княже слово діяло і через вісім століть: навіть у ХVІІІ ст. селян, котрі не приходили на церковне богослужіння, привселюдно карали. Тож понеділок став справді важким із часу примусового нав’язування християнства. А ще звичка «понеділкувати» у тих, хто пиячив по неділях, також робила понеділок важким для них.

Семиденка
Тиждень у народній звичаєвості має багато наймень: прощальний (колодка), жилавий, середопісний (або середохресний), похвальний, вербний, білий, Великодній, Провідний (мав назву Радуниця, Радовиця), правий (або переплавний, у період Рахманського Великодня), зелений (себто русальний), задушний тиждень. Народний календар і звичаї були тісно прив’язані і до кожного окремого дня.
Понеділок — день чоловічий. Його вважали важким днем. Справді ж бо, «по неділі», після відпочинку, нелегко братися до важкої роботи. Тому в понеділок не починали жодної великої справи, бо його вважали несприятливим, хоча таким був не завжди, адже мав назву Хорошдень.
Вівторок — також чоловічий день. Його вважали легким, сприятливим для початку роботи. Щасливий день. Мав давню назву Велесдень, бо був приурочений давньоукраїнському богові Велесові, трудівникові.
А от середа — вже жіночий день. Цього дня дотримувалися посту. Намагалися не мити волосся, не розчісувати, не заплітати кіс, «бо в середи 40 доньок і кожна висмикне пасмо», «бо волосся перестане рости», «бо голова болітиме», «бо коса буде поганою». Не дозволяли і різати полотно на сорочки та шити або вбиратись у нову сорочку. У дохристиянські часи середа мала назву Яродень.
Четвер — чоловічий день, сприятливий для різних справ. Заборони стосувалися лише певних видів робіт. Не можна нічого садити в землю, бо з’їдять черви. Сіяли цього дня капусту, огірки, садили квочку. Подекуди в четвер не мастили — «щоб не було павуків у хаті», не прали — «бо буде град падати», не снували — «бо хлопці снуватимуть по селі» (ходитимуть неодруженими). До сходу сонця добре примовляти або заговорювати — допоможе. Купальдень — так називали четвер у давнину, бо приурочували його давньоукраїнському богові Купайлові.
П’ятниця — день жіночий, пісний. Цього дня не виконували домашніх, особливо ткацьких, робіт. Не пекли хліба. У п’ятницю після заходу сонця, кажуть, не можна мити ложок і мисок, бо «вороги будуть тарабанити про тебе язиками, наче тими ложками». А ось для чоловічої роботи цей день вважали легким на почин. У п’ятницю добре орати, сіяти жито й овес. «Проти п’ятниці сон неодмінно справдиться». І хто йтиме свататись — пощастить: «У п’ятницю засватається навіть свинячий пастух», казали. Тому й назва цього дня була — ладодень на честь бога любові Лада. І сватались у ладодень! Враховуючи численні повір’я на Святу п’ятницю, зокрема, у п’ятницю і перед п’ятницею, заборону на багато видів робіт (шити, прясти, золити білизну, пекти хліб), можна припустити, що в давнину саме п’ятниця була святковим, неробочим днем, а тиждень мав не сім, а п’ять днів.
І лише субота має не українську назву. З уведенням християнства названа від чужого слова «сабат», «шабаш», тобто кінець роботи перед неділею, кінець робочого тижня. Найважчий день для роботи. «Субота — не робота: помий, помаж і спати ляж». Можна почати прибирання — легше пройде. В суботу краще всього купатися і переодягатися. Одні вважали останній будній день вдалим для початку роботи і для початку життя: «Хто народився в суботу — цілий вік буде щасливим». Інші вважали день важким, намагалися закінчити будь-яку роботу, «бо будеш десять субот закінчувати». Якщо в суботу одружуються ті, хто народився цього дня, то казали, не матимуть дітей. У суботу змащували долівку жовтою глиною, готувалися до неділі. Перундень — так називали суботу давні українці, бо приурочували давньоукраїнському богові Перунові.
Неділя — «не робота і не діло». Домашню роботу забороняли, «щоб не було хвороби, нещастя вдома». Не можна в неділю шити, «бо нарве палець». Не можна рубати сокирою. Казали, що розрубана в неділю ломака, якщо її зберегти, навіть через сім років обов’язково спалахне і згорить. Але якраз у неділю добре саджати курку, «щоб курчата ішли добре». А ще неділя була днем для толоки й іншої гуртової роботи.
Час — найбільший дефіцит у скороминущому житті. Тож нерідко молоді господині позичають його у неділі або у святкових днів, а то й у релігійних, аби доточити будень. Бо не впоралися з роботою. Бува, що й у неділю закінчуємо прання або латаємо чи йдемо в перукарню стригтися. Тому й такими доречними є докори бабусь про те, що, мовляв, нині жінка нічого не відає про хатні тонкощі. І це при тому, що у неї одненьке чи двійко діток. А колись було й 15! Проте і в будень жінки встигали все зробити, і неділю поважали. А після заходу сонця не калатали ложками. І був день для прання, день для сватання, окремий — для замовляння. Про ці тонкощі на щодень знала чи не кожна жінка в Україні.

Любов Сердунич, ZIK

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...