Новини для українців всього свту

Friday, Jan. 22, 2021

Дарунок Хрущова

Автор:

|

Січень 23, 2014

|

Рубрика:

Дарунок Хрущова

Від 1783 року за рішенням імператриці Катерини II територія Криму належала до складу Російської імперії. У XX ст. ця держава набуває іншої форми правління й нових ідеологів, чиї пріоритети спрямовані на творення комуністичного майбутнього. Спираючись «на спільність історичних і культурних зв’язків, етнічну й територіальну єдність України та Криму, керівник СРСР Микита Хрущов вирішує об’єднати їх у одне ціле.

Об’єкт суперечок
Передача Криму Україні була приурочена до знаменної історичної події — 300-річчя Переяславської ради. Уже в лютому 1954-го були юридично оформлені всі права, що підтверджували факт злиття Кримської області з УРСР. Тепер це – Автономна Республіка Крим, яка входить до складу незалежної держави України.
Щодо схожості етносу й культури Хрущов, мабуть, покладався в цьому питанні на власні погляди. Сьогодні на території півострова проживає велика кількість людей різних національностей і віросповідань. Але суперечки щодо його справжньої приналежності досі не вщухають. Ця подія до нині не отримало однозначної оцінки. Для пояснення мотивів радянського керівництва висувається безліч версій, у тому числі відверто анекдотичних.
Найбільш імовірно, що справжня причина доленосного «подарунка» криється в необхідності термінового відновлення народного господарства півострова після війни й, особливо, після депортації корінних народів.
Тим не менш, причини передачі Криму радянській Україні 1954 року, напевно, назавжди залишаться об’єктом суперечок істориків, політиків і джерелом усіляких байок у народі. І якщо діаметрально протилежні думки в сучасних Росії й Україні на цей рахунок легко пояснюються пропагандою та спекуляціями, то відсутність виразної позиції навіть серед європейських істориків, що беззастережно приймають приналежність півострова Україні, свідчить про те, що в цій історії немає простих відповідей.

«У нападі щедрості»?
Спробуймо розглянути кілька версій: від найпримітивніших і неправдоподібних — до причин, які справді могли бути обумовлені вищими державними міркуваннями.
Почати можна з народної байки, яку люблять мусувати як російські, так і українські туристи після келиха-другого кримського вина. Мовляв, Микита Хрущов подарував Україні Крим у нападі щедрості, викликаної коньяком (називають від склянки – до двох і більше). Така легенда, ймовірно, народилася з огляду на те, що багато важливих нарад політичної еліти Кремля проводилося у формі застілля, на якому були присутні тільки високопосадовці.
Низку подібних наївних припущень можна продовжити вже більш офіційною версією про подарунок, зроблений Україні на честь 300-річчя Переяславської ради 1654 року. Нібито до цього історичного ювілею Росія, знову в особі Хрущова, вирішила віддячити Україні за три століття самовідданої дружби. Причому в усіх формулюваннях, що фігурують у документах і постановах щодо передачі Кримського півострова зі складу РРФСР до складу УРСР, жодного слова не згадується про цю круглу дату. Одна подія було пізніше прив’язана до іншої, однак точно не могла стати причиною передачі Криму, зокрема через слабку «святкову» мотивацію та ще незміцнілий політичний вплив Хрущова — тоді він не міг одноосібно проштовхувати такі широкі «жести дружб».

Ще три псевдо-причини
До цієї ж серії псевдоісторичних причин можна додати все, що особисто пов’язане з Микитою Сергійовичем. Приміром, почуття провини: Хрущов активно брав участь у сталінських репресіях в Україні й вирішив Кримом спокутувати свої злочини. Почуття помсти: підготовка розвінчання культу Сталіна. Ідея-фікс: Хрущов, колишній перший секретар КП України, ще з 1940-х років уперто виношував цей задум.
Отже, 1953 року, на момент підготовки документів по передачі Криму, у Хрущова не було великого впливу ні в країні, ні в партії, аби він міг кроїти кордони на власний розсуд. До того ж Микита Сергійович не був українцем, щоб у нього прокинулася настільки сильна особиста мотивація. Любов до українських пісень і дружина-українка ще не роблять Хрущова, не здатного й кількох слів зв’язати українською мовою, представником нашого народу.
Серйозні дослідники історії Криму радять шукати коріння передачі півострова до складу УРСР значно глибше – серед соціальних, економічних і етнічних причин.

Як усе починалось…
Спроби зробити Крим повністю російським робилися ще Катериною II відразу після приєднання Кримського ханства до Російської імперії. Перша спроба полягала в тому, щоби розселити по всьому фактично завойованому півострову військовиків, які завершили свою службу. «Залишайтеся, демобілізуйтеся й живіть», — цитує імператрицю український історик, доктор історичних наук, член НАН України Юрій Шаповал. Але російські солдати не захотіли жити в Криму й фактично всі поверталися на батьківщину.
Другою спробою Катерини II було розселення на території півострова рекрутських дружин. Із цього наміру також нічого не вийшло, як вважалося, через домінуючий кримськотатарський етнос. Але як засвідчила сама історія, ця причина не була єдиною й головною. Адже українці цілком успішно заселяли Крим у ті ж часи, із них на 80 % складався Чорноморський флот царської Росії, вони ж будували Севастополь. Тож напрошується висновок, що головними чинниками тих провалів були сільськогосподарські чи навіть побутові причини.
На початку XX ст. історія робить кілька нових поворотів, які Крим зустрічає в складі Таврійської губернії, чия територія поширюється не тільки на п’ять кримських повітів, але також на три повіти південної України. Після листопада 1917-го УНР відмовляється від півострова, і тут з’являється крайовий уряд. Але вже 1918 року Павло Скоропадський, застосувавши економічну блокаду, змушує Крим приєднатися до України у формі автономії. З 1921 року півострів декретом Леніна та Калініна стає вже радянською автономною республікою.

Без належного догляду
Така стабільність зберігається до Другої світової війни, коли Крим отримує удари, від яких уже не може самостійно відновитися, і найбільш непоправної шкоди завдають не німецькі бомби, а «батько народів» Сталін. 1941 року з Кримського півострова виселяють усіх німців, що цілком зрозуміло, але 1944-го, після звільнення від загарбників, Йосип Сталін вирішив покарати за «пособництво ворогові» цілий етнос – із Криму до Середньої Азії примусово виселяють 193 865 кримських татар.
Заново відбудувати міста після війни радянським людям удається, але без корінного населення занепадає сільське господарство.
Із жовтня 1944 року на поселення в Крим скеровують тисячі українців і ще більше – росіян. Жителям північних регіонів обіцяють рай на півострові: м’який клімат, море, квітучі сади й виноградники. Люди, які приїжджають фактично на порожнє місце, у напівзруйновані татарські хати, стикаються з посухою, неможливістю обробляти звичні культури. «Навіщо у дворі піч?» — дивуються господині, оглядаючи кам’яні жаровні для приготування татарських коржів. Не знають вони й того, звідки брати воду для поливання городу без звичних дощів і повноводних річок.
Й ось у повоєнний період без належного догляду заростають виноградники й хиріють сади, родючий Крим стає депресивним реґіоном — тут панують голод і розруха. Скарги на невлаштованість безперервно йдуть в Центр.

Україна все врятує!
Зять Хрущова Олексій Аджубей розповідав, що, дізнавшись про тисячі листів, написаних людьми у відчаї, Микита Сергійович вирішує таємно відвідати Кримський півострів. Він приїжджає до Криму пізньої осені 1953-го й зіштовхується із шокуючою дійсністю. Безліч переселенців-росіян приходить на зустріч із «великою людиною», вони скаржаться на жахливі умови життя, погане житло, нестачу харчів, журячись від безсилля: «Капуста в’яне, і картопля не росте!»
Того ж дня Хрущов вирушає в Київ, збирає в Маріїнському палаці керівництво УРСР і вимагає допомогти Криму. Із цією метою він ініціює передачу півострова Україні. Таким чином, на республіку, яка є всесоюзною житницею, покладається відповідальність за відновлення Криму. Генсек каже, що потрібні люди, звичні до теплого й сухого клімату, ті, «хто любить сади й кукурудзу, а не картоплю». І вже протягом кількох найближчих років із південних областей України відправляються десятки тисяч добровольців на відновлення народного господарства Криму.
Усього через два роки після передачі Україні, якщо порівнювати з 1953-м, видобуток залізної руди на півострові зростає на 36 %, виробництво електроенергії – на 57 %, вина – на 104 %, стрімко відроджується тваринництво, садівництво й виноградарство з виноробством.
Тож справжньою причиною, що підштовхнула радянське керівництво до передачі Криму до складу УРСР, було не самодурство чи широкі жести керівників, а нагальна необхідність порятунку кримчан від голоду, а Крим — від цілковитого краху народного господарства .

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply