Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 20, 2017

Чи може історичний наратив в Україні обмежуватися оуноцентричною лінією?

Автор:

|

Травень 19, 2016

|

Рубрика:

Чи може історичний наратив в Україні обмежуватися оуноцентричною лінією?

ОУН

Нараз ні Президент, ні уряд так і не звернули уваги на історичну політику нашої держави, вважаючи її, мабуть, не такою важливою, як офшорні фірми, контроль над державними фінансовими потоками та розподілом «жирних» посад між своїми друзями.
Що ж сталося? А нічого. Просто ставлення до українців у країні, історію якої впродовж століть годі відділити від української і яка в момент найбільшої загрози Україні однозначно стала на її бік, істотно змінилося. За даними варшавського Центру досліджень громадської думки, симпатії поляків до українців знизилися за минулий рік із 36 % до 27 %. Причин цієї тенденції може бути багато. Але найочевиднішою є невирішеність історичних порахунків.
Олександр Зінченко, донедавна офіційний радник керівника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) писав: «Симпатії до українців знизилися на дев’ять відсоткових пунктів за рік — із 36 % до 27 %. Навіть за часів Януковича ставлення до українців у Польщі було ліпшим». Експерти, друзі та знайомі п. Зінченка назвали масу причин цього явища, вперто оминаючи історичну політику Української держави. Називалися найрізноманітніші пояснення: розчарування поляків політикою Києва, «втома» від України, нехіть до міґрантів та екстраполяція цього негативу на українців. Були серед пояснень також історичні аргументи, але вони звучали якось абстрактно та відсторонено від актуальної історичної політики України. Мовляв, зараз знову вороги України заходяться актуалізувати «Волинську трагедію», і тоді рейтинґ українців стане ще гіршим. Ніби трагічні події на Волині під час Другої світової війни — це справа, давно опрацьована істориками та продискутована в українському суспільстві. Українці критично подивилися на ті криваві події, зробили висновки і з чистою совістю чекають на чергові провокації польських недоброзичливців? Таке поверхове ставлення до трагічних подій на Волині, і зокрема в певному вузько-ідеологічному трактуванні, стає вже симптоматичним.
Реагуючи на негативну тенденцію в польському суспільстві у ставленні до українців Володимир В’ятрович, директор УІНП, написав: «Результатом масштабної інформаційної кампанії, яка триває понад десять років, слово «Волинь» для середньостатистичного поляка означає вже не сусідню з його країною українську місцевість. «Волинь» стала символом жаху та злочину. Цього року очікуємо нового витка інформаційної кампанії, ключовим елементом якої стане фільм Войцеха Смажовського. Мав можливість прочитати сценарій. Однобокий та упереджений підхід до трагічної сторінки історії наших народів може зробити слово «українець» синонімом різуна й убивці. Певен, що як 1943-го, так і тепер загострення стосунків між українцями та поляками корисне лише для третьої сторони. І певен, що ця третя сторона все та ж — Росія».
Вирішити цю надскладну проблему у сучасних польсько-українських відносинах були покликані дві симетричні групи істориків-експертів. І російський експерт Олександр Сотников моментально відгукнувся на зустріч істориків наскрізь пропагандистською та маніпулятивною статтею «Украина прощает Польше «Волынскую резню».
Але що зробила українська сторона, щоб вирішити цю проблему? Яку таку цінність вона обстоює, вигадуючи щоразу карколомні історичні конструкції, щоб заперечити факт етнічних чисток на Волині? На жаль, відповідь проста. Заперечуючи злочини проти польського цивільного населення, прикриваючи їх вигаданими формулюваннями про «другу польсько-українську війну» хочуть усіма силами зберегти покладений в основу сучасної української історичної політики героїчний культ ОУН та УПА. Й якщо мова йде про повноцінну війну, то, відповідно, страждає цивільне населення.
Хибність такого підходу полягає в тому, що це не була жодна позиційна війна, а радше кривава партизанщина. Де ніхто не дотримувався ніяких правил, де не було фронтів і позиційних боїв. У такій війні годі відрізнити цивільне населення від озброєних формувань, а відповідно — можливі багатотисячні жертви. А найбільше втрат — серед тих, хто є цілковитою меншістю.
Хибними є пояснення декотрих українських істориків, що ОУН пропонувала полякам добровільно залишити територію і виїхати в «Польщу». В умовах німецької окупації це було неможливо зробити. Польські родини з Райхскомісаріату Україна не могли переселитися в Генеральну губернію. Для цього були потрібні спеціальні дозволи нацистської влади, та й переселятися не було куди.
Певною мірою відповідальним за масакру на Волині є польський Лондонський уряд, який навіть на час війни не відмовився від риторики про Польщу в старих кордонах, не залишаючи цим навіть надії українцям на свою державну незалежність.
Але як пояснити, що ОУН практично не боролася проти німецького окупаційного режиму аж до кінця 1942 року? І те, що статус українців у Дистрикті Галичина істотно відрізнявся від трактування нацистами поляків. А якщо додати такі збройні формування, як «Роланд», «Нахтігаль», дивізія «Галичина» й інші, то стане зрозуміло, на кого українці покладали свої надії у війні. Але треба пам’ятати, що це — тільки одна із ліній існуючого в Україні історичного наративу. Тому виникає питання, а яка загальна позиція України?
Зрозуміло, якщо на перемовинах істориків із польського боку пролунають аргументи проти ґлорифікації ОУН та УПА, то українська сторона миттєво назве факти польської колаборації, наприклад, діяльність Ґранатової поліції. А можливо, навіть згадає про активну участь місцевих поляків у радянських партизанських загонах. Я вже мовчу про перелік усіх історичних «кривд», які поляки заподіяли українцям упродовж століть. Усе це так, але воно не змінює суті. Наприклад, тому, що до осені 1942 року були й українці, котрі вірою та правдою служили у німецькій поліції. І що за багатьма недавніми поліцаями, котрі поповнили лави УПА, тягнувся кривавий слід від участі у вбивстві німецькими нацистами єврейського населення. І нехай навіть партизанські загони й були створені радянськими диверсійними групами, але українців там було також достатньо. А перелік історичних «кривд» аж ніяк не виправдовує і не дає права на масові вбивства українцями польського цивільного населення. Таке перетягування линви може тривати до безконечності, але не дозволить уникнути відповідальності за конкретні злочини.
Дивно, що в наш час комусь ще треба пояснювати прописні істини — злочин має бути покараний. А якщо винуватців уже немає серед живих, то треба дати критичну оцінку тим подіям та обов’язково засудити злочин, хоч би заради яких благородних ідей він здійснювався.

Василь Расевич, Zaxid.net

http://zaxid.net/news/showNews.do?rozplata_za_istoriyu_y_istorikiv&objectId=1390292

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...