Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Чи козаки Новий рік святкували? Про те, як відзначали найбільші зимові свята в гетьманських столицях

Автор:

|

Грудень 29, 2011

|

Рубрика:

Чи козаки Новий рік святкували? Про те, як відзначали найбільші зимові свята в гетьманських столицях

Із погляду історії Новий рік — свято доволі молоде. Традиційний християнський календар, який тривалий час панував у побуті й офіційному літочисленні, ділив рік на інші періоди, що збігалися з найважливішими віхами життя Господнього. Черговий рік цілком логічно розпочинався з Різдва Христового — одного з найбільших християнських свят.

«Першосічневий» рік

Побутує думка, що літочислення від 1 січня в нас поширилося після указу Петра І 1700 року, яким у Росії замість застарілого візантійського календаря (за ним рік розпочинався 1 вересня) запроваджувався новий юліанський. Насправді ж «першосічневий» рік в Україні поширився вже з ХV ст., а протягом подальших 300 років остаточно прижився. Не принесла жодних новацій у його святкування й царська вказівка влаштовувати маскаради, «вогненні потіхи й одне одного поздоровляти»: на відміну від аскетичних московських порядків, де раніше Новий рік був лише церковним святом, на Гетьманщині його відзначали, як і за часів Речі Посполитої, — із бучним розмахом, притаманним козацькій і шляхетській вдачі.

Та оскільки Різдво Христове було водночас і хронологічною віхою, і великим церковним святом, його святкування за своїми масштабами завжди дещо перекривало Новий рік. Епіцентром і еталоном святкувань у козацькому Гетьманаті був, звісно ж, рейментарський двір, резиденція якого розташовувалася в Батурині, а згодом — у Глухові.

На Різдво до столиці з’їжджався весь бомонд: духовенство, генеральна старшина, полковники, урядники найбільших центральних установ, російський генералітет і офіцерство. Старосвітський пан прибував на святкування до столиці цілим кортежем — найчастіше з родиною й у супроводі челяді, віз­ників, кухарів. Відомий мемуарист XVIII століття, модник і гульвіса, генеральний підскарбій (міністр фінансів) Яків Маркович у своєму щоденнику не раз ремствував на те, як глухівські міщани нечувано підвищували ціни на оренду будинків і продукти в переддень свят.

Гуляли, скільки могли

Урочистості починалися ще з ранку. Допущені до гетьманського двору старшини віддавали вітання й «поклони» — дарунки, як того вимагала тогочасна куртуазність. Найчастіше дарували смаколики й екзотичні речі: кав’яр (чорну ікру), помаранчі та лимони, привезені з південних країн вина й конфекти (зацукровані плоди і фрукти), тростини, годинники, шовкові пояси й хустки.

Особливий обряд мали служителі Генеральної військової канцелярії (прообразу козацького уряду), які ходили вітати ясновельможного на чолі з генеральним писарем, виголошуючи на честь гетьмана святкову орацію, складену за канонами києво-могилянського віршописання. Обраних козацьких аристократів могли запросити після цього на легкий обід, по закінченні якого всі разом із почтами й надвірним військом виїжджали на різдвяну літургію, що влаштовувалася в якомусь із найбільших столичних соборів. Після молебню й появи на небі символічної першої зірки в палаці розпочинався бенкет, тривалість якого ніколи не нормувалася: гуляли стільки, наскільки були спроможні господар і гості.

Старосвітський «шоу-бізнес»

Новомодною фішкою святкувань XVIII століття були феєрверки й салюти. Ними відало серйозне військове відомство — Генеральна артилерія, що за кілька днів витрачала на втіху столичної «тусовки» мало не половину свого річного запасу пороху й петард. На відміну від сучасних доморощених петардників, споряджених китайськими пукавками, козацькі феєрверкери-гармаші були справжніми митцями. Окрім улаштування ракетно-бомбових симфоній, вони вміли викладати з порохових свічок і ґнотів фігури-вензелі з ініціалами гетьмана та запрошених «VIP-персон».

Не пас задніх і старосвітський «шоу-бізнес», об’єднаний при гетьманському дворі в цех Генеральної військової музики. Виїзди пишно вбраних кавалькад і зустрічі високих гостей супроводжували довбиші (литавристи) й сурмачі, а ось при святковому столі вигравали модні на той час оркестри ріжків, співали кантів хори спудеїв та канцеляристів.

На відміну від різдвяних, власне новорічні розваги не були такими обов’язковими, як тепер: козацькі достойники і нечиновний люд полюбляли вчащати на гостини до родичів або знайомих. А ось звичай ходити 31 грудня до лазні, схоже, з’явився ще задовго до рязановських кіногероїв — уже згаданий Яків Маркович часто писав про нього, розповідаючи про поїздки до численної рідні. Так само не схожою на сучасну була зустріч Нового року — тиха й спокійна. Увечері 31-го козацькі можновладці збиралися вузьким колом в одного зі своїх. Вечеря плавно перетікала в гру в карти — ані бою курантів, ані тостів чи салюту. Гуляння починалися лише наступного дня, коли їхали «віддавати візити» до старших за чином або ж самого гетьмана. Візит неодмінно увінчувався бенкетом, ще гучнішим, аніж попередній.

Пиття і справи

Після різдвяного посту публіка особливо не стримувалася, тож на пиятиках нерідко траплялися сварки й дуелі, до яких мали особливу схильність підпилі російські офіцери. Якщо гостям таланило тієї ночі дістатися додому, у приватних щоденниках часто з’являлися згадки про те, що «подпияхом изрядно» або ж «подгулялем барзо», в інших випадках записи відновлювалися лише на другий чи третій день. Лише офіційний урядовий літопис — діаріуш Генеральної канцелярії — бюрократично сухо й водночас наївно занотовував, що «през кілька днів справи в канцелярії, за святковими чинами, не відправлялися». Але в перервах між світськими розвагами залагоджувалися й цілком серйозні державні справи: на початку січня в столиці традиційно збиралися сейми генеральної та полкової старшини, на яких обговорювали кадрові призначення, податкову політику або підготовку воєнних виправ.

За козацької доби надмірне пиття вважалося нормою. Та й не тільки в Україні: барокова культура оспівувала вакхічні веселощі й розгульне бенкетування — ознаки здорової та життєлюбної вдачі. Призвичаєння до великого пиття об’єднувало козацьку сірому й вищих державних достойників. 79-річний гетьман Данило Апостол так відсвяткував відкриття свого нового палацу в Глухові, що зліг майже на цілий рік. А ось бенкетів із нагоди Нового, 1734, року його здоров’я вже не витримало, й Україна на 16 років опинилася без гетьмана, потрапивши під правління російських намісників.

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...