Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Чи була у наших пращурів кремація?

Автор:

|

Квітень 14, 2016

|

Рубрика:

Чи була у наших пращурів кремація?
Тризна

Тризна

Обряд кремації існував у багатьох стародавніх народів, у т. ч. й наших пращурів. Поховання в земляну могилу — це грецький обряд, який спочатку зустрічав опір язичників. Адже за слов’янською міфологією з вогнем і димом похоронного багаття душа піднімається в рай — Ірій.

Крадування
Споглядання власної могили та гіркоти втрати близькими, — найважче, що чекає на кожного з нас. Людська душа довго змушена перебувати поруч із будинком і своєю могилою, позаяк зв’язок із тілом — дуже міцний. Тому й існував найдавніший арійський обряд крадування, така собі «катапульта», що відправляє душу на Небо. Назва походить від старослов’янського слова «крада», що означає «вогняне коло, жертовник». А Олександр Котляревський, український етнограф, філолог і славіст, зближав його із санскритським cradda — «священна жертва в честь мертвих».
Процес поховання відбувався так: складали поховальне багаття, на нього клали мерця. Навколо кради прокреслювали геометрично точне коло, рили по колу глибокий, але вузький рів і влаштовували огорожу, до якої прикладали значну кількість соломи. Коли запалювали вогонь, то палаюча огорожа своїм полум’ям і димом закривала від учасників церемонії процес згоряння тіла всередині огорожі.
У похоронне багаття часто кидали речі померлого, якими він користувався за життя й які могли йому знадобитися в подорожі в Ірій. Так само клали на вогнище їжу — частування для зустрічних сутностей, людей і звірів, щоб не були вони йому в дорозі ворожими. Близько клали покійному амулети, прикраси, іграшки, клубочки з посланнями для родичів, котрі вже чекають його біля Небесної брами.
Поки багаття горіло, надсилали уявні й усні послання, ворожили по трісках і по диму. Велике багаття створювало сильний вогняний вихор, що спалював усе недобре і підносило душу людини ввись. Частину попелу люди брали і розсипали по своїх межах. Але в основному все розвіювалося.

Альтернатива
У багатьох народів вважалося необхідним за допомогою вогню швидше розкласти фізичне тіло на первинні елементи та повернути їх у природу. Вважалося, що душа померлого доти зберігає зв’язок із тілом, доки воно не знищиться настільки, що втрачає свою антропоморфність.
Візантійське православ’я своєю формою поховання переслідує одну мету — не допустити повернення на землю язичницьких душ наших Предків, адже, втілюючись, вони приносять зі собою частину колишніх знань, втілюючи ідеї та принципи, якими ми жили колись. А закопавши тіло в землю, можна на дуже довгий термін заблокувати його в нижчих, матеріальних світах.
Звідси, різні полтергейсти, примари, екзорцизм, підселенці й інша бісівщина. В могили встромляють кілок, увінчаний не рівностороннім хрестом — символом проклять, вічного страждання та заборони шляху. Так християнство на сторіччя позбавляється від найстрашніших своїх ворогів.
Будь-яка муміфікація чи інша форма збереження тіла переслідує мету — утримання душі людини десь поруч, іноді, наприклад, для охорони якогось культового місця, або для заступництва роду чи племені. Таке було в різних культурах в усі епохи. Однак, будучи страшною формою посмертного полону душі, такі обряди відносяться до найгірших проявів ритуальної магії, у більшості випадків це — некромантія.

Клош
Звичай кремації у східних слов’ян згадується в «Повісті временних літ». А ось що записав арабський мандрівник Ібн-Фаладн (X ст.), мандруючи країною русів: «Ви, араби, — дурні. Берете найулюбленішу людину, шановану вами і залишаєте її в поросі, й їдять його комахи та хробаки, а ми [руси] спалюємо його миттю ока, то ж він негайно входить у рай».
Найдавнішою культурою, пов’язаної зі слов’янським етногенезом, можна вважати лужицьку, яка була поширена в Середній Європі приблизно до першої половини І тис. н. е. Характерними для лужицької культури можна вважати безкурганні могильники, поховання в яких відбувалося за обрядом кремації. Характерною їхньою рисою є те, що трупоспалення відбувалося за межами могильника, після чого лише залишки похоронного багаття підлягали захороненню в загальному могильному комплексі. Попіл і перепалені кістки зсипали в глиняну урну. Іноді разом із прахом померлого залишали горщики з ритуальною їжею й одиночні бронзові предмети, хоча в більшості ці поховання були безінвентарні.
Починаючи приблизно з 500 р н. е. в ареалі лужицької культури починається розселення представників поморської культури — перших слов’ян. Для них був характерний обряд «підклошевого» поховання, який повторював лужицькі, але мав одну відмінну особливість. У ньому урну з прахом, вміщену в могильну яму в межах загального могильного комплексу, накривали перевернутою догори дном великою посудиною — клош. У похованнях починають частіше зустрічатися різні предмети: фібули, шпильки, кільця тощо.

Кургани
Й у трипільців була кремація. Спалення тіла та захоронення решток у глиняних урнах — їхній основний поховальний обряд. Власне, саме через відсутність залишків і скелетів учені дотепер не можуть визначити антропологічний тип трипільців.
У V-VI ст. слов’янські племена широко розселилися територіями Верхнього Подністров’я та Полісся. Похоронні пам’ятки, що залишилися від цієї групи слов’янських племен — безкурганні могильні комплекси, в кожному з яких налічувалося до 40 поховань. Спалювали тіла померлих у спеціально відведеному місці, одне з яких було досліджене на Житомирщині. Це було вогнище діаметром 8 м, розташоване на невеликому пагорбі біля річки Гнилоп’ять.
Починаючи з VI-VII ст. на всій території розселення цієї групи слов’ян на зміну ґрунтовим похованням приходять курганні. Сам обряд залишився тим самим, лише урни тепер не закопували просто в землю, а насипали над ними невеликі округлі кургани висотою до 1 м і діаметром до 12 м. Усі курганні поховання до ІХ ст. були колективними. Поступове зникнення курганного обряду поховань зумовлене впливом християнської релігії.

Тризна
Під час розкопок кургану Чорна могила в Чернігові були знайдені різноманітні види зброї, прикрас, а також робочі інструменти, золоті монети, ключі та замки, а також роги тура, прикрашені срібною чеканкою. Також тут знайшли два жертовних ножі та бронзового ідола, тобто поховані тут люди були наділені правами не тільки воєначальників (на що вказують роги тура), а й жерців.
У кургані Чорна Могила, який вважають похованням князя Чорного, легендарного засновника Чернігова, були знайдені останки трьох людей: самого князя, його сина і жінки. Всі троє були покладені в «домовини». Предмети, знайдені усередині могили, значною мірою оплавлені у верхній частині та покриті товстим шаром попелу. Це вказує на те, що тіла не клали на похоронне багаття, а розводили вогонь над покійниками.
Чорну могилу й інші відомі кургани Чернігівщини насипали в два етапи, а на вершині першого насипу складалися обладунки. На цьому місці відбувалася тризна.
Тризна займала досить важливе місце в поховальному обряді. Вона не була простим поминанням померлого, а братським бенкетом на честь покійника, що супроводжувався обрядовими іграми. Інший вид тризни зустрічається серед простого населення — поминання померлих у циклі річних календарних обрядів. За свідченням Миколи Костомарова, видатного українського історика, мислителя та громадського діяча, під час святкування Красної гірки люди приходили на могили предків, приносили їжу та напої, і влаштовували свято на честь померлих.

Очищаючий вогонь
У часи русів розповсюдженим було трупоспалення у лодіях. Човен виконував магічну транспортну функцію — переносив тіла мертвих у загробний світ. Човен також був необхідним для загробного плавання до острова мертвих, розташованого за морем.
Обряд виглядав так: човен витягувався з води, його ставили на дерев’яний поміст, який підтримували чотири соснових і березових стовпи. У човні будували шатро, або зруб. Тут стояла лава, покрита дорогими тканинами — ложе, на якому розміщували небіжчика, одягненого в дорогий одяг. Разом із ним клали фрукти, міцні напої, квіти та зброю. У човен кидали порубаних мечами коней, биків, собаку, півня та курку, які мали служити небіжчику в потойбічному світі.
Лев Диякон, візантійський письменник X ст., відзначав віру руських воїнів у потойбічне життя, на яке вони дивилися як на продовження справжнього, з усіма радощами та бідами. За словами дослідника, за часів Святослава був лише один обряд поховання — спалення.
Він був тісно пов’язаний із вірою у священний вогонь, у культі якого поєднувалися вогнепоклонство й ушанування сонця. Вогонь на землі (домашнє вогнище) і вогонь на небі (сонце) були священними, бо вони несли добробут людині. За віруваннями давніх слов’ян, вогонь очищав небіжчиків і, спалюючи їх, відкривав їм царство світла і вічний спокій. Вогонь і переносив померлих в Ірій.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...