Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

Аґресивні демони намагаються якнайшвидше вибратися назовні

Автор:

|

Січень 15, 2020

|

Рубрика:

Аґресивні демони намагаються якнайшвидше вибратися назовні
На могилі воїнів УПА поляки встановили дубовий хрест

Нещодавно польська Gazeta Wyborcza опублікувала статтю «Поважаймо українські могили на кладовищах». Адже у Польщі плюндрування могил набуло небезпечного розмаху. Зокрема, на цвинтарі с. Вербиця Томашівського повіту злочинці знищили пам’ятник, присвячений 118 воїнам Української повстанської армії (УПА), котрі загинули за волю України. Його сельчани збудували за власні кошти, а вандали перетворили його на руїну.
Вербиця — велике культурне село з унікальною історією. Його остаточно знищили 7-10 червня 1947-го в перебігу акції «Вісла». Тепер Вербиця розташовується з польського боку кордону поряд із демаркаційною лінією. Про існування тут колись великого села вказують лише відреставрований цвинтар із великою кількістю надгробків з написами українською мовою і зруйнованим пам’ятником. Село вмирало важко: близько 800 польських вояків вбили в селі 40 повстанців, 23 взяли в полон, ще 105 осіб, підозрюваних у співпраці з УПА, заарештували і доправили до табору в Явожні. Польська армія нищила маси безборонних невинних людей, не щадячи ні жінок, ні неповнолітніх дітей, вдаючись до тортур у свої ненависті лише за те, що їхні жертви були українцями. Вояки нищили все, що мало сліди української культури — книжки літературного та релігійного змісту та національні символи.
З історичних джерел дізнаємося, що перші письмові згадки про село походять із 1388 року, коли село передали Павлу з Радзанови, предку роду Ніщинських. Із кінця XVIII ст. Вербиця переходить до сім’ї Літинських, а останніми власниками земель стала родина Ромерів. Уже 1531-го тут існувала церква в св. Архістратига Михаїла, і дві каплиці — одна на Черневі над чудодійним джерелом. Тепер від церкви залишився тільки фундамент — церква, яку використовували як склад для зберігання мінеральних добрив, впала 10 березня 1992 року. На фундаменті церкви товариство «Земля Вербицька» збудувало пропам’ятний хрест і макет святині у пам’ять 60-річчя акції «Вісла».
Останнім парохом церкви був о. Юліан Криницький (1878-1948), поляки його заарештували та запроторили до концтабору «Явожно», створеного на місці колишнього гітлерівського табору Аушвіц, де до 1949-го утримували близько 4 тис. українців. 150 із них закатували.
Вербиця розташовувалася прифронтовій зоні, тому вона відіграла особливу роль у польсько-українській війні 1918-1919 рр., тоді багато її жителів вступили до 1 Угнівського куреня (із січня 1919 року — 9-та Угнівська бригада УГА). У цьому визвольному русі провідну роль виконав командир Григорій Пушкар, член Української військової організації (УВО), Організації українських націоналістів (ОУН), котрого згодом москалі заслали у Сибір.
Після окупації Східної Галичини польська армія стала масово інтернувати всю національно свідому українську інтелігенцію. Десятки тисяч людей разом із своїми священиками потрапили в різні табори, де їх утримували в жахливих умовах. Ось що писав на цю тему польський часопис «Робітник» 16 вересня 1919-го: «Життя в таборах в Модліні і в Берестю Литовському були страшні. Табір у Бересті — це ганьба Польщі. Тем тримають близько 6 тис. інтернованих, а щодня викидають по 50-100 трупів, які лежать не поховані впродовж трьох тижнів». Міжнародна комісія «Червоного хреста» оглянула чотири табори полонених та інтернованих українського цивільного населення і змалювала страшне пекло в Берестю Литовськім в ще чорніших фарбах: «З 10 серпня по 11 вересня загинули 1 124 особи!».
У селі діяли ряд українських просвітницьких і спортивних товариств — «Просвіта», «Рідна школа», «Луг», «Сокіл» та інші. В 1920-х рр. тут функціонував відділ УВО, представлений Григорієм Пушкарем (солтисом села) та Іван Навротом, а невдовзі і діяла ОУН. Про діяльність останньої свідчать, зокрема, арешти оунівців із Вербиці: 1933 року ув’язнили Андрія Стеха, Івана Зради, Василя та Григорія Омельянів, Миколи Хийжого. Спробами розгорнути тут свою мережу відзначилися й активісти Комуністичної партії Західної України та організації «Сельроб». Звіти коменданта поліції в Раві-Руській рясніють згадками про вилучення забороненої комуністичної літератури чи затримання активістів.
Польський письменник Вацлава Сєрошевський, котрий побував на засланні в Росії, апелював до польського уряду: «Треба покінчити з тортурами людей навіть тоді, коли б вони були винні супроти нас. Треба повипускати їх якнайскоріше на волю якщо не хочемо, щоб заразні невиліковних хвороб їх досягли».
А Іван Павло ІІ 26 червня 2001 року у Львові між іншим заявив: «Нехай прощення дароване й отримане розіллється, немов цілющий бальзам у кожному серці. Нехай завдяки очищення історичної пам’яті всі будуть готові ставляти вище це, що єднає, від того, що ділить щоб разом будувати майбутнє сперте на взаємній пошані, братній співпраці та справжній загальнолюдській солідарності».

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply