Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 25, 2020

60 років тому Польща зреклася Львова

Автор:

|

Серпень 16, 2020

|

Рубрика:

60 років тому Польща зреклася Львова
Крамниці довоєнного Львова

16 серпня 75 років тому голова варшавської Крайової національної ради Болеслав Берут підписав у Москві договір із урядом СРСР про радянсько-польський державний кордон, остаточно зрікшись у ньому Галичини та Західної Волині.

Крапка у возз’єднанні
У радянські часи запевняли, що нас возз’єднала 1 листопада 1939-го з Наддніпрянщиною Верховна Рада СРСР «включенням Західної України до складу СРСР зі з’єднанням з УРСР». Та позаяк 1941 року Москва підписала Атлантичну хартію, яка визнала територіальні зміни під час війни недійсними, то де-юре вони відбулися аж 1945-го.
Щоправда, Польщі повернули тоді Перемишль і Любачів, які увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки 1939 року. Але 18 травня 1992-го Україна та Польща визнали в договорі про добросусідство, дружні взаємини та співпрацю та недоторканість кордону між ними.
Та коли українські засоби масової інформації згадували, що по той бік від нього залишилися 19,5 тис. кв. м українських етнічних земель — Лемківщина, Надсяння, Підляшшя й Холмщина, то, як писали польські науковці Анна Роговська й Станіслав Степень, «у не вельми політично грамотної частини польського населення складалося переконання, що українці не визнають існуючого кордону». 1991-го про це заявив і тодішній Генрик Литвин, консул Польші у Львові. Але того року ж визнав, що українські землі «зайняли нові господарі».

Чобітьми в науку
А після того, як на могилах польських вояків у Львові замість хреста встановили меч, навряд чи територіальними претензіями та нагнітанням антипольських настроїв буде лише принагідне пояснення того, чому за межами нашої держави опинилися Перемишль і Холм — столиці руських, відповідно, князівства й королівства. І що не на чужині народилися: під Перемишлем — автор музики нашого Державного гімну Михайло Вербицький, у Холмі — глава законодавчого органу УНР Михайло Грушевський, а у Кричеві — козацький полковник Михайло Кричевський.
1919 року їхні малі вітчизни Паризька мирна конференція визнала на пропозицію британського міністра закордонних справ Керзона «неукраїнськими», повіривши польським науковцям, яких їхній міністр Роман Дмовський повчав: «Політика чобітьми влазить у науку, бере те, що потрібно, а решту викидає для академії». Відтак у поляки записали й українців-римо-католиків, а греко-католиків та православних змусили до еміґрації за океан і пересилення в інші землі дискримінацією та терором.
Щоправда, 1944 року Микита Хрущов лише після узгодження зі Сталіним міг запевняти Верховну Раду УРСР, що возз’єднає Холмщину, Грубешів, Замостя, Томашів і Ярослав. Але керівництво СРСР зреклося їх заради Східної Пруссії.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online