Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 24, 2017

519 років тому великий литовський князь Олександр надав Києву маґдебурзьке право

Автор:

|

Лютий 21, 2013

|

Рубрика:

519 років тому великий литовський князь Олександр надав Києву маґдебурзьке право

У XIII столітті в німецькому місті Магдебурзі вперше було встановлене міське самоврядування. Таке самоврядування, отримавши назву магдебурзького права, поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а згодом – разом із німецькою колонізацією – на Східну Пруссію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до Білорусі й України.

Три категорії
В Україні магдебурзьке право розповсюдилося у XIV-XV ст.ст. Згідно з ним, усі міста країни поділялися на три категорії. До першої належали ті, які отримали магдебурзьке право від литовських князів, польських і угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше за інших це право було надано містам Закарпатської України, яка в той час входила до складу Угорщини. Уже з 1329 року правом самоврядування користувалися Хуст, Вишкове, Тячів, а згодом – Сянок, Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Кременець, Житомир, Мукачеве, Київ.
До другої категорії входили міста, які отримали Магдебурзьке право від своїх власників. Так, князі Вишневецькі в XVI ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам.
У третій категорії були міста, яким магдебурзьке право було надане грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. Так, 1752 року міське право було дароване гетьманом Розумовським Полтаві, 1758-го – Новгороду-Сіверському. До кінця XVIII ст. магдебурзьке право отримали майже всі міста Лівобережної України. Грамоти гетьманів, в основному, підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали ще під литовським і польським пануванням.

Київ – під воєводою
У XIV-XV ст.ст. уся влада в Києві, захопленому литовськими феодалами, належала воєводі, що представляв великого князя. До його обов’язків належало командування народним ополченням, що збиралося в разі війни чи набігу кочівників, а також верховний, зокрема, судовий нагляд над тим, що відбувалося в місті та його околицях.
Одночасно він був і комендантом фортеці. Київський воєвода, таким чином, зосереджував у своїх руках військову, адміністративну, фінансову та частково судову владу. Він активно втручався в господарське життя міста.
Про роль воєвод свідчить уже те, що вони мали право роздавати землі шляхті з подальшим підтвердженням великого князя. За дорученням воєвод спеціальні «служебники» збирали податки й різні мита. Так, 1488 року російський посол Єронкін скаржився великому литовському князю на київського воєводу Гаштовта, що той на свою користь завищував мита. Київські воєводи мали цілий штат «служебників»: справців, намісників, маршалків, каштелянів, тіунів тощо.

На підтримку великокнязівської влади
Водночас зі зростанням населення Києва, розвитком ремесел і торгівлі городяни починають брати все активнішу участь у політичному житті. Як і в інших містах України, що перебували під владою феодалів Великого князівства Литовського, міщани Києва наполегливо прагнуть до самоврядування, стаючи таким чином природним союзником великокнязівської влади в боротьбі проти засилля та свавілля великих феодалів, що не бажали їй підкорятися і дезорганізовували країну. Хоча сама великокнязівська грамота, що надала Києву магдебурзьке право, не збереглася, відомо, що 27 лютого 1494 року великий литовський князь Олександр надав Києву маґдебурзьке право.
Так, 1497-го в чолобитній київських міщан до уряду вже згадуються війт, бурмистри, райці, що було основною ознакою самоврядування за магдебурзьким правом, а 1499 року великий князь Олександр у своїй грамоті нагадував киянам: «Єсьмо дали вам право німецьке» (тобто магдебурзьке) .

Права та привілеї
Магдебурзьке право Києва не раз підтверджувалося великими князями литовськими протягом XVI ст. Детально викладені права й обов’язки городян в стверджувальний грамоті великого князя Сигізмунда від 1514 року. У преамбулі цієї грамоти підтверджується, що магдебурзьке право дане киянам князем Олександром наприкінці XV ст. Далі перераховуються привілеї городян. Перш за все, жителі Києва звільнялися від юрисдикції «воєвод і від суддів і від всіх посполито (взагалі) урядників» великокнязівських. Міськими справами відав магістрат, який складався з двох колегій: ради, що була адміністративним органом і виконувала обов’язки суду за цивільними позовами, і лави, яка розслідувала кримінальні справи. За всі провини «міщани місця Київського», говорилося в грамоті, мають відповідати перед війтом.
Згідно з грамотою на самоврядування, жителям Києва надавалося право будувати безперешкодно кліті, ятки, м’ясні крамнички й інші приміщення для торгівлі, утримувати воскобійню «зі всіма пожитками і доходами», але з неодмінною сплатою мита. Було дозволено також «шинкувати» з тим, щоби прибутки від винного промислу йшли на міські потреби.
Цією ж грамотою в Києві засновувався ярмарок. Він збирався двічі на рік. За право самоврядування київські міщани були зобов’язані віддавати в княжу казну («господарський скарб») доходи з міської вагової («важниці»), платити регулярний грошовий податок – «серебщину».

Навзамін – обов’язки
Своєю чергою, місту городяни мали «за давнім звичаєм» утримувати власним коштом «польну варту», ??тобто прикордонні війська, вирушати в погоню за татарами з награбованим добром «кінно й збройно, кожен своєю головою».
Київських міщан змушували ремонтувати дорогу, що вела до замку, доставляти матеріали для його будівництва й реставрації, а також питну воду. До обов’язків киян входила також замкова служба. «На замку нашому київському, – вказував великий князь, – мають вони в ночі стеречи і кликати за стародавнім звичаєм». Із люстрації 1552 року відомо, що городяни мали «на службу військову їздити збройно при воєводі», а коли виникала загроза ворожого вторгнення, кияни виступали «згідно можности своєї збройно, кінно, як до війни надолужити».
Однак більшість пільг, отриманих мешканцями Києва від влади за магдебурзьким правом, залишилася на папері. Городяни не повністю звільнилися від залежності з боку місцевих феодалів. Абсолютна більшість міщан була усунута від управління містом. Члени магістрату (війт, бурмістри, райці) формально обиралися, а по суті – призначалися виключно із середовища багатого міщанства. Багато посад передавалися в спадок. Воєвода та його підручні збирали з городян «законні» й незаконні побори на свою користь. Так, київські ремісники були змушені йому давати: лучники – двічі на рік по луку, ковалі – по сокирі, шевці – по парі чобіт. І все це – «за давнім звичаєм». Ще більша кількість ремісничих виробів просто привласнювалася воєводами та його помічниками.

Колона “Магдебурзького права”
Історія Києва з кінця XV ст. рясніє фактами безперервної боротьби городян проти воєводи та його урядників, утисків магістрату й свавілля великих і дрібних феодалів. Центральна влада, яка бачила в киянах, як і в населенні інших міст, природного союзника в наступі на феодальну опозицію, виявилася, тим не менш, неспроможною забезпечити запровадження в життя тих скромних привілеїв, які були даровані жителям Києва грамотою на магдебурзьке право.
А наприкінці XVIII ст. царський уряд Росії взагалі скасував міське самоврядування. 1797 року цар на деякий час відновив дію магдебурзького права, яке зберігалося до 1834 року. На знак цього 1802 року на кошти жителів міста був споруджений монумент – Колона “Магдебурзького права”. Монумент розташований біля підніжжя Володимирської гірки, на нижній терасі сходів, що ведуть до набережної Дніпра. Пам’ятник поставлений біля джерела, де спочатку була дерев’яна каплиця. Кияни ще називають його Нижнім пам’ятником Володимиру, позаяк біля його підніжжя в струмку Хрещатому Володимир хрестив своїх синів.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...