Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 23, 2018

1968 року відбулася окупація Чехо-Словаччини

Автор:

|

Серпень 30, 2018

|

Рубрика:

1968 року відбулася окупація Чехо-Словаччини

Наприкінці березня 1968-го Антона Новотного змусили подати у відставку з посади президента Чехо-Словацької Соціалістичної Республіки (ЧССР). Це стало причиною бурхливих подій, які призвели до скорого започаткування нової політичної ситуації. Центральний комітет Комуністичної партії Чехо-Словаччини (ЦК КПЧ), на чолі з першим секретарем Олександром Дубчеком (1921-1992), прийняв нову програму, що скерувала розвиток «Празької весни». Останній, зайнявши поважну посаду в січні, критично виступав на всіх пленумах проти Новотного, закидаючи йому багато недоліків у керівництві республікою. Він дорікав президентові про погане трактування Словаччини з боку празького центру КПЧ. Випускник московської партійної школи відчував не найкращі чесько-словацькі відносини, з їхніми політичними й економічними імплікаціями, тому прагнув розв’язати проблеми національного питання. Мало відомий Дубчек зайняв місце Новотного, і дехто з його прихильників погодилися на цей вибір, хоча й усвідомлювати відсутність у нього відповідної кваліфікації для керівництва державою. У подальшому розвитку подій партія, чим далі, тим більше, проводила прогресивно-радикальні зміни, що спричинили «мирну революцію» та глибокі суспільно-політичні зміни, які вийшли за плани їхніх попередників. Правдою є те, що ці зміни проводилися цілком мирним шляхом у співпраці інтелігенції та робітничого класу. Водночас кремлівські вожді, котрими керував Леонід Брежнєв, не були спроможні, на їхні прохання, зупинити Дубчека з соратниками. Навіть перемовини від імені кремлівських лідерів, які вів Борис Пономарьов із Олександром Дубчеком і президентом Чехо-Словаччини Людвіком Свободою, стосовно лібералізації та демократизації в республіці, не допомогли відвернути увагу від побудові «країни з людським обличчям».
Події «Празької весни» та маніфест «Дві тисячі слів», складений у травні і проголошений наступного місяця, надмірно подразнили «старшого брата» в Москві. З цього приводу у столиці СРСР сталася внутрішня криза. Червоно-комуністичне керівництво в Союзі відчуло суттєві розбіжності в державах комуністичного режиму. Тому, щоб «шовкова революція» в Чехо-Словаччині не перейшла на інших сателітів Москви, там вирішили консолідувати військові сили так званого Варшавського договору та провести «військові навчання» поблизу майже всіх кордонів Чехо-Словаччини, що межували з країнами соціалістичного табору. Дуже помітними маневри виявилися на Закарпатті, ліси якого були переповнені десятками тисяч совєтських вояків із різними видами зброї та військового устаткування. Звістки про те, що їх скоро перекинуть до Чехо-Словаччини, виявилися правдою. 18 серпня п’ятірка союзників прийняла в Москві рішення про інвазію. На світанку проти 21 серпня почалася окупація цієї соціалістичні країни. Воєнний успіх потішив самого Брежнєва.
Я був свідком «успішної боротьби проти бацили лібералізму» в моїй колишній державі. Після другого року навчання у Вищій школі мистецтв у Братиславі, й під час літніх вакацій я працював на хімічній фабриці в містечку Гуменне, в якій виробництво штучного волокна тривало цілодобово. Мешкав у кімнаті, оплачуваній фабрикою, разом із односельчанином Павлом Кокульою, котрий відпрацювавши нічну зміну, прийшов додому. Він одразу ж повідомив, що бачив танки з російським військом на них. Нам було цікаво побачити те, що діялося на вулицях міста з 15-тисячним населенням. Там і справді можна було побачити кілька десятків танків, з люфою, скерованою до центру міста, з півдня на північ. На тротуарах стояли місцеві мешканці, котрі придивлялися на танкістів, майже нерухомих і цілком мовчазних, напевно, за наказом згори, не комунікативних. Були вони, здебільшого, зизоокі та смагляві на обличчя. Час від часу вулицями проїжджали на автомобілях старшини, контролюючи порядок денний. Після повернення до помешкання, ми з великим зацікавленням слухали новини по радіо, в яких виступали представники державної влади, запрошуючи людей сприймати цю ситуацію спокійно, без усіляких інтриг.
На підставі інформаційного повідомлення студенти університету просили мене, щоб я чим скоріше долучився до спільної роботи. На один тиждень отримав вільне на фабрики, купив квиток на потяг і вранці наступного дня опинився в Братиславі. Приєднався до однієї з груп студентів у майстернях університету неподалік від площі Ґвєздослава. Там виготовляли транспаранти, з якими йшли колонами вулицями на площу перед Національним театром, перед російське консульство та деінде.
Наприкінці серпня вулиці столиці Словаччини стояли пусткою. Окупаційне військо опинилося в касарнях Саперно-технічного училища з чотирирічним навчанням, в котрому я був студентом із жовтня 1964-го до вересня 1966 року. За мою участь у демонстраціях у Братиславі проти окупації Чехо-Словаччини військами Варшавського договору, мені заборонили продовжувати студії. Я отримав письмове повідомлення про заборону подальшого навчання і переконався в тому, що секретна служба безпеки пильно стежила за поведінкою чи не кожного жителя в країні.
Коли «соціалізм» опинився під російськими танками і будь-які заяви, листи, заклики як анонімних діячів ЧССР, так і ЦК КП Словаччини, членів Академії наук, письменників, поетів, журналістів ЧССР і протести Комуністичних партій інших держав — Югославії, Італії, Франції, Великої Британії, Канади, Китаю, Куби й інших, які засуджували вторгнення союзних військ, нічого не дали.
Тож я вирішив податися на імміґрацію, і вже в травні 1969-го опинився в Канаді. Багато політиків світу, засудили аґресію проти ЧССР, оскаржували «зламання міжнародного права, порушенням усіх принципів соціалізму, а також домовлень у Чорній над Тисою наприкінці липня та на початку серпня й у Братиславі 3-4 серпня 1968 року. У квітні 1969-го О. Дубчек відмовився від посади секретаря КПЧ, а 1970 року його виключили з Компартії, позбавили статусу депутата та скерували на роботу керівником лісництва в системі словацького лісогосподарства. 1 вересня 1992-го сталася автомобільна аварія, під час якої чоловік отримав важкі переломи, й після операції, 7 листопада помер у Празі, не доживши 20 днів до свого 71-річчя. Поховано діяча в Братиславі на кладовищі Славічої долини.
На знак протесту проти ганебної окупації ЧССР радянськими військами й їхніх союзників 5 листопада 1968-го на Хрещатику в Києві здійснив акт самоспалення Василь Макух. 16 січня 1969-го 20-річний студент Ян Палах, зробив таке ж на вул. Св. Вацлава в Празі, лікарі не змогли врятувати йому життя після трьох днів перебування в місцевому шпиталі.
Кілька років після вторгнення союзних військ на територію Чехо-Словаччини, в країні тривали арешти. Кількасот людей опинилися в буцегарнях за те, що не хотіли коритися наслідкам інвазії. Безліч людей утратили працю в різних підприємствах, установах, заводах тощо, жили у злиднях. Усі заарештовані опинилися перед загрозою судівництва за свою діяльність під час чи після «Празької весни». Всупереч заявам Ґустава Гусака, першого секретаря КПЧ, чий портрет із написом «Гусак є русак» студенти носили на транспарантах під час братиславських демонстрацій, що в Чехо-Словаччині не буде політичних в’язнів, арешти та судові розправи тривали, передусім над політичними діячами, журналістами, передовими студентами та багатьма іншими особами.
Зі самого початку так званої нормалізації в державі, були заарештовані: президент республіки Людвік Свобода, прем’єр-міністр Ольржих Черник, президент Національної асамблеї Йозеф Смрковський, а також Франтішек Кріґель, Честмір Цісарж, Олександр Дубчек, ряд інших високопосадових функціонерів і різних чехословацьких активістів. На захист бранців підняли свій голос чимало депутатів Національної асамблеї Чехо-Словаччини, члени ЦК КПЧ, журналісти «Літературних листів» — Гелена Клімова, Петр Пітгарт, Іван Гартель, Їржі Мюллер, Любос Голечек, письменники Ян Прохазка та Йозеф Шкворецький.
25 серпня 1968 року провели демонстрацію на Красній площі. Участь ц ній взяли лише семеро осіб, котрі у полудень зібралися на «Лобном мєстє» і розгорнули транспаранти з написами «Хай живе вільна та незалежна Чехо-Словаччина» (чеською мовою), «Руки геть від ЧССР», «Ганьба окупантам» і «За вашу і нашу свободу». По кількох хвилинах з’явилися там автомобілі й всіх учасників демонстрації, крім Наталії Ґорбанєвської, заштовхали до них. Наталія мала з собою тримісячного сина на руках, тому її тоді не заарештували, але опісля допитували, проте забрали ще кілька осіб із натовпу, що зібрався біля демонстрантів, не погоджуючись із насильством окупантів у Чехо-Словаччини.

Павло Лопата

До слова
23 серпня чеський парламент прийняв резолюцію, в якій назвав введення військ Організації Варшавського договору до Чехо-Словаччини 1968 року вторгненням та окупацією. Творцем резолюції став Ян Бартошек, голова фракції християнських демократів. Він заявив, що прийнятий документ є «чітким посланням громадськості й іншим країнам, в тому числі Росії». Також, за його словами, резолюція необхідна, щоб запобігти «спотворенню історії».

About Author

Meest-Online

Loading...