Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 28, 2020

1914-й ювілейний Шевченківський рік у Галичині

Автор:

|

Червень 19, 2014

|

Рубрика:

1914-й ювілейний Шевченківський рік у Галичині
Жандарми на могилі Шевченка під час 100-річчя з дня народження поета. 1914 рік

Жандарми на могилі Шевченка під час 100-річчя з дня народження поета. 1914 рік

Відзначення 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка 1914-го в Галичині, на противагу решті України, коли царський уряд імператора Миколи ІІ заборонив святкування ювілею поета, виглядало зовсім інакше. Поетичні твори геніального сина українського народу галицька громадськість читала від початку 1840-х рр. Тут був популярним «Кобзар» першого видання, до якого великий інтерес проявився не тільки з боку львівської інтелігенції, але й галичан у інших містах.

Постаттю Шевченка та його поетичною творчістю цікавилися письменники Галичини. Про це свідчить письменницька діяльність Маркіяна Шашкевича, котрий щиро захоплювався творами Шевченка, читаючи їх надрукованими в альманасі «Ластівка», підготованому Євгеном Гребінкою і виданому в Петербурзі 1841-го, а редагованому самим Шевченком. Найбільше припала йому до душі балада «Причинна», і він переписав її у свої нотатки.
Син Маркіяна Шашкевича Володимир складав свої вірші, наслідуючи віршово-ритмічний лад Шевченкової поезії, й один із них, присвятив пам’яті поета у восьму річницю смерті Кобзаря під назвою «Вінець на могилу Тарасу Шевченкові» (1869).
Деякі твори Шевченка передруковували львівські газети й журнали. Літературно-громадський двотижневий журнал «Зоря», що виходив у Львові з 1880-го по 1897 рік, 1884-го став органом НТШ. Через два роки видавці «Зорі» повністю присвятили Шевченкові «Пам’ятковий номер» з нагоди 25-річниці його смерті.
Поетична творчість Шевченка та його громадсько-суспільна праця були відомі Івану Франкові. У вересні 1889-го, коли йому виповнилося 33 роки, він уперше згадав про Тараса у своєму циклі віршів «Тюремні сонети», що вийшли збірці «З вершин і низин» (1893). Створені ці вірші були в коломийській тюрмі. Галицький поет і письменник написав про поета і письменника з Наддніпрянської України понад 50 праць, а в інших – згадав ім’я Шевченка понад 200 разів.
Відзначення 100-річчя від дня народження Тараса Григоровича 1914-го в Галичині було спрямоване на національне єднання усіх українців. У дні поетового ювілею Денис Лукіянович (1873-1965) написав популярний нарис «Про Шевченкові твори», де було сказано, що «Шевченко є тим, чим сонце і животворна вода є для всього живого».
Найбільшу тематичну групу у літературній спадщині українського фольклориста Василя Щурата становлять праці з шевченкознавства. Живучи у Львові, він написав цікавий матеріал «Шевченко в польській революційній притчі» (1914). А коли проходили читання лекцій про Шевченка для населення Галичини, він підготував доповідь про поему «Гайдамаки».
Іларіон Свєнціцький у своїй статті «Шевченко в ряді слов’янських національних поетів» (1914), ставив поета поряд із Пушкіним і Міцкевичем. Художник Іван Труш також звеличив поета й маляра, написавши дві статті «Шевченко, Франко і Стефаник» і «Малярство в житті Шевченка» (1914).
Для відзначення ювілею Шевченка в західній Україні було створено крайові, повітові, міські та сільські шевченківські комітети. До їх складу входила переважно інтелігенція та меншою мірою — селяни. На початку березня у читальнях «Просвіти», а їх тоді нараховувалося майже 3 тис., було виголошено кілька сотень доповідей.
9 березня у Львові відбувся концерт, у якому виступив знаменитий український співак Олександр Мишуга. Крім Львова він був учасником низки інших ювілейних концертів у Станіславові й Тернополі, де виконував твори українських композиторів на тексти Шевченка.
Передова вчителька-педагог Костянтина Малицька (1872-1947) узяла участь у підготовці та проведенні першого всеукраїнського з’їзду народного вчительства у Галичині, присвяченого 100-річчю від дня народження Т. Шевченка, який відбувся у липні 1914-го у Львові.
Відзначення Шевченкового ювілею в місті Лева завершилося величавим здвигом. 27 червня у Спортовій палаті на вул. Зеленій, 59 зійшлося понад 3 тис. осіб. Вечір збагатив своїм співом Модест Менцинський, а декламацією бадьорих віршів — Богдан Лепкий. Було зачитано численні вітальні телеграми з різних частин світу. Педагог і заслужений організатор сокільсько-січового руху й тіловиховання Іван Боберський (1873-1947) виголосив свою промову, а доповнив його привітом чеський «сокільник» Франтішек Машек, котрий закликав українську громадськість безперестанною працею здобувати собі визнання в усьому світі.
На цей здвиг прибув з Америки о. Мирон Данилевич і від імені Українського народного союзу промовляв до присутніх і складав «Соколові-Батькові» велике признання за його взірцеву діяльність. У ніч зі суботи на неділю до Львова дісталися члени обох спортових організацій у одностроях. З’їжджалися потягами, а то й приходили пішки, лиш аби стати учасниками здвигу. Вулиці в столиці Галичини заповнювалися чотами спортових дружин, у яких були жінки і чоловіки.
Після вранішніх вправ колони Шевченківського здвигу підготувалися до походу. Марш рушив від Кадетської вулиці в місто перед полуднем. По обидва боки вулиць Коперника, Третього мая, Карла Людвіка, Скарбківської, Академічної й інших юрмилися люди, а жіноцтво клало квіти на дорогу. Увесь парад дефілював майже шість годин, після нього впродовж наступних чотирьох-п’яти годин виконувалися здвигові спортові вправи соколів, січовиків, пластунів, стрільців і жінок-січовичок на площі Українського городу, де на підвищенні стояло погруддя Тараса Шевченка. Отак люд Галичини вшанував 100-річний ювілей нашого Кобзаря, виявляючи до нього глибоку шану та любов. Того дня тривожно дивилася на цю маніфестацію польська громада Львова, украй здивована, ба навіть перестрашена.
Улітку 1914 року в межах святкування дня народження Шевченка відбулися й «Запорозькі ігри» у Львові. Провели відбірний турнір за участю футбольних команд Львова, Перемишля й Тернополя. Найсильнішими виявилися львівські УСК і «Україна». Вони мали зустрітися у фіналі 29 червня, але того дня в Австро-Угорській монархії оголосили жалобу: у Сараєві сербський терорист убив спадкоємця престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда. А невдовзі почалася Перша світова війна. Про футбол львів’янам довелося забути на шість років.
Святкування Шевченкового ювілею в Тернополі тривало чотири дні — із 8 по 11 березня. Воно почалося з читанням лекцій про ювіляра серед городян і селян усього повіту, а закінчилося десятитисячною демонстрацією в центрі міста. Одним із перших відзначали ювілей селяни с. Касперівців, а потім – у Жовкві, Станіславові, Заліщиках, Бережанах, Снятині, Солотвині, Теребовлі й інших містечках і селах.
«Пригадую, — розповідав Василь Касіян, майбутній відомий графік, — як у весняні дні 1914 року в Микулинцях хлопці та дівчата, літні чоловіки і жінки всім селом возили тачками, а то й просто носили лантухами глину, щоби насипати під пам’ятник Шевченкові. Та й не лише в нас, у Микулинцях, а й у сусідньому Будилові та в інших селах ставили пам’ятники на честь 100-річчя від дня народження Кобзаря. Скромні саморобні пам’ятники вистояли дві світові війни».
У жодному, навіть найменшому, селі Галичини не було людини, котра того ювілейного року не почула би про життя та діла Шевченка. Ювілей Кобзаря відзначали селяни в найглухіших селах. 10 травня 1914 року на Шевченківському святі Василь Стефаник у Русові Снятинського району, де він народився, виголосив до зібраних присутніх промову. Хоч коротку, проте влучну й чітку.
Із великим запалом долучилася до організації ювілею шкільна молодь — гімназисти та семінаристи. У школах проходили збори, декламувалися вірші поета, на концертах виступали дитячі хори, які виконували пісні на слова Кобзаря, ставили драматичну виставу «Назар Стодоля» — єдину відому в завершеному вигляді п’єсу Шевченка.
16 травня ювілей відзначили в Богородчанах, де в стіну Народного дому вмурували пам’ятну таблицю з написом «1814-1914». Кобзареві України Тарасові Шевченкові. Богородчанщина». 21 червня у селі Горбачах Львівського повіту біля місцевої школи відкрили чудовий пам’ятник поетові.
Участь у ювілейних святкуваннях у Галичині взяло майже 2 тис. міст, містечок і сіл, тобто понад половину населених пунктів краю. Це був небувалий політичний рух галицьких українців, що став масовим наперекір окупаційній австро-угорській владі, а також галицьким москвофілам — агентам царської Росії в західноукраїнських землях.
Сторічний ювілей Шевченка відзначили українці на Буковині та Закарпатті. А НТШ у Львові видало фототипічний «Кобзар» 1840-го. Товариство також планувало встановити пам’ятник Шевченкові, погруддя для якого зробив польський скульптор Ципріян Годебський. Але польська влада не дала згоди на його встановлення. Також була видана окрема книжечка «Кобзар для малих дітей» в оформленні невідомого художника, головно обкладинки, що по краях була облямована українською вишивкою.
Зусиллями НТШ у Львові з’явилася об’ємна праця історика українського мистецтва Олексія Новицького під назвою «Тарас Шевченко як маляр». Своє вивчення художньої спадщини Шевченка науковець почав, організувавши ювілейну виставку малярських і графічних творів Тараса Григоровича 1911 року в Москві до 50-х роковин його смерті.
Шевченкові дні 1914 року, заповнені сходинами, зборами, концертами, промовами, здвигами, не тільки викликали в народних масах здебільшого хвилеві настрої, а й підняли в них дух, ідеї поета. Вони стали іспитом національної свідомості багатьох людей, а може, і перевіркою тих завдань і заповітів, які передав поет сущим, а то й прийдешнім поколінням українців.
Страдницьке життя сина мужика-кріпака звеличуємо й цього року, уже дві сотні років від часу його народження, і в різні періоди по-різному відзначалися ці річниці. І в минулому, і нині у серці кожного з нас, у серці кожного українця й українки ці форми святкувань пробуджували національно-політичне розуміння й усвідомлення свого стану.

Павло Лопата

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply