Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

15 головних міфів російської історії

Автор:

|

Березень 20, 2014

|

Рубрика:

15 головних міфів російської історії

Міф 1: “Росія”. Усі народи самі дають собі назви. І зміни назв країн і народів відбуваються досить часто. Але чому Росія має брати собі іноземну назву? Це — парадокс, який зустрічається вкрай нечасто. Приміром, було би дивно, якби німці раптом почали називатися не Deutsche, а взяли би собі назву Allemand, як їх іменують сусіди-французи.

Але у випадку з Росією це вважається нормальним. Чому? Та тому що просто вигідно їй. Це ще можна було би зрозуміти, якби, припустімо, греки, що в певний період називали Русь «Руссією», відкрили її для Європи та світу, тобто всі інші народи дізналися про Русь саме як про Руссію завдяки грекам. Але ж усе — не так.
Цар Петро у XVIII столітті бере для Московії заморську назву «Руссія», що не вживалася вже сотні років, а до московських земель узагалі ніколи не застосовувалася, і дає її країні. Навіщо? Відповідь тут – проста. Аби Московію стали вважати Руссю, а також аби додати «віку» московському царству, і, що більш важливо, із метою створення основи для проведення політики міфічного «об’єднання земель Русі», а насправді – задля відвертої загарбницької війни, поневолення й розграбування сусідніх народів.
Саме тому Петро й перейменував Русь -—землю Руську споконвічну — на якусь МалоРосію й ВеликоРосію, якої ніхто так не називав уже понад 400 років. Те, навіщо Петру I знадобилося брати грецькі назви саме після підкорення Русі – Києва, нікому не потрібно пояснювати: у середньовіччі була Русь і була Московія, а за Петра вони стали Великоросією й Малоросією, себто Русь ніби й не зникла, а просто постала в новій якості. Історичні ж основи придумали пізніше.
У першому виданні Британської енциклопедії 1771 року немає жодних згадок про Російську імперію. Там написано, що найбільшою країною світу, що займає майже всю Євразію, є Велика Тартарія. А Московське князівство, куди на той час уже посадили правити Романових, є лише однією з провінцій цієї величезної імперії й має назву Московської Тартарії. Там же подано мапи Європи й Азії, на яких усе це добре видно. А вже в наступному виданні Британської енциклопедії вся ця інформація цілковито відсутня.

Міф 2: “Куликовська битва”. Це — міф про “звільнення” росіян від монголо-татарського ярма. Однак Московське князівство припинить платити данину й отримає реальну самостійність тільки після розвалу Орди та розриву з ханствами. А відбудеться це тільки в XVI столітті, тобто через кілька сотень років.

Міф 3: «Київ — мати міст руських». Як і багато інших історичних штампів, це є міфом, який має центральне значення у створюваній міфічній історії Росії. Навіть якщо припустити, що Олег сказав ці слова, то жодного стосунку до Московії, і вже тим більше до сучасної Росії, вони не мають. У ті часи не було ні однієї, ні іншої. Була Русь. А основними територіями Русі були землі сучасних Білорусі й України. Навіть Новгород і Суздаль входили в поняття «Русь», тільки в дуже широкому сенсі цього слова.

Міф 4: “Історія Росії”. Незважаючи на те, що у XVIІІ-ХІХ ст.ст. придворними істориками посилено твориться й пишеться історія нової Росії, аж до 1946 року в академічній історії не було єдиної думки щодо того, що історія Росії бере свій початок саме в Києві. Карамзін, письменник-романіст, татарин за національністю (із роду Кара Мурзи), першим склав «офіційно» нову версію історії Росії. У Татищева все було інакше, але татищевські архіви зникли майже безслідно.
Переписуючи історію, стару “версію” потрібно було обов’язково знищити. Що й було зроблено… Багато істориків дотримувалося тієї точки зору, що історія Росії починається в ХІІІ-XІV ст.ст. із формування Московського князівства й пізніше — у XІV-XV ст.ст. – російської народності. І — це історично правильно й справедливо. Але в такому разі існує інша історична основа, і, на думку партійного керівництва, недобра основа, особливо в умовах посиленого національного самовизначення в Україні та Білорусі.
Постає запитання: що ж відбувалося на 70 % території сучасної Росії до того, як з’явилося Московське князівство? Це — загадка й таємниця, вкрита мороком. У «радянській школі» цього не вчили. Не вчать у російській і зараз. А навіщо? Вистачить і міфу Карамзіна. Навчали ж міфів імперських і радянських.
Чому немає реальної історії більшості територій, тобто корінних народів сучасної Росії та й самого російського народу? Є багато варіантів історії Росії, але все це – історія царів і імперії, а правдивої історії російського народу немає! Реальну історію й культуру народів Росії зведено до рівня місцевого фольклору. Чому російські школярі вивчають історію Уралу й Зауралля, Сибіру, Алтаю та далекого Сходу саме з періоду завоювання Єрмаком, Дежньовим тощо? Невже до цього там нічого й нікого не було? Не було росіян – значить, не було!
Так, тому що в історії Росії немає місця ні для чого «неросійського», немає місця для реальної історії народів, які сьогодні і є цією Росією. Як не було місця для реальної української та білоруської історії, культури й мови народів Середньої Азії в царській Росії та в СРСР. А якщо щось про це й згадувалося, то або в зменшувальному значенні, або говорилося тільки про роль вихідців із цих народів у Російській державі, яких відразу ж поспішали оголосити росіянами. Причому ці вихідці не мали ні права писати своєю рідною мовою, ні вчитися, а часто – навіть згадувати назву свого народу.
Микола Гоголь, подорожуючи Європою й зупиняючись у одному з пансіонів, при заповненні анкети в графі національність власноруч зробив запис французькою: ukrainien. Навряд чи великий письменник міг би собі таке дозволити в Петербурзі чи Москві. Подібного “нахабства” йому би не пробачили. Це – чудове свідчення того, якою була внутрішня політика в царській Росії та що відчував сам Гоголь.
Не дарма гасло “Росія – тюрма народів” було відоме в усій Європі. Так, сьогодні на Кубані в деяких школах викладають українську мову факультативно, тільки вивчається вона там як «місцева говірка» – навіть не як діалект української мови, а як «непорозуміння». Будь-яка згадка про українську мову – табу.
Чому російський школяр – башкир або татарин, чий народ має не менш, а більш давню історію, культуру, писемність, літературу, ніж “рускій”, повинен вивчати в школі історію своєї країни як таку, що веде свій початок від часів створення Київської Русі? Це – не їхня історія, і не історія карелів, мері тощо, яких уже фактично стерли з етнічної мапи на догоду утворенню під назвою «Росія». Так, у Татарстані й інших регіонах Росії вивчають історію рідного краю, але це, швидше, – рівень етнографічних гуртків, а не вивчення реальної історії свого народу. Справжню ж історію цих народів намагаються підмінити великим і добряче розпухлим за 300 останніх років «великоруським міфом». Уже фактично підмінили.

Міф 5: “Давньоруська і Московська Русь.” Цей термін активно впроваджується в ХІХ-ХХ ст.ст. Те, що таким чином Росія намагається запровадити наступність і показати «давність» своєї історії, зрозуміло, але тут цікава інша річ. Як ці князі можуть вважатися “давньоруськими”, якщо слова «руський» вони не знали?! Та й не було тоді такого слова. Було слово «Русь» і «руський», але на Русі стосунку до території сучасної Росії воно точно не мало.
Російський філолог Даль наголошував і неодноразово наполягав на тому, що слово «русский» правильно писати з однією «с» – руський, саме це слово є похідним від «Русь». Закріплення ж назви країни як «Росія», народу – як «російського», а громадян – як «росіян», – лише зайвий раз підкреслює штучність цих назв і понять. А поява в сучасному обороті назви «російськомовні» (тобто окремої культурно-лінгвістичної одиниці) є фактично визнанням появи якоїсь національно знеособленої маси, яка є результатом «радянської русифікації» народів колишнього СРСР.
Як би здивувалися князі київські, якби раптом дізналися, що через тисячу років держава, розташована за тисячі кілометрів від їхньої, буде вважати їх виключно своїми – “російськими” – древніми предками, а народ, культуру й мову сучасної України, на землі якої ці київські князі жили, – якимсь «історичним непорозумінням». No comments.
Але ж на цій основі побудовано всю історію Росії! Насправді історичним непорозумінням є саме Росія, бо немає на світі іншої такої країни, де було би змішано стільки культур і народів, а історія якої була би настільки штучною, надуманою та неправдивою, створеною спершу на догоду політиці імперії царської, а пізніше – ідеології імперії радянської.
Міф 6: «Слово о полку Ігоревім» (й інші писемні пам’ятки). Документ був ” знайдений” за дивних обставин, але парадоксальним є те, як міг бути «загублений» настільки важливий історичний документ? Ще більш цікавий той факт, що це — копія, написана у XVIII столітті, тобто саме в той період коли царі Московські посилено писали й створювали історію «держави Російської». Той текст, який існує сьогодні, — це адаптована й прилизана копія з XVIII-ХІХ ст.ст., яку вперто видають за древній оригінал і зразок «давньоруської мови». Саме так навчають у російських школах.

(Далі буде)

Світлана Тараненко

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...