Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Антиукраїнський спектакль. Убивця випустив у Симона Петлюру сім куль

Автор:

|

Травень 24, 2012

|

Рубрика:

Антиукраїнський  спектакль. Убивця випустив  у Симона Петлюру сім куль

Петлюра був фаталістом. Він жив у Парижі без охорони. Ходив містом сам або з усією родиною — дружиною та двома доньками.

Про підготовку замаху багато хто знав

На щастя для його родини, 25 травня 1926 року в Латинський квартал поблизу Сорбонни Симон Васильович потрапив сам. На розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель зупинився перед вітриною книжкового магазину. Ряди книжок — останнє, що бачив у своєму житті полтавський інтелігент, театральний критик і публіцист.

Убивця випустив у нього сім куль. Восьму, останню, перекосило в барабані револьвера. Могутній організм Петлюри ще боровся за життя, коли терорист із посмішкою здався поліції: неначе знав, що буде виправданий судом присяжних. Із суду над убивцею Петлюри адвокати зробили антиукраїнський спектакль. Під час нього з’ясувалося, що про підготовку замаху в Парижі багато хто знав.

Махно заборонив стріляти в Петлюру

Перед скоєнням нападу на Петлюру анархіст Самуїл Шварцбард причепився з проханням про «товариську пораду» до Нестора Махна. Той винаймав злиденну квартирку разом із дружиною Галиною Кузьменко в передмісті Парижа Венсені. Жив із шевства. Паризьке офіційне ім’я «батька» було Міхненко, але для гостей це був «секрет Полішинеля». Хто тільки не приповзав до Нестора Івановича з еміґрантського мурашника — і колишній білогвардійський офіцер Яків Карабань, і старі гуляйпільські побратими. Під час посиденьок у кафе Шварцбард («Чорна борода» у перекладі з ідиш) вчепився у «батька», за спогадами дружини Махна, — «як реп’ях». Без запрошення приходив, випитував про Петлюру, погрожував, що вб’є його за погроми, помститься за всіх євреїв. «Я — хворий, усе одно помру, але і йому не дам жити!» — усі його розмови зводилися до цього. Махно заборонив «Чорній бороді» стріляти в Петлюру. Але це не допомогло.

У зеніті політичної діяльності «батько» вважав Симона Васильовича одним зі своїх головних ворогів. Але, відступаючи на Захід від більшовиків, Махно всерйоз роздумував над об’єднанням з Армією УНР. Тоді згадалися йому щирі жести Петлюри: 1919 року той забрав на лікування три тисячі тифозних махновців. А коли вчорашні ніби непримиренні вороги зіштовхнулися в Польщі, у таборі для інтернованих, Петлюра врятував уже самого Махна. Вояки УНР готували вбивство «батька», та Симон Васильович не дозволив цього. І Махно це добре пам’ятав.

Слід вів до радянської амбасади

Шварцбард воював у царській і в Червоній армії, був французьким леґіонером, очолював чекістський загін під орудою Григорія Котовського. «Чорна борода» приписав провідникові армії УНР усі погроми, що відбувалися на малокерованих теренах тодішньої України. «Добровольчєская армія» Антона Денікіна й навіть Перша кінна червоних Семена Будьонного громили єврейське населенням не менше за напівсамостійних «батьків» у повітах. Але Петлюра єдиний мав у своєму уряді Міністерство з єврейських справ і видавав накази проти погромників.

Служба безпеки Франції «вела» Шварцбарда від самої появи в столиці й занотувала його зв’язки зі збільшовиченим Союзом українських громадян. Німецька розвідка під час процесу над Шварцбардом повідомила французьким колеґам, що той убив Петлюру за прямою вказівкою Галіпа, емісара Союзу українських громадян. Нитки від виконавців вели до радянської амбасади. Там у ранзі посла СРСР відбував політичну немилість Кремля вчорашній голова Раднаркому України Християн Раковський — болгарин, провідник революції в Румунії, член ЦК та політбюро КПУ, член ЦК РКП у Москві, людина зі славою міжнародного авантюриста.

Для координації спец­операцій у Раковського був Михайло Володін. Цього чекіста-«мокрушника» перекинули до Франції 8 серпня 1925 року. Вони зі Шварцбардом майже не приховували інтересу до життя Петлюри.

Велика гра?

Шварцбарда виправдали, і він еміґрував до Південної Африки. Там написав мемуари й помер 1938 року. А французький уряд вислав із країни Галіпа, Дзіковського й інших активістів Союзу українських громадян, аби не муляли очі «лівому» урядові. Той уряд, як і присяжні, був вихований давати різку відсіч будь-якому антисемітизмові ще із часів «справи Дрейфуса». Головне ж — Петлюрою й українською справою загалом французька влада пожертвувала в куди більшій грі. Бо тоді саме минуло півроку, як Париж офіційно визнав радянську Москву й тільки-но отримав звідти натяк, що Франції можуть повернути частину боргів царської Росії.

Що насправді відбулося в Парижі, прекрасно розумів академік Сергій Єфремов, який жив у більшовицькому Києві. Через 24 години після вбивства на вулиці Расін він занотував у щоденнику: «Тільки більшовикам міг заважати цей носій єдиного популярного в Україні й не заплямованого перекинчинцтвом політичного ймення. Навіть тепер, коли в нього не було жодної реальної сили, усе ж сама мара його ймення грізно стояла перед більшовиками».

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...