Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 22, 2019

Антін Павлович Лосенко До 275-річчя від дня народження

Автор:

|

Липень 26, 2012

|

Рубрика:

Антін Павлович Лосенко До 275-річчя від дня народження

За радянської влади в Україні, керованій Комуністичною партією, її вчені-фахівці в усіх галузях науки пристосовувалися до диктату «старшого брата», який тиранічно й шовіністично підпорядкував собі 15 інших держав, насильно приєднаних до Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Отак українська інтелігенція легко втратила свою свободу слова, свою першість, а відтак — статус вільної літературної та наукової діяльності, а згодом почала активно робити кар’єру на службі в московської імперії. Вона, перебуваючи під сталінським режимом, одних великих талантів знищувала, інших — піднімала «під небеса всесоюзної пошани та любові». Тих, які славили культ вождів, через що перетворювалися (свідомо чи несвідомо) на «плазунів» і рабів держави.

Отож численним науковцям Радянської України довелося писати наукові праці так, аби сподобатися сталінському, хрущовському та брежнєвському способам державного правління. Науковці з різними титулами вносили до української системи знань, звісно, багато чого доброго, але також і фальшиву, сфабриковану, оманливу інформацію. Отак за постановою Центрального комітету КПУ з-під пера низки радянських учених — головних редакторів, їхніх заступників, відповідальних секретарів і головних редакційних колеґій — з’явилася, наприклад, Українська радянська енциклопедія (УРЕ) у 17 томах. Таке видання, опрацьоване майже 50 членами редакції, мало дати читачеві найпотрібнішу інформацію, притому об’єктивну, достовірну, правдиву, про видатних людей, однак головний відповідальний редактор припустився безлічі помилок. Для прикладу, Антін Лосенко подається як «українець за походженням — російський живописець».

Дозвольте мені, дорогі читачі, запитати у вас: якщо ви не зреклися місця свого народження в Україні й ви за походженням — українець, то яким чином ви можете бути росіянином? Так, ви можете стати росіянином, якщо відречетеся від свого українського походження або якщо вам москалі силоміць приписали російську національність.

Лосенко ж народився в місті Глухові на Чернігівщині в родині заможного селянина. У семирічному віці він осиротів. Від батьків успадкував гарний і мило­звучний голос, що подобався місцевим учителям співу. Тож вони разом з іншими українськими молодими співаками віддали й Антона російським вербувальникам, які вивезли його до Петербурґа 1750 року й призначили до місцевого церковного хору.

Але хлопця не полишала мрія навчатися малярства. На самому початку прибуття до столиці царської Росії, 16-річним, він відвідував майстерню російського художника Івана Арґунова (1727—1802), у котрого разом зі своїми земляками Кирилом Івановичем Головачинським (1735—1823) й Іваном Семеновичем Саблючком (1735—?) навчався малювати. Сам учитель писав у своїх нотатках, що «хлопці в усіх своїх поступках тримали себе чесно». Утративши голоси, усі троє вступили 1759-го до Петербурзької академії мистецтв як підмайстри. Антін Лосенко навчався в італійського живописця П’єтро Ротарі (1707—1762), а вже наступного 1760 року одержав стипендію для продовження своїх студій у Парижі.

Лосенко бував у столиці Франції двічі: в 1760—1762 рр. і 1763—1765 рр. Під час свого першого перебування він навчався у відомого маляра-портретиста Дана-Барнара Рету (1732—1797) і під його керівництвом намалював картину «Чудесні лови риби». Через недбальство російського уряду до своїх стипендіатів він опинився в такому скрутному матеріальному становищі, що повернувся до Петербурґа пішки, пройшовши Францію, Голландію та Німеччину.

Чималих розмірів картина, що її Лосенко на плечах приніс із Парижа, справила велике враження на раду Академії, яка призначила його ад’юнктом і знову вислала аспіранта до Франції, забезпечивши грошима й доручивши йому наглядати за роботою інших стипендіатів у Парижі. Звідти Антін Павлович пересилав детальні звіти про свою роботу та заняття студентів у різних майстернях французьких учителів. Повідомляв, що вчиться в не менш відомого художника Жозефа-Марі Вієна (1716—1809), у студії якого намалював дві знамениті картини: одну — на біблійний сюжет «Жертва Авраама», другу — на староруський сюжет «Володимир перед Рогнедою», а також зробив кілька копій творів світових мистців. В архівах Петербурзької академії свого часу зберігалися документи, які вказували на указ цариці Єлизавети стосовно того, що названих хлопців із церковної та придворної капели віддати в науку малярства.

У Паризькій Ecole des Beaux-arts є рукописний реєстр студентів-чужинців, у якому зазначено: «Losinkof, жовтень, 1761 р., маляр, малорос», а також «Antoine Losenkof, березень, 1765 р., наприкінці липня цього року матиме 28 років». На підставі цього документа датою народження Лосенка слід вважати 30 липня 1737 року. Про його перебування в Парижі свідчать інші матеріали, де сказано, що мешкав у голяра (Le Sprit), а потім — у готелях De L’Espagne і De la champagne. Із тих же реєстрів дізнаємося й про інше: 1762 року Лосенка було відзначено медаллю за картину «Смерть Сократа», а 1765-го він одержав разом із французьким художником Антуаном де Шампом медаль за картину з античної історії «Тулія з колісницею на тілі свого батька, померлого короля Сервіюса Тулія».

Український художник написав цікаві спостереження про паризькі архі­твори в церквах Нотр-Дам, Св. Марії, у монастирі єзуїтів на вулиці Сент-Антуан у Сен-Жермен де-Прі, але друком вони вийшли аж через 175 років (Москва—Ленінград, 1937) на сторінках журналу «Майстри мистецтва про мистецтво». Писав він і про малярство Рубенса, Лебрена, Лестера, Натуара й інших майстрів пензля, які подобалися йому. Крім вивчання перспективи у творах західноєвропейських художників, малювання портретів і карикатур, Лосенко студіював анатомію та французьку мову, якою користувався під час дворічного побуту в Римі (1766—1768), де вивчав малюнок із натури та поглиблював знання композиції. Намалювавши картину «Каїн і Авель» у квітні 1768 року, Лосенко покинув Рим і після кількох місяців повернувся до Петербурґа.

Не минуло багато часу, як рада Академії нагородила маляра званням академіка історичного мистецтва, і Лосенко став повним професором, педагогом і ректором Петербурзької академії. Але колишньому глухівчанинові жилося тут несолодко. Тужив за життям у Франції, де назавжди пов’язав своє ім’я з паризькою школою мистецтва.

Після смерті, що спіткала Лосенка 4 грудня 1773 року, славетний французький скульптор Етьєн-Моріс Фалконе, що дуже цікавився українським художником, писав до свого приятеля філософа Дені Дідро: «Бідолашний і чесний хлопець усе хотів працювати деінде, ніж у Петербурзі».

Хоч Лосенко був надто молодим, але зарекомендував себе добрим педагогом — спокійним, привітним, дуже пильним і акуратним. Він написав перший у Росії підручник із поясненнями, як малювати фігурні композиції й анатомію людського тіла, котрим користувалися різні школи протягом наступних 70—80 років.

Як вихованець класицизму, своїм могутнім поривом Лосенко потягнув усе малярство цілої Російської імперії на нові шляхи класичного мистецтва. Та не всі художники, і не так раптово, почали займатися академізмом, зрештою, і сам Лосенко зі своєю експансивністю скоро пригас, бо на 36-му році життя закінчилася його кар’єра як одного з найбільших мистців на всьому Сході Європи. Останньою з відомих картин маляра є «Прощання Гектора з Андромахою», олійної техніки, що зберігається в Третьяковській галереї в Москві. Крім ще таких творів, як «Принесення в жертву Ісаака», «Зеус і Теміда», «Святий апостол Андрій Первозванний» і інших на історичну тематику, Лосенко був дуже відомий портретами. Він створив портрети діячів російської культури, високопрофесійні та реалістичні, у котрих впізнаємо І. Шувалова, засновника Петербурзької академії мистецтв, письменника О. Сумарокова, актора Ф. Волкова і низку інших, зокрема «Автопортрет». До їх числа належить і єдиний жіночий «Портрет Майкової» (1770), що дивує своєю ніжністю.

Здобувши високу освіту в Академії мистецтв у Петербурзі та в школах Франції й Італії, Лосенко, поруч із видатними портретистами Д. Левицьким і В. Боровиковським, став професійним портретистом і раціоналістичним представником класицизму. Кілька його портретів зберігають відчутні сліди портретної традиції рококо — стилю XVIII ст., який виник у Франції. Він відзначався вишуканою складністю форм і вигадливою декоративністю архітектурного інтер’єру (церков, палаців). Портрети нашого мистця майстерно намальовані, він реалістично зображував найменші складки матеріалу та його фактуру, як наприклад: хутра, тканини, вишивки, шовку, орнаментів на одежі тощо.

Велику психологічну насиченість має Лосенків «Автопортрет», виконаний без уважного позування, але під впливом західного, зокрема французького, малярства. Лосенко почав свій шлях малюванням полотен релігійного характеру, іконописної тематики, чим відкрив для глядача пафосно-романтичну природу біблійних сюжетів і історично-міфологічний жанр у живописі Росії й України. Його творча робота над картинами за сюжетами Біблії спиралася на дійових персонажів. Античного та біблійного змісту твори Лосенка, на підставі тверджень мистецтвознавця Володимира Січинського, набули вагомої вартості не тільки тим, що вони стоять поруч із найкращими творами італійських, французьких чи фламандських майстрів XVII—XVIII ст., «але великою мірою перевищують їх своїм реалізмом, вільністю композиції, живою моделяцією та гармонією кольорів».

Павло Лопата

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...