Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 22, 2019

Знакова катастрофа

Автор:

|

Жовтень 17, 2013

|

Рубрика:

Знакова катастрофа

1888 року обрамлений плюшевими портьєрами й громіздкими пуфиками світ російського імператора здавався непорушним, що би там не казали соціалісти. Він вірив у технічний прогрес, хоча ще десяти років не минуло, як було винайдено телефон, фонограф і електричну лампу розжарювання. Промисловість Європи й Америки бурхливо розвивалася, спонукувана бумом залізничного будівництва. А сім’я імператора Олександра III вирушила на відпочинок до Криму. Залізницею, у спеціальному царському поїзді. 18 жовтня на зворотному шляху, не доїжджаючи до Харкова, на перегоні Таранівка-Борки Курсько-Харківсько-Азовської залізниці потяг зазнав аварії.

Загинуло 20 людей
Частину вагонів розтрощило буквально на друзки, загинуло 20 осіб, в основному з прислуги, знатні ж мандрівники вціліли. Тільки велика княжна Ксенія Олександрівна, тоді ще дитина, після цієї катастрофи пошкодила хребет. Мабуть, за все XIX століття царська сім’я не опинялася в такій безпосередній небезпеці. Так, було полювання терористів-народовольців на Олександра II – 1879-го вони намагалися підірвати й царський поїзд, але там перебував тільки почет, причому обійшлося без жертв.
У момент катастрофи поїзда Олександр III із дружиною й дітьми був у вагоні, що служив їдальнею. Вагон, великий, важкий і довгий, був укріплений на колісних візках, які під час аварії відірвалися, покотилися назад і нагромадилися один на одному. Тим же ударом було вибито поперечні стінки вагона, а бічні стіни тріснули, і дах став падати. Камер-лакеї, що стояли на дверях, загинули, інших урятувало тільки те, що дах при падінні одним кінцем уперся в піраміду з візків. Утворилося щось на кшталт шатра, що дозволило вже приреченим вінценосним особам вибратися з вагону.
У Харкові, куди була доставлена ??імператорська сім’я, відслужили подячний молебень за її порятунок. І ніхто не задумався про те, що 18 жовтня 1888-го для Романових прозвучав такий собі персональний дзвіночок – перший і останній перед революцією 1917-го. Адже спадкоємець престолу Микола Олександрович теж їхав у тому поїзді.

Перевантажений потяг?
Звісно, почалося слідство. Очолив його принциповий і чесний юристу Анатолій Коні. Усе, звичайно, звинувачували народовольців. Однак дуже швидко експерти рішуче дійшли висновку, що ніяких слідів теракту немає, просто паровоз зійшов із рейок. Зате стала спливати безліч чудних обставин.
Царський поїзд мав статус «екстреного поїзда надзвичайної ваги». Узагалі, усе, що мало стосунок до особи царя, робилося з пієтетом. Його почет був численним, усі – важливі персони, усі хотіли їхати з комфортом і вимагали окремі купе, а то й вагон. Тож поїзд ставав усе довшим. Перед катастрофою він складався з 14 восьмиколісних і одного шестиколісного вагон, хоча правила обмежували розмір потяга 14 шестиколісними вагонами. Розтягнувся на 300 з гаком метрів і за розкладом мав робити 37 верст (1 верста – 1.0668 км. – Авт.) на годину. Насправді перед катастрофою він ішов зі швидкістю під 70 верст.
Один паровоз не міг тягти таку махину, тож підчепили два. Два паровози при швидкості понад 40 верст на годину створювали небезпечну додаткову бічну хитавицю. І на думку експертів, катастрофа сталася якраз тому, що, розгойдавшись, паровоз порвав шлях і зійшов із рейок.
Крім того, кран гальма на паровозі засмітився й відмовив. Вирушили без гальм: не затримувати ж через них російського самодержця! І машиністи в той день їхали, не даючи свистків на ухилах, коли слід було би пригальмовувати.
Утім, як визнали експерти, у картині краху відсутність гальм вже не зіграла ніякої ролі. Грала роль, скоріше, інша обставина: у складі перебував вагон із несправною ходовою частиною. Розташовувався він безпосередньо перед царськими й був… особистим вагоном міністра шляхів сполучення.

Плюс корупція
Однак у справі виявилася ще одна обставина. Будували дорогу за концесією. Належала вона акціонерам і була здана в експлуатацію раніше, ніж було заплановано, оскільки правлінню це було вигідно. Ще наприкінці 1870-х років навколо неї було стільки зловживань, що її інспектувало кілька урядових комісій. Вони порекомендували уряду викупити дорогу. 1885 року на залізницю був присланий урядовий інспектор Кронеберг. Спочатку він спробував боротися зі зловживаннями, часом його стосунки з правлінням дороги загострювалися настільки, що на засідання він ходив із револьвером. Але міністерство шляхів сполучення його майже не підтримувало, і Кронеберг здався.
Правління дороги нещадно експлуатувало персонал, заощаджувало на ремонті рухомого складу, шахраювало із закупівле вугілля (ті ж особи, що входили до правління дороги, утворили вугільну компанію – самі собі продавали вугілля за завищеними цінами, а збитки покривали казенною дотацією) і, звичайно ж, закуповувало браковані матеріали.
Ділянка шляху Таранівка-Борки, на якому зазнав аварії царський потяг, ще влітку того ж 1888-го була визнана аварійною, і машиністам рекомендували тиху їзду. Цей відрізок шляху був введений у експлуатацію всього за два роки до катастрофи, але він одразу був покладений із перевищенням допустимого кута нахилу, баласту насипали менше за норму, і насип постійно осідав і розмивався дощами. Будували квапливо, шпали клали браковані, слабкі, тож тримати рейки вони не могли, а за два роки подекуди й зовсім прогнили та розсипалися.
Важенний царський поїзд на швидкості в 60 верст на годину створював ненормально сильний бічний тиск на рейки. Будь шпали якісні, все б, може, обійшлося – проїздив ж цей склад десяток років. Але Слабкі шпали й порвалися.

Слідство
Провівши ретельне розслідування справи, Анатолій Коні доповів про «злочинне невиконання всіма свого обов’язку» (сучасний Кримінальний кодекс кваліфікував би це як «злочинну недбалість»). Він вирішив, що притягнути до суду безпосередніх винуватців аварії – машиністів і Кронеберга – було б несправедливо. Коні замахнувся вище осіб – на міністра транспорту Посьєта. Крім того, він вважав за необхідне віддати під суд членів правління Курсько-Харківсько-Азовської залізниці за розкрадання й за те, що довели шлях до небезпечного стану.
Олександр III дуже цікавився перебігом слідства. Вислухавши доповідь Коні, він погодився, що судити слід головних винуватців – міністра й правління. А розповідь про залізничні зловживання його вразив (Коні, між іншим, повідомив, що до відкриття залізниці в Харківській губернії було 60 тис. десятин лісу, а на той момент залишилося менше за 6 десятин, решту винищили на шпали й паливо, користуючись вимушено низькими цінами і відсутністю урядового контролю).
Тим часом у суспільстві та в пресі почали ширитися химерні чутки щодо краху. І про терористів, і про якогось хлопчика, який приніс у царський вагон бомбу під виглядом морозива. Казали також, що наказ про небезпечне прискорення поїзда віддав сам цар. Про самого ж Коні почали говорити, що він – соціаліст, «червоний», піднімає робоче питання. Навіть політичні доноси на нього писали. А між тим, результати слідства були настільки несподіваними, що, якби були опубліковані в повному обсязі, мабуть, викликали б революцію уже 1888-го.

Стратити не можна помилувати
І ось у лютому 1889 року справа про катастрофу слухалася в Державній раді. Її члени опинилися в складному становищі: досить чітко й недвозначно висловлена найвища воля вимагала засудження багатьох високопосадовцім, а корпоративні інтереси були спрямовані на те, щоби цього не допустити й не створити небезпечного для бюрократичної верхівки прецеденту. У підсумку вони провалили питання про суд і проголосували за винесення Посьєтові догани навіть без занесення у формуляр.
“Самодержавство – це фікція», – через багато років напише у своїх спогадах Коні, маючи на увазі, що імперією керують столоначальники, а імператор не може їх стримати. А далі – сумна констатація причини: “Суцільне невиконання всіма своїх обов’язків!”
“Бог зберіг нам життя, присвячене благу коханої Вітчизни, нехай пошле нам силу завершити до кінця велике служіння, до якого Ми волею Його покликані”, – написав тоді в Маніфесті імператор. Але ні Олександр III, ні його син Микола II так і не побачили в тих подіях знаку, що імперія прогнила і їй потрібні зміни. Через 30 років сама імперія піде під укіс. “Суцільне невиконання всіма своїх обов’язків”, кругова порука й корупція знищили спершу Російську імперію, а затим – і Радянський Союз.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply