Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 28, 2020

Зміна статусу

Автор:

|

Червень 25, 2015

|

Рубрика:

Зміна статусу
Історичний документ, яким постановлялося перевести столицю України до Києва

Історичний документ, яким постановлялося перевести столицю України до Києва

Починаючи з 1919 року столицею Української РСР був Харків. Більшовики ніяк не могли закріпитися в Києві, столиці “буржуазної” Української Народної Республіки. Не знаходили в ньому підтримки й називали його міщанським. А от пролетарський Харків пасував їм більше. Та водночас партійні лідери розуміли: з ідеологічних і політичних міркувань столицю необхідно знову перенести до Києва. 24 червня 1934 року столицю України було перенесено з Харкова до Києва.

Доленосне рішення
У січні 1934 року радянський уряд остаточно постановив змінити харківську «прописку» на київську. Рішення про перенесення столиці України з Харкова до Києва ухвалювалося в Кремлі особисто товаришем Сталіним. І відразу ж постало питання: де розмістити величезний партійний апарат?
Варто зазначити, що амбіції у господарів країни в ті часи були просто величезні, кожен із чиновників бажав, кажучи сучасною мовою, влаштуватися максимально круто. Але щоби забезпечити уряд, центральні партійні та державні організації, необхідними приміщеннями потрібно було провести масштабну реконструкцію міста…
Архітекторам доручили розробити план будівництва єдиного урядового центру. А поки все це мало робитися, республіканське керівництво вирішили тимчасово розселити в кількох будівлях в центрі Києва. До прикладу, ЦК КП України — у будинку на вулиці Володимирській, 33, де зараз Служба безпеки України. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) мав зайняти Маріїнський палац. Раднарком постановили розквартирувати в особняку колишнього поміщика Лібермана на Банковій, 2. Цікавий факт: в цій будівлі до 1930 року розташовувався Будинок дітей-інвалідів імені Крупської, де лікували діток з розумовими вадами …

Велике «прибирання»
А тим часом, функціонери пакували валізи для переїзду в Київ. А саме місто, якому випала така честь, буквально стояло на вухах! Міліція працювала цілодобово, очищаючи нову столицю від соціально небезпечного елементу, волоцюг і жебраків. Тільки з березня по червень правоохоронці відловили більш як 6,5 тисячі безхатченків, частину з яких працевлаштували, а частину — відправили в табори. Не обминули увагою і безпритульних дітей — їх розподілили по колоніях.
Керівництво республіки зробило все належне, щоби гідно відзначити день переїзду урядовців до нової столиці. Підготовка до цього дня велася заздалегідь і дуже різнобічно, про що свідчать документи, надіслані до центральних органів влади й на місця. У день прибуття великого начальства було заплановано різноманітні святкові заходи: парад частин Київського військового гарнізону і колон фізкультурників перед урядовими трибунами під час зустрічі ЦК КП(б)У та уряду України.
Тим часом архітектори трудилися над проектами майбутніх урядових установ. Вони отримали вказівку зносити всі будівлі, що заважають втіленню грандіозних планів. Насамперед ішлося, звісно, про церкви. Їх усі підряд підривали і розбирали по цеглинці: тільки з 1934-го по 1937 рік у столиці зруйнували близько шістдесяти сакральних споруд!
Назавжди зникли храм Іоанна Златоуста на розі Великої Житомирської та Володимирської, «Залізна» церква на проспекті Перемоги — зараз на цьому місці будинок цирку, Благовіщенська на Саксаганського (сьогодні там — школа), Марії Магдалини, на місці якої побудовано станцію метро «Політехнічний інститут», і ще чимало інших.
Знищили тоді й пречудовий Михайлівський собор і Трьохсвятительську церкву — найдавнішу на території Києва… Саме ці дві культові споруди першими потрапили під гарячу руку «червоних будівничих».

Храми – знести?
Із-поміж величезного числа проектів урядових установ було затверджено найпомпезніший і наймасштабніший – авторства архітектора Лангбарда. За його задумом, ці будівлі республіканського керівництва мали розміститися в самому серці міста — у районі Михайлівської та Софійської площ. Планувалося ліквідувати низку «непотрібних» споруд, об’єднавши обидві площі для проведення військових парадів. А на новоявленій Урядовій площі — звести дві будівлі, між якими повинна мала здійматися вгору 100-метрова стела з пам’ятником Леніну.
Урядові будівлі передбачалося збудувати на території Михайлівського монастиря та Трьохсвятительської церкви. Храми і житлові будинки на Трьохсвятительській вулиці підлягали знесенню. Так само як і присутні місця (сучасна будівля київської міліції на Володимирській), особняк сучасної дипломатичної академії, ряд будинків на Великій Житомирській аж до Володимирської та ще кілька — на вулиці Жертв Революції (нинішня Трьохсвятительська).
Сказано — зроблено. На фундаменті знищеного Трьохсвятительського храму розгорнулася бурхлива діяльність із будівництва першої урядової установи для ЦК Компартії України, яка стоїть і понині — у ній зараз розміщується Міністерство закордонних справ.
Потім поспіхом підірвали Михайлівський Золотоверхий монастир. Тільки на його місці тоді так нічого й не збудували: комусь «наверху» не сподобався проект. Вибрали район вулиць Грушевського та Банковій, і невдовзі там з’явилися всім відомі споруди нинішнього Кабміну, Верховної Ради та Адміністрації президента.

Ї-і-дуть!
Приїзду уряду в місто очікували 24 червня 1934-го. Того дня на Київському вокзалі спостерігалося величезне скупчення народу. Нарешті з Харкова прибув потяг з вищими посадовими особами: другим секретарем ЦК КПУ Павлом Постишевим, першим секретарем ЦК КПУ Станіславом Косіором, головою Всеукраїнського виконкому Григорієм Петровським, головою Ради народних комісарів України Панасом Любченком.
Просто на пероні лідерів зустріла почесна варта, і, згідно заздалегідь розробленою програмою, вони вирушили приймати військовий парад на вулицю Володимирську: там біля Оперного театру для них спорудили трибуну.
Парад провели з величезним розмахом. Повз партійних босів пройшли батальйони червоноармійців, на їх честь прогуділи десятки машин і одиниць бойової техніки, у небі пролетіли літаки, а багатотисячна юрба просто захлиналася в тріумфуючих вітаннях.
Однак після галасливого індустріального Харкова, яким він був на той час, прибулим чиновникам Київ видався тихим провінційним містом. Кажуть, що один із радянських вождів, указавши пальцем на золоті бані храмів, пафосно вигукнув: «Се монастирське місто ми перетворимо на соціалістичне!»

Час активних змін настав
Перший Генеральний план розвитку Києва як нової столиці розробили 1936 року. Документ передбачав перебудову головних вулиць і площ, ліквідацію старих будівель, раціональне розміщення підприємств і житлових будинків, а також опорядження міських околиць і створення зручних транспортних розв’язок.
У перший рік перебування Києва в столичному статусі всі вільні ділянки центральних вулиць було забудовано. Після переїзду вождів перед містобудівниками поставили нове завдання: створити урядовий центр і головну площу. Варто зазначити, що до цього в Києві ніколи не було головної площі.
Архітектура міста стала набувати нових рис. Існуюча ідеологія вхопилася за модну течію, що прийшла наприкінці 1920-х і на початку 1930-х рр., — конструктивізм: він був співзвучний «революційному оновленню». Перша ластівка київського конструктивізму — будинок пожежного депо на вул. Табірній (зараз — вул. Маршала Рибалка). На його будівництво, яке було закінчене 1928 року, виділили 100 тис. карбованців. Споруду визнали досить ефектною — сміливе поєднання геометричних форм справляло сильне враження.
Творіння конструктивістів з’явилися на головній вулиці столиці. За проектом архітектора Холостенка на розі вул. Хрещатик і Леніна (тепер — Б. Хмельницького) 1936 року виросла шестиповерхівка, призначена для різних установ та «Будинку книги». Після Другої світової війни її відновили, внісши елементи постконструктивізму, і сьогодні це — відома киянам будівля ЦУМу.
У 1936-39 рр. урядовими будівлями стали забудовувати Печерськ і Липки. В архітектурі на зміну революційній романтиці і авангардним течіям прийшла помпезність сталінського режиму. Під керівництвом московського архітектора Фоміна на вул. Кірова (нині Грушевського) було зведено найбільшу на той час споруду в Києві – площею майже 250 тис. кв. м. Тут зараз розташовується Кабінет Міністрів України, але об’єкт будувався спеціально для НКВД.
Крім того 1937 року було проведено нове районування: замість п’яти створили вісім адміністративних районів, а через рік — дев’ятий. 1939-го в місті налічувалося 847 тис. жителів.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply