Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 16, 2017

З приводу 95-річчя підписання договору Петлюри-Пілсудського

Автор:

|

Липень 02, 2015

|

Рубрика:

З приводу 95-річчя підписання договору Петлюри-Пілсудського
Пілсудський і Петлюра (у центрі)

Пілсудський і Петлюра (у центрі)

Можна безпомилково ствердити, що історія України, зокрема її визвольні змагання, — це суцільна боротьба багатьох поколінь проти чужоземного поневолення. Довкола цієї боротьби виросло багато міфів, які тільки тоді мають реальний зв’язок з правдою, коли сюжети їхні є достовірними та не баламутять суспільства. Баламутство є нічим іншим, як поданою в тенденційній і сфальшованій формі правдою. Українцям про це добре відомо, особливо тепер, коли вони відчули, наскільки шкідливою є пасквільна брехлива пропаганда, яку поширює путінська Росія. Говорить одне, робить інше, а коментує ще інше.
Широкі простори України вкриті кістками її визволителів. Нові покоління шанують святі місця, де лежать останки героїв, бо культуру народу пізнають за тим принципом, як предки вшановують пам’ять своїх визволителів. Мертві не знають сорому, так само як не знають ворожнечі.
1991 року українці Перемишля й околиць відновили щорічні походи на військовий цвинтар в Пикуличах у передмісті Перемишля. В першу неділю після Зелених свят на військовий цвинтар йдуть люди, аби поклонитися тим, хто захищав нас від загибелі. Цьогорічні святкування проходили під знаком 95-річчя підписання українсько-польського договору між Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським22 квітня 1920-го. Цей договір був спрямований проти радянської Росії, що мало допомогти відродити незалежні держави. Але, на жаль, польська сторона не дотримала умов договору. Маршал Пілсудський 18 березня 1921 року підписав Ризький мирний договір без участі України і тим зрадив українсько-польську угоду.
То був болючий удар, який мав катастрофічні наслідки. Внаслідок нових політичних умов Польща інтернувала вояків армії УНР і УГА (більш як 10 тис. осіб) й ув’язнила їх у таборах на території Польщі. В тих таборах не тільки не було створено елементарних санітарних умов, але навіть не забезпечено інтернованих харчами, і все це спричинилося до епідемії. Полонені вояки масово стали хворіти на тиф, туберкульоз та інші недуги.
В таких негуманних умовах полонені в таборі у Пикуличах, де перебувало близько 3 тис. осіб, стали масово вмирати. Подібне відбувалося й у інших таборах. У Пикуличах щодня гигуло більш як 100 осіб. У Перемишлі були створені харитативні організації «Самаритянська допомога» і «Брат — братові», суттєву допомогу надавали вчителі разом із учнями з Перемишля. Однак масових смертей вони не могли зупинити.
Україна втрачала цвіт нації за дротами табору під військовою охороною, де навіть неможливо було подати кусень хліба хворим і голодуючим. З цього виникає, що то була спланована акція, яка мала на меті вбити тих, хто боровся за свою суверенну державу. То був ґеноцид, спрямований на знищення патріотичних сил. Не лише з живими полоненими, навіть із померлими охорона поводилася негуманно.
В підсумку наполегливих протестів і зусиль із українського боку врешті вдалося добитися того, що 1 листопада 1921 року відбулася перша панахида на могилах замучених у Пикуличах. Участь у її підготовці та проведенні взяло близько 10 тис. українців Надсяння. Згодом було оформлено цвинтар, обгороджено і насипано високий курган на місці загибелі людей. У центрі кургану встановили пам’ятник заввишки 8 м у вигляді хреста з написом «Борцям за волю України». Автором пам’ятника стала відома художниця Олена Кульчицька.
Щороку, аж до 1946-го, в Перемишлі на цей військовий цвинтар ходила релігійна процесія і відбувалися народні віча. За комуністичного режиму в Польщі територію цвинтаря перетворили на смітник, було знищено хрест та огорожу. Щойно 1989 року перемиський підприємець Ярослав Сидір упорядкував цвинтар, повністю побудував хрест, огорожу – і було відновлено традиційне вшанування загиблих воїнів. 2000-го цвинтар було розширено і на цій частині перепоховано останки ексгумованих 47 вояків УПА, котрі загинули в бою в Бірчі і в околицях Лішньої.
Цьогорічне святкування свята Героїв у Перемишлі почалося 6 червня в Народному домі, де відбулася тематична міжнародна науково-популярна конференція, почесними патронами якої були міністр закордонних справ Республіки Польща (РП) Ґжеґож Схетина і посол України в РП Андрій Дешиця. Конференцію відкрила Марія Туцька, голова ОУП Перемиського відділу, далі її провадив проф. Вацлав Вербенець.
На цій конференції були присутні далекі родичі отамана Петлюри, а серед доповідачів виступили Станіслав Стемєнь, Олег Павлишин, Ян Підсулінський, Петро Тима й інші. Також прибули Богдан Жупинас, син генерала-хорунжого армії УНР Дмитра Жупінаса, Микола Маркевич, син поручника М. Маркевича, Леонідія Кшикавська, донька художника С. Хлопицького, Христина Пашкевич, донька поручника армії УНР Є. Лібацького, Ф. Сніжко, Г. Чижевський та інші. Не був присутній на конференції Олександер Колянчук, визначний дослідник таборів полонених у Польщі. Його змістовну доповідь прочитала дружина Лідія Колянчук.
Цікавим пунктом конференції була презентація книжки О. Колянчука «Померли, щоб воскресла Україна». Науковий доробок д-ра Колянчука з цієї тематики — 14 книжок і цілий цикл статей. У своїх працях він докладно дослідив польсько-українські відносини у 1920-1939 рр. і довів, що у 259 місцевостях Польщі перебували інтерновані українські вояки, а також те, що Симона Петлюру в Парижі 25 травня 1926 року вбив Самуель Шварцбарт, єврейський анархіст і аґент НКВД. Учасники заходу мали змогу переглянути в Центрі культури і науки «Замок» у Перемишлі фільм Єжи Любаха «Важке братерство».
7 червня відбулася богослужіння в кафедральному соборі св. Івана Хрестителя УГКЦ, надзвичайно глибоку релігійно-патріотичну проповідь виголосив о. митр. Іван Мартиняк. Після богослужіння перемишлянці разом із гостями з Львівщини врочисто рушили вулицями міста на військовий цвинтар у Пикуличах. Там відбулася панахида, яку очолював о. митр. Богдан Степан. Після нього виступив православний парох Перемишля о. Юрій Мокрауз. Потім ведучий Андрій Комар оголосив про виступ Ігоря Гузя, депутата Верховної Ради України, за ним зі змістовно-конструктивною доповіддю вийшовв Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі (ОУП). З теплим словом до присутніх звернулася Данута Куронь, дружина Яцека Куроня, великого прихильника українців. Серед присутніх на святкуваннях в Пикуличах мотався з шабелькою старенький «пілсудчик» в однострої. Я ніяк не міг збагнути, що цей старичок символізує — дружбу чи каяття колишнього охоронця табору.
Офіціальну частину урочистості завершила своїм підсумковим словом М. Туцька, голова відділу ОУП в Перемишлі. Наприкінці всі заспівали гімн «Ще не вмерла Україна».
Коли думаю про українців, які загинули в польських таборах для полонених, водночас пригадую польську катастрофу в Катині. Відомо, що на початку листопада 1939 року совєти захопили в полон близько 300 тис. польських вояків і офіцерів, військових капеланів, лікарів, поліцейських та юристів. І в Катинському лісі за наказом Сталіна в березні 1940-го було вбито майже 25,7 тис. полонених поляків, а крім того гинули полонені на всій території СРСР. То був без сумніву злочинний акт терору, який називаємо масовим народовбивством, що за ідеологічним спрямуванням є фашизмом, ціну якого досвідчили болісно народи України і Польщі.
Важко знайти слова, якими можна було б загоїти рану у серці польського народу, який зніс і зносить великий біль скалічених численних родин катинською катастрофою. Скажу, що нам навзаєм треба облегшувати наші болі, печалі та горе, якщо ми хочемо бачити наші батьківщини щасливими. І хоч усі ці жертви крають наше серце, але вони й закликають сучасні та майбутні покоління схаменутися, щоби врешті прокинулося неупереджене сумління. В Україні кажуть: «Згода будує, незгода руйнує!»

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...