Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 12, 2017

Як козаки разом і поляками на Москву ходили

Автор:

|

Травень 26, 2016

|

Рубрика:

Як козаки разом і поляками на Москву ходили

Козаки проти Московитів

«У першій українсько-російській війні загинуло вже стільки-то українських військовослужбовців». «У війні на сході знищено стільки-то російських диверсантів». Заголовки такого штибу часто можна зустріти у засобах масової інформації. Та ця війна з північним сусідою — аж ніяк не перша. І в жорсткому протистоянні аґресії українці зазнавали не лише гіркоти поразок, але й святкували перемоги, якими варто пишатися і про які, особливо зараз, варто пам’ятати.
На початку XVII ст. в Московській державі починається період внутрішньої нестабільності, відомий у російській історії як час «смути». Між Річчю Посполитою та Московським царством розгортається спочатку, як тепер кажуть, «гібридна», а потім і повноцінна війна. Найактивнішими учасниками усіх цих подій стали запорізькі козаки. 1584 року помер московський цар Іван IV Грозний, залишивши після себе наступниками синів — Дмитрія та Федора. Бояри проголосили царем Федора, а Дмитрія відправили в Углич.
Хворобливий Федір Іванович майже не був здатний правити самостійно, тому фактичним керівником Московської держави став брат його дружини Борис Годунов, котрого після смерті Федора проголосили царем (Дмитрій за загадкових обставин нібито загинув у восьмирічному віці).
На початку XVII ст. ситуація в Московській державі різко загострилася. До політичної нестабільності влади Бориса Годунова додались стихійне лихо й, як наслідок, економічна катастрофа. Влітку 1601 року 12 тижнів йшли холодні, затяжні дощі, що вимочили всі посіви. Те, що не вимокло, покрив у липні перший сніг. Восени розплодилася маса гризунів, які доїли все, що залишилося на полях і перебувало в скирдах. Почався голод, а з ним і стихійні виступи народу проти царя. Поширилися чутки, нібито царевич Дмитрій не загинув, а дивовижним чином врятувався.
У той час молодик, зовні дуже схожий на покійного царевича, з’явився при дворі магната Адама Вишневецького, заявивши, що він і є врятований Божим провидінням Дмитрій, син Івана Грозного (за версією російських істориків це був Лжедмитрій I, чернець Григорій Отреп’єв, котрий утік із Чудівського монастиря у Москві).
У польської шляхти виникла реальна можливість здобути царський престол у Московщині й вона взялась активно допомагати Дмитрію. Офіційно Річ Посполита утрималася від підтримки запланованої акції й зобразила її як приватну справу. Хоча Сигізмунд узяв Дмитрія на державне утримання, надав йому право на збирання шляхетського війська, за що зажадав від нього після перемоги укласти унію з Річчю Посполитою й повернути Польщі Смоленську та Сіверську землі.
У вересні 1604-го військо Дмитрія рушило в похід на Москву. В жовтні воно ненадовго зупинилось у Києві, звідки претендент розіслав листи до населення з пропозицією іти до нього на допомогу. Переправившись через Дніпро у Вишгороді, військо Дмитрія незабаром вступило на Чернігівщину та розгорнуло активні дії проти урядових сил. Велику допомогу претенденту на російську корону надали запорожці. Їхнє 17-тисячне військо прибуло на Чернігівщину й почало займати міста та села. Сильний козацький загін отамана Белешка за допомогою міщан оволодів Черніговом. У невдалій битві Дмитрія при Добриничах у середині січня 1605 року з урядовими військами брало участь 8 тис. кінних і 4 тис. піших запорожців.
Із настанням холоднечі польські, німецькі й частина українських загонів відійшли вглиб України. Мав намір відступити і сам Дмитрій. Але жителі Путивля вмовили його залишитись. Дмитрій отаборився у Путивлі й почав спиратися на місцеве населення й українських козаків.
У ході зимової кампанії 1605 року владу Дмитрія визнали Оскол, Вайлуки, Вороніж, Білгород, Єлець, Лівни й інші міста Чернігово-Сіверщини і власне Московщини. А дисципліна в урядових військах впала, почалися дезертирство і перехід на бік повстанців. Розлад у державі ще більше посилився у зв’язку зі смертю Бориса Годунова. У битві під Кромами 7-9 травня 1605 року майже всі урядові війська перейшли на бік самозванця і 20 червня він увійшов у Москву.
Дмитрій почав проводити самостійну політику, що викликала невдоволення як польського уряду, так і московського боярства. Він відмовився від виконання зобов’язань, які дав польському королю. Добився постанови Боярської думи про заборону розшуку селян, котрі втекли від своїх власників у голодні роки, звільнив населення цих реґіонів від податків тощо. Це викликало невдоволення певних кіл московського боярства, що ініціювало повстання, і 17 травня 1606 року Дмитрія вбили.
Царем проголосили Василя Шуйського. Запорожці, котрі були при Дмитрії, зазнали великих втрат. Частина їх розійшлася різними регіонами і продовжувала воєнні дії. На Чернігово-Сіверщині проти Шуйського почалися стихійні виступи населення. Ширилися чутки, що Дмитрій живий.
1607-го в місті Стародубі на Брянщині з’явився чоловік, котрий видавав себе за царевича, котрому вдалося врятуватися від повстанців (він відомий як Лжедмитрій II, справжня його особа залишилася невідомою). Місто присягнуло йому на вірність там почали формувати боярську думу та збирати армію, в яку стікалися залишки війська селянського ватажка Болотникова, українські та донські козаки.
У жовтні кілька запорізьких ватаг об’єдналися під Карачевом з частинами Дмитрія II і почали воєнні дії на території Сіверщини. Взимку 1608 року більшість їх відійшла в Україну, перезимувала, а навесні разом із військом Дмитрія II з боями пройшла від Орла до Москви. У червні у Тушинському таборі Дмитрія II нараховувалося вже 13 тис. козаків. Вони разом із поляками штурмували Москву і брали участь у 16-місячній облозі Троїцько-Сергіївського монастиря. До кінця 1608-го козацькі загони взяли Ростов, Вологду й Ярославль.
Становище союзників почало ускладнюватися після того, як уряд Шуйського підписав у лютому 1609-го мирний договір із Швецією і війська під командуванням Михайла Скопіна-Шуйського почали визволяти Московщину. Однак, навесні туди прибув восьмитисячний загін українських козаків і все змінилося.
У вересні 1609 року Сигізмунд III оголосив Московщині війну й почав облогу Смоленська. В середині жовтня йому на допомогу прибули 30 тис. українських козаків на чолі з отманом Олевченком. У грудні 1609-го Дмитрій II мусів тікати з Тушина до Калуги. Взимку 1609/1610 під Смоленськом було вже понад 40 тис. українських козаків, у масі яких польське військо фактично розчинилося.
Тієї ж зими сильний козацький корпус під командою старшого полковника Андрія Стороженка взяв Чернігів, Новгород-Сіверський, Почеп, Брянськ, Козельськ та інші міста. А загін отамана Іскорки оволодів Стародубом.
Одночасно з воєнними діями уряд Шуйського вів перемовини з Сигізмундом III і в лютому підписав із ним мирний договір. За ним син польського короля Владислав визнавався московським царем. Але договір не набрав чинності і воєнні дії тривали. Вся Чернігово-Сіверщина до літа 1610-го була визволена козаками від урядових військ і більшість із них відійшла до Смоленська.
Спроба московитів деблокувати Смоленськ закінчилася трагічно. У червні 1610 року армія Станіслава Жолкевського, більшість якої становили козаки, розгромила московські війська під Клушином. Шведи перейшли на бік Сигізмунда III, а Дмитрій II разом із козацькими частинами знову підійшов під Москву. У такій ситуації московські дворяни скинули з престолу Шуйського. До влади прийшла так звана семибоярщина.
Військо Жолкевського без опору підступило до Москви. Дмитрій II втік у Калугу, де його вбили. А «семибоярщина» визнала королевича Владислава московським царем і допомогла Жолкевському у вересні 1610-го зайняти Москву.
Польська влада дуже швидко викликала масове невдоволення серед московитів, котрим звичаї та поведінка європейців видалися незвичними й образливими. Почалося стихійне формування ополчення. Наприкінці березня 1611 року ополченці почали облогу Москви. Проте, після взяття у червні Смоленська Сигізмунд III вислав на допомогу обложеним 15-тисячний козацький корпус. Його прибуття до Москви прискорило розпад ополчення.
Восени формується друге ополчення московитів на чолі з Мініним і Пожарським. У серпні 1612-го воно наблизилося до Москви і не допустило прориву до міста військ гетьмана Ходкевича. 26 жовтня польський гарнізон у Кремлі капітулював і Москва була визволена.
Новий виток протистояння розпочався 1616-го. Новий московський цар Михайло Романов вислав війська для відвоювання Смоленська. Своєю чергою, польський сейм ухвалив рішення про початок війни з Московщиною. Почалася московсько-польська війна 1616-1618 рр., в якій знову активну участь взяли українські козаки.

Володимир Галечик, «Новий погляд»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...