Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

Виповнюється 50 років від самоспалення Василя Макуха

Автор:

|

Жовтень 31, 2018

|

Рубрика:

Виповнюється 50 років від самоспалення Василя Макуха

Це був незвичайний акт, який Василь Макух учинив 5 листопада 1968 року, протестуючи проти жорстоко насилля і терору більшовицької імперії, проти поневолення народів, зокрема України. Колишній воїн УПА спалив себе в центрі Києва. Згодом подвиг Василя Макуха повторили 58 патріотів різних країн Європи. У ніч на 22 січня 1978-го біля могили Шевченка на Чернечій горі у Каневі себе спалив Олекса Гірник. Він протестував проти русифікації і на знак 60-х роковин проголошення УНР. Протестуючи проти більшовицької тиранії від самоспалення загинув і Микола Бореславський.
Василь Макух 14 листопада 1927 року в селі Карів Рава-Руського повіту на Львівщині. Він прийшов на світ у багатодітній родині Омеляна Макуха й Єви Леуш. Ще з молодих років хлопець відзначався незвиклою інтелігенцією, багато читав, а коли підріс, брав активну участь у культурно-освітній праці в рідному селі, в співочому та театральному самодіяльних гуртках. Понад те, разом із друзями часто їздив на різні фестини і концерти до Угніва та Рави-Руської, також кілька разів побував у Львові. На зростання його національної свідомості мали помітний вплив його односельчани брати Микола та Петро Дужі, котрі провадили «Просвіту», організували різні читання і зустрічі з нагоди роковин визначних українських діячів, але також займалися виховною патріотичною працею.
Коли польська санаційна поліція зневажливо поставилася до українських селян, на кожен акт польського терору українська сторона в доступній їй формі чинила різкий спротив. Можна сказати, що поляки своїми ворожими антиукраїнськими діями не лише породжували український націоналізм, але й гартували до бою українських патріотів.
Згодом місце поляків у Західній Україні зайняли більшовицькі орди, які виявилися ще більшими варварами, ніж їхні попередники. Тоді молодий Василь Макух добровільно приєднався до патріотичного українського руху і вступив в ряди УПА, щоб збройно боротися проти будь-яких поневолювачів свого народу. В підпіллі він прийняв псевдо «Микола» і з того часу стійко та мужньо, з високою людською гідністю, виконував свої обов’язки українського воїна. В бойових сутичках виявляв відвагу, хоробрість, за що неодноразово відзначався подяками своїх зверхників. Працював сумлінно у військовій розвідці, а його безпосереднім командиром був «Завірюха».
До половини лютого 1946-го воював «Микола» в районі Равщини, інколи переходив на терени Сокальщини. Не раз доводилося кілька разів із боями переходити радянсько-польський кордон, аби налагодити зв’язок із повстанцями Закерзоння. В одній бойовій сутичці зі радянськими прикордонниками Василя Макуха було поранено — одна із куль прострелила праву ногу вище коліна. Так 15 лютого 1946 року він потрапив у полон. Чоловіка підлікували і піддали важкому слідству у Львівській в’язниці № 4 (сумнозвісних «Бригідках»).
Військовий трибунал Львівського гарнізону 11 липня 1946-го засудив героя до десяти років каторжних робіт із обмеженням у правах на п’ять років. Термін ув’язнення відбував у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в концтаборах Сибіру. 18 липня 1955 року був відпущений на волю і висланий на спецпоселення.
На засланні Василь познайомилася з однією хворою дівчиною, Лідією, і допоміг врятувати її життя. Ліда першою отримала волю. Вона подалась до Дніпропетровська й оселилася у будиночку бабусиному.
А за два роки звільнили й Василя, і 6 квітня 1956-го він приїхав до Ліди, одружився з нею. В сім’ї народилося двоє дітей — донька Ольга та син Володимир.
Макух часто казав дружині: «Все одно, рано чи пізно, повір мені, віддам своє життя за волю України, навіщо ж мені було створювати сім’ю?». Його вражало те, що коли син Володимир у школі розмовляв українською, однокласники називали його «бандерою». Василь перебував під постійним наглядом спецслужб. Незалежно від цього, він постійно потай підтримував зв’язки з своїми побратимами.
Наприкінці жовтня 1968 року Макух приїхав до Карова, щоб навідати хвору сестру. З батьками поділився своїми думками про антиукраїнську політику тоталітарного режиму, про русифікацію, про колоніальне становище України. Писав тоді багато листів своїм друзям у Києві, Нікополі, Дніпропетровську й інших краях.
3 листопада чоловік несподівано виїхав із села до Львова. Зі собою взяв трилітровий слоїк, казав, що везе у ньому яблучний сік (насправді це був бензин). Із Львові потягом 5 листопада приїхав до Києва, де відзначали річницю «Жовтневої революції». Хрещатик був переповнений людьми і тут залунав із полум’я голос: «Геть окупантів!», «Воля Чехії», «Хай живе Вільна Україна!». Вогонь тамував зойк і лише на мить прийшовши до тями 10 листопада 1968-го Василь помер.
Свідком цієї події був Микола Мазур, уродженець Карова, котрий як сержант строкової служби військ КДБ ніс патрульну службу на Хрещатику. Тіло українського героя поховали на цвинтарі житлового масиву Клочко на Дніпропетровщині. Після похорону Лідію Макух із дітьми викликали на допити, питали, чи знають вони про якісь зв’язки Василя з підозрілими особами.
Ця подія змусила здригнутися громадськість усього світу. Про героїчний вчинок Василя Макуха рознесли тисячі листівок серед народу. Цей чин став темою для натхнення багатьох літераторів, поетів і композиторів. Євген Пронюк, тепер — почесний голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, написав статтю «Пам’яті героя». Паралельно заарештували Богдана Чабана, Стефана Бедрила й інших, котрі поширювали правду про загиблого.
Після відновлення Української державності героїзм Василя Макуха широко популяризують засоби масової інформації, українські патріотичні організації влаштовують тематичні пропам’ятні зустрічі. 27 січня 2017 року на честь Василя Макуха в Києві відкрили меморіальну дошку, яку освятив о. Андрій Української греко-католицької церкви. Виступив Володимир Макух, син героя, котрий подякував присутнім за участь у заході й ушанування батька, для якого Україна була ціннішою за власне життя.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...